Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови зі збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найвіддаленіших, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу. «Знати багато мов — значить мати багато ключів до одного замка.» Вольтер При перекладі не лише не передається ціннісна картина, а повністю змінюються оцінні сенсорні метафориН. В., Вострякова, Типи іспанської сенсорної метафори та її переклад українською мовою // Мовні і концептуальні картини світу Збірник наукових праць. — 2009, Вип. 26, ч.1. Окрім того, текст як відображення концептуальної картини світу автора не може бути цілком адекватним на противагу концептуальній картині світу читачаА. В. Іванченко, Перекладацький дискурс художньо тексту та фактори, що його створюють // Мовні і концептуальні картини світу Збірник наукових праць. — 2009, Вип. 26, ч.1.
Переклад є однією із важливих форм міжкультурних взаємин. Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, і продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур та культур.
Спочатку переклад виконувався винятково людиною, але були спроби автоматизувати переклад текстів природними мовами (машинний переклад) () або використовувати комп'ютери як допоміжні засоби під час перекладу (автоматизований переклад) ().
Форми перекладу Розрізняють такі форми перекладу:
усний (послідовний і синхронний, з аркуша); письмовий; опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника — перекладу цього тексту третьою мовою); авторизований — переклад, відредагований і схвалений автором; автоматичний (машинний), реферативний переклад; офіційний переклад — автентичний виклад українською мовою тексту багатостороннього міжнародного договору України, складеного мовою, іншою, ніж українська.
Окрім інтерлінгвістичного перекладу (з однієї національної мови другою), Роман Якобсон у праці «Мовознавчі аспекти перекладу» (1958) виділив інтерсеміотичний переклад, який полягає в перекодуванні твору з однієї знакової системи в іншу (наприклад, екранізація літературного твору). До інтерсеміотичного перекладу наближені такі форми адаптації, як прозовий переказ змісту поетичного чи взагалі образного тексту тією самою або іншою мовою, і навпаки — переклад прози віршами, а також критичне тлумачення літературного твору.
Мистецький (художній) переклад — це відтворення літературного тексту засобами іншої мови з якомога повним збереженням його мистецьких якостей.
За тематичним змістом текстів переклад може поділятися на літературний, технічний, юридичний, економічний та інші. Найдавнішим в історії людства вважається письмовий переклад релігійних текстів, перш за все книг Старого Завіту та Нового Заповіту Біблії.
У наш час дуже поширеним є переклад та локалізація вебконтенту та програмного забезпечення.
Усний переклад Незважаючи на істотні відмінності між окремими видами усного перекладу, є щось загальне для всіх них. Тому ми спочатку розглянемо ті якості, якими повинен володіти усний перекладач незалежно від того, який вид усного перекладу він виконує. Сюди перш за все слід віднести знання найчастіших, найспоживаніших перекладацьких відповідностей і автоматизовану навичку їх вживання.
Знання перекладацьких відповідностей без автоматизму їх вживання не є достатнім для усного перекладача, оскільки у нього немає часу на «пригадування» еквівалентів. Коливання і тривалі паузи при перекладі заважають адекватному сприйняттю тексту, що перекладається, порушують комунікацію між партнерами. Природно, що зрідка при перекладі особливо складних речень перекладач може дозволити собі невелику паузу для обдумування. Але для того, щоб така пауза не з'являлася повсякчас, усний перекладач повинен із високим ступенем автоматизму використовувати найуживаніші перекладацькі відповідності, тоді і невелика пауза при обдумуванні «важкого ходу» буде сприйнята слухачами так само, як і невелика пауза у людини, що говорить рідною мовою і підшукує найвідповідніші слова для виразу своєї думки.
Нерідко перекладацькі відповідності вводяться списком за принципом «початкове слово — перекладене слово». Цей спосіб у багатьох випадках можна використовувати, проте його не можна визнати достатньо ефективним, оскільки такому способу властиві всі недоліки двомовних словників. Мовні еквіваленти абсолютизуються, вони сприймаються як універсальні міжмовні відповідності, а не як відповідності лише для даного контексту і ряду інших аналогічних контекстів. Наслідком цього є некоректне перенесення відповідностей з одного контексту в інший. Крім того, цей спосіб не дає студентам відомостей про вживання мовної одиниці, а як відомо, незнання правил слововживання значно знецінює знання слова, особливо при перекладі з рідної мови іноземною. Значно ефективніше «заучування» перекладацьких еквівалентів у контексті. Окрім всього іншого такий спосіб введення перекладацьких відповідностей забезпечує міцніше їх запам'ятовування.
Одним із найвідоміших положень методики викладання іноземних мов є положення про те, що достатньо міцне запам'ятовування мовних одиниць і моделей забезпечується шляхом неодноразового повторення. Зрозуміло, що на заняттях із перекладу найвигіднішим є багатократне вживання мовних одиниць і конструкцій у перекладацьких вправах, що підлягають засвоєнню та дозволяють одночасно тренувати весь комплекс перекладацьких умінь і навичок. Проте при цьому слід уникати монотонності настільки наскільки це можливо.
Суть системи перекладацьких вправ, у процесі яких вводяться і закріплюються перекладацькі відповідності, зводиться до того, що на матеріалі тих самих текстів, що містять найспоживанішу лексику, здійснюються різні види перекладу стільки разів, скільки необхідно для достатньо твердого засвоєння міжмовних відповідностей. Монотонність долається шляхом постановки щоразу іншого завдання. Як приклад можна запропонувати таку схему.
Даються два паралельні тексти: початковий текст і його переклад, з якими проводиться наступна робота: студентам пропонується виписати з них перекладацькі відповідності, або невідомі їм, або відомі, але такі, що не вживаються активно; пропонується перекласти іноземний текст українською мовою (на слух абзацно-фразовим способом або ж послідовно з скороченим записом); пропонується виконати переказ іноземного тексту іноземною мовою за допомогою системи скороченого перекладацького запису (можна з використанням списку відповідностей, складеного на першому етапі); пропонується перекласти іноземною мовою український текст послідовно з скороченим записом (при цьому також може бути дозволено використовувати список відповідностей); переклад тексту іноземною мовою виконується абзацно-фразовим способом; переклад тексту з української мови іноземною виконується синхронно або напівсинхронно. Темп невисокий, варіюється викладачем (так званий навчально-синхронний переклад, мета якого — відпрацювання «автоматизованої» навички вживання перекладацьких відповідностей)
Перераховані тут види перекладацьких вправ виконуються одночасно всією групою з використанням устаткування магнітофонного класу (викладач здійснює вибірковий контроль) або ж у звичайних класах у парах (один студент перекладає, інший контролює його, потім ролі міняються: викладач здійснює вибірковий контроль роботи пар). Подібному відпрацюванню повинні піддаватися лише тексти, що у великій кількості містять споживану лексику, кліше у вигляді словосполук і фраз.
Описана система вправ наводиться лише як зразок. Вона може бути змінена і доповнена шляхом введення до неї інших видів робіт, і зокрема таких, як письмовий переклад з української мови іноземною, письмовий переклад на слух (перекладацький диктант) з української іноземною тощо.
Ще краще, якщо робота проводиться над різними текстами, але які містять одну і ту ж лексику (що підлягає засвоєнню). Проте це вимагає дуже трудомісткої попередньої роботи, що часто є неекономічною, оскільки багато (суспільно-політичні) текстів (суспільно-політичні) дуже швидко втрачають актуальність і життя вимагає використання на заняттях нових, свіжих матеріалів. Як іншу перекладацьку вправу на введення і закріплення перекладацьких відповідностей можна рекомендувати переклад повтореннями.
Суть цієї вправи: береться невеликий текст українською мовою, один із студентів, прочитавши вголос перше речення, перекладає його усно. Інші мають право вносити виправлення і пропонувати свої варіанти. Викладач визначає оптимальний варіант. Студент, якого викликали першим, повторює відібраний викладачем варіант. Наступний студент, перш ніж читати друге речення, повторює переклад першого речення. Третій студент повторює найкращі варіанти перекладу перших двох фраз і так далі. Відповідно, студент, якого викликали для перекладу останнього речення, починає повторення з самого початку вправи. На закінчення один зі студентів знов робить переклад всієї вправи. В аудиторії ніяких записів не ведеться, а додому задається письмовий переклад вправи, який на наступному занятті перевіряється групою. Переклад із повтореннями використовується тільки на ранньому етапі навчання, оскільки для нього характерна відсутність самостійності у студентів.
Велику роль у навчанні усному перекладу відіграють стандартні речення, що використовуються як звернення, вітання, вираз побажань, вираз радості, співчуття, подяка, пошана, підтримка, визнання заслуг і тому подібне. Ці стандартні речення доцільно заучувати. Їх список складається за принципом гнізд, наприклад, гнізда: «побажання», «звернення», «ораторські речення» і так далі.
З ціллю введення і закріплення перекладацьких відповідностей використовуються також так звані двотактні і чотиритактні вправи.
Іншою вимогою до усного перекладача є уміння без напруги сприймати на слух іноземну мову. Для розвитку цієї навички може бути рекомендований письмовий переклад звукозапису.
Перевага цієї вправи в тому, що вона проводиться у позааудиторний час у вигляді самостійної роботи відповідно до індивідуального темпу засвоєння студента, крім того, студенти мають можливість поступово навчитися слухати людей із різною манерою говору та різною вимовою.
Ще одна якість, необхідна у всіх видах усного перекладу — володіння технікою усної мови. Перекладач повинен володіти правильною дикцією, уміти правильно інтонаційно оформляти вислів і говорити досить голосно. Має рацію той, хто стверджує, що усний перекладач має бути професійним оратором.
З цього випливає, що викладач повинен постійно звертати увагу на оформлення усної мови студентів. За недбалу дикцію, тиху невиразну мову та неправильну інтонацію викладач повинен знижувати оцінку.
Усний перекладач організовує свою мову у досить складних, часом екстремальних умовах. Структура його мови не може бути такою ж точною, як текст письмового перекладу. Проте мова перекладача повинна справляти на слухачів враження досить добре оформленої мови.
Відомо, що у порівнянні з письмовою мовою усний переклад взагалі є менш «розрахованим», впорядкованим і більш «аморфним». Що ж дозволяє заповнювати ці «недоліки» усної мови? Це перш за все широка лексико-синтаксична варіабельність усної мови (інверсії, конверсиви і інші перифрази) у поєднанні з багатими ритмо-інтонаційними можливостями та іншими засобами.