Норисринг (нім.-Norisring) — вулична гоночна траса в німецькому місті Нюрнберг. Відкрита у 1947 році на славнозвісному в Німеччині Полі Цеппеліна, де свого часу нацистська верхівка країни проводила свої паради та марші.
Назва Norisring Місце розташування Нюрнберг, Німеччина Географічні координати 49°25′53″ с. ш. 11°07′30″ в. д. Головні події ДТМ (DTM) Довжина кола 2 300 м К-сть поворотів 8
Історія З 1950 року трасу почали називати Норисринг, для того, щоб запобігти плутанині із легендарним Нюрбургрингом. Спочатку її використовували для мотоциклетних перегонів, оскільки в місті були сконцентровані підприємства мотопромисловості.
З 1960 року тут проводять свої перегони і спортивні кузовні автомобілі.
Довжина міської траси становить 2 300 метрів. На трасі 8 поворотів, які становлять 3 комплекси — 2 шпильки і s-подібну зв'язку на задній прямій. Рух проводиться проти годинникової стрілки.
Основу траси становить 360-ти метрова кам'яна трибуна (Steintribune), яка відома з часів нацистських парадів. Навколо неї і прокладена траґса. ЇЇ довжину неодноразово змінювали від 2-х до 4-х кілометрів аж до 1972 року, коли вона отримала свою нинішню версію. У 2005 році кам'яну трибуну і розташовану навпроти трибуну Цеппеліна з'єднали підземним переходом. На трасі проводилися безліч різноманітних змагань національних та міжнародних чемпіонатів. Найвідомішим з них є німецький кузовний чемпіонат DTM (попередником був ) та чемпіонат світу на витривалість.
Траса є досить цікавою та небезпечною для перегонів (проводяться в основному в третій декаді червня), навіть незважаючи на її просту конфігурацію, і її відвідує значна кількість глядачів. Через свої вуличні особливості та небувалу цікавість до автоспортивних заходів на ній, Норисринг називають Німецьким Монако.
Шпильки (Grundigkehre — названа на честь розташованої поряд споруди Grundig Tower — та Dutzendteichkehre — на честь озера Dutzendteich, розташованого поблизу) з поворотами потребують великої уваги та концентрації при гальмуванні, збільшуюючи суттєво навантаження на гальма. Зв'язка Schöller обмежена трибунами і не має зони вильоту, на виході з неї гонщики стрімко виїжджають на бетонні плити тротуару, а при надто високій швидкості автомобіль втрачає щеплення з асфальтним покриттям траси і влітає правою стороною в стіну. Цю стіну називають «Стіною», порівнюючи її з аналогічною «Стіною чемпіонів» на трасі Ф1 в Монреалі.
Перегони на міській трасі майже завжди супроводжують додаткові негоночні заходи, як от виступи популярних музичних гуртів.
Ця стіна пам'ятає і трагічні сторінки своєї історії. В 1971 році мексиканський пілот Педро Родрігес на Ferrari 512, врізався в стіну та загинув у вогні свого автомобіля.
200 миль Норисрингу З 1967 по 1989 роки на Норисринзі проводилися перегони на витривалість 200 миль Норісрингу. Ініціатором перегонів стала ADAC. Зовсім швидко ці перегони увійшли у Інтерсерію, де брали участь різноманітні спорткари.
В 1973 році провів 100 км. (62 милі) перегони, а в наступному році перейняв від Інтерсерії 200-т мильний (320 км) формат. Оскільки у DRM брали участь повільніші автомобілі Гран Туризмо і турингу, тож перегони проводилися окремо для кожного з класів учасників, що в сумі давало 200миль. З переходом DRM на регламент Групи C, почали проводити одні 200 мильні змагання. Після припинення існування DRM, перегони в 1986-87 роках були включені в календар Чемпіонату Світу серед Спортпрототипів і стала найкоротшою гонкою в ЧС у порівнянні із найдовшою — 24 години Ле-Мана.
Суперкубок, який був наступником DRM, також почав тут проводити свої перегони водночас із ЧС Спортпрототипів, в 1987 році вони обрали коротший варіант перегонів підтримки, а 1988 і 1989 року провели самостійно повну довжину траси, оскільки ЧС Спортпрототипів відмовився від Норисрингу.
ДТМ провів у 1984 році свої перші перегони, а 1987 року знову повернувся на міську трасу. З 1988 року проводив дві 100 кілометрові змагання, до свого краху в 1996 році, після чого сюди навідувався STW, а з 2000 року відновлений ДТМ.
Переможці 200 миль Норисрингу Рік Гонщик(и) Команда Автомобіль Серія 3,9 км кільце 1967 Франк Гарднер Sid Taylor Lola T70 Mk.3-Chevrolet не входила в чемпіонати 1968 Девід Пайпер Piper Racing Ferrari 330 P3/4 не входила в чемпіонати 1969 Брайан Редман Sid Taylor Lola T70 Mk.3-Chevrolet не входила в чемпіонати 1970 Юрген Нойхауз Gesipa Racing Team Porsche 917K Інтерсерія 1971 Кріс Крафт Ecurie Evergreen McLaren M8E-Chevrolet Інтерсерія 2,3 км кольцо 1972 Лео Киннунен AAW Racing Team Porsche 917/10 TC Інтерсерія 1973 Лео Кіннунен AAW Racing Team Porsche 917/10 TC Інтерсерія 1974 Ханс-Йоахим Штук BMW Motorsport GmbH BMW 3.0 CSL (Дивізіон1) Дитер Глемстер Castrol Team Zakspeed Ford Escort (Дивізіон 2) 1975 Йохен Масс Ford Werke AG Ford Capri RS 3100 (Дивізіон 1) Йорг Обермозер Warsteiner GS-Tuning BMW 2002 (Дивізіон 2) 1976 Боб Уоллек Vaillant Kremer Racing Porsche 934 (Дивізіон 1) Клаус Людвіг Europa Möbel Team Zakspeed Ford Escort II (Дивізіон 2) 1977 Рольф Штоммелен Gelo Racing Porsche 935 (Дивізіон 1) Едді Чівер BMW Junior Team BMW 320 (Дивізіон 2) 1978 Манфред Шурті Jägermeister Max Moritz Team Porsche 935/77A (Дивізіон 1) Харальд Ертль Sachs Sporting BMW 320 Turbo (Дивізіон 2) 1979 Клаус Людвиг Porsche Kremer Racing Porsche 935 K3 (Дивізіон 1) Манфред Вінкельхок Rodenstock Würth Team BMW 320 Turbo (Дивізіон 2) 1980 Джон Фіцпатрік Dick Barbour Racing Porsche 935 K3/80 (Дивізіон 1) Харальд Ертль Sachs Sporting Ford Capri Turbo (Дивізіон 2) 1981 Ханс-Йоахім Штук Team Schnitzer BMW M1 Turbo (Дивізіон 1) Ханс Хейєр Team GS-Sport Lancia Monte Carlo Turbo (Дивізіон 2) 1982 Йохен Масс Rothmans Porsche Porsche 956 1983 Боб Уоллек Warsteiner Joest Racing Porsche 956 1984 Тьєррі Бутсен Джон Фіцпатрік Racing Porsche 956B 1985 Штефан Белофф Brun Motorsport Porsche 956B 1986 Клаус Людвіг Blaupunkt Joest Racing Porsche 956B WSPC & Суперкубок 1987 Джонатан Палмер Мауро Бальді Liqui Moly Equipe Porsche 962C GTi WSPC & Суперкубок 1988 Жан-Луї Шлессер Team Sauber Mercedes Sauber C9-Mercedes Суперкубок 1989 Франк Желински Joest Racing Porsche 962C Суперкубок
Посилання