Володимир (Володимир ВасильовичОсобливості розвідувальної діяльності військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі у міжвоєнний період) Мурський (10.11.1888, Замарстинів — 19.07.1935, Стамбул) — український журналіст, письменник, педагог, громадський діяч, дипломат. Представник екзильного уряду УНР в Туреччині (1929—1935). Внук автора музики Державного Гімну України, отця Михайла Вербицького.

Життєпис Дитинство та освіта Народився 10 листопада 1888 року в Замарстинові, що у передмісті Львова. Батько Володимира, Василь Тимофійович Мурський, важко хворів та помер у молодому віці, залишивши після себе чотирьох дітей (трьох синів і доньку), вихованню яких присвятила себе його дружина Антоніна Мурська (Савко).

Володимир як найстарший з-поміж дітей першим почав здобувати освіту. Наприкінці XIX століття родина переїхала до Одеси, де Володимир навчався в Рішельєвській гімназії, що на той час була найпрестижнішим державним середньоосвітнім навчальним закладом у місті.

У ті роки там навчались відомі та знамениті в майбутньому люди, серед них і діячі українського визвольного руху, зокрема генерал-хорунжий армії УНР Андрій Гулий-Гуленко. Однак у 1905 році Мурські повернулися до Галичини і Володимир був змушений завершувати навчання вже у Львові. Там Володимир Васильович завершив середню школу та здобув вищу філологічну освіту і спеціальність народного вчителя, закінчивши філософський факультет Львівського університету.

Громадська та політична діяльність До початку Першої світової війни працював учителем. 1917—18 активно пропагував національно-державну і культурну політику Української Центральної Ради, редагуючи разом з Іваном Липою часопис «Українське слово» в Одесі, а згодом — очолюючи департамент преси і пропаганди Української Народної Республіки. Увійшов до складу Одеського Українського керовничого комітету, громадської організації, яка репрезентувала український рух у місті та була визнана Тимчасовим урядом і Українською Центральною Радою.

У травні 1917 року В. Мурського обирають писарем ради Українського вчительського товариства, пізніше цього ж року — писарем громадської організації "Комітет допомоги виселенцям Галичини, Буковини й Угорщини".

На початку березня 1918 року, коли Одеса була звільнена від більшовиків, Мурському доручено від імені української влади Одеси координувати відносини з австро-німецьким військовим командуванням.

10 липня 1919 року одружився з Софією Вольською, дочкою Стефана Вольського і Франциски Стефанії, до шлюбу Лехно-Васютинської. Свідками на весіллі були Віктор Піснячевський і український монархіст В'ячеслав Липинський.

У 1920—1921 роках разом з В. Піснячевським, І. Кедрином, А. Хомиком редагував журнал «Воля» (останні 3 номери — «Воля України»), у якому надрукувала свої перші літературні твори Оксана Драгоманова, двоюрідна сестра Лесі Українки.

У 1921 році Володимир Мурський разом зі своєю дружиною, перекладачем, Софією Мурською жили у Відні, де Мурського призначили пресовим референтом посольства УНР. Софія, у 1918—1921 роках працювала в апараті Міністерства закордонних справ УНР.

У лютому 1922 року Володимира Мурського призначили виконувачем обов`язків директора Департаменту преси та інформації Міністерства преси і пропаганди УНР.

З 1929 по 1935 рік Володимир Мурський був представником екзильного уряду УНР у Туреччині. У 1935 році помер у Стамбулі, як вважалося, внаслідок раку, але сьогоднішні дослідники пов'язують його смерть з низкою загадкових смертей діячів УНР в Стамбулі, які, можливо, були отруєні агентами ДПУhttp://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/98500/Turecke_ZMI_u_1930kh_GPU_vbylo_v.

Могила Володимира Мурського була знайдена в Стамбулі у 2018 році активісткою кримської діаспори та Українського культурного товариства Стамбула Аліє Усеїновою та зараз опікується Генеральним Консульством України у Стамбулі.

29 листопада 2020 р. під час офіційного візиту до Турецької Республіки Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль відвідав могилу В. Мурського, вшанувавши його пам'ять.

Родина Дружина - Софія Мурська з Вольських (12 січня 1894, Канів — 1946, Мюнхен), взяли шлюб 10 липня 1919 у місті Відні в українській церкві святої Варвари.

Діти:

Софія Завалинська з Мурських (1921, Тарнів — 1995, Австралія) — дружина тюрколога Євгена Завалинського, одружилися 5 серпня 1942. Внук Володимир Завалинський (нар. 18 січня 1944) Олена Супрун з Мурських (? — ?, Соснівка)

Генеалогія

Автор праць "Ukrayna ve istiklâl mücahedeleri" (Україна та її боротьба за незалежність) (1930) "Yeni Rusya'nın iç yüzü" (Справжнє обличчя нової Росії) (1932)

Примітки

Джерела та література Г. В. Стрельський. Мурський Володимир //

Література В. І. Головченко. Мурський Володимир // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4 Володимир Мурський: полум'яний вчитель з обличчям філософа // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917-1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. – Одеса: ТЕС, 2011 – 586 с. Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції 1919–1939 (матеріали, зібрані С. Наріжним до частини другої). К., 1999/ / Репринтне перевидання (передмова та вступне слово — Любомир Винар та Алла Атаманенко):— Львів-Кент-Острог, 2008. Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі. Філадельфія–К.–Вашингтон, 1993 Рудницький Я. ДЦ УНР в екзилі між 1940 і 1991/2 роками. Оттава, 1995.

Посилання Особливості розвідувальної діяльності військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі у міжвоєнний період Перший переклад драматичного твору Лесі Українки англійською мовою Володимир Мурський — представник екзильного уряду УНР у Стамбулі Томос-1930, або як "український нунцій" у Стамбулі боровся за автокефалію УПЦ Енциклопедія історії України