Кодекс канонічного права (ККП) () — зведення правових норм загального та універсального характеру, яким керується римо-католицька церква. Нині чинним є ККП, прийнятий у 1983 році.

Канонічне право базується на дисциплінарних нормах Стародавньої церкви. Незважаючи на це, протягом багатьох століть воно залишалося не кодифікованим.

Історія кодифікації

Декрет Граціана У Середньовіччі над кодифікацією римсько-католицького церковного права працював Граціан, який і склав свій збірник, завершений у 1140 році — «Concordantia discordantum canonum». Ця праця, названа згодом «Декретом Граціана», була покладена в основу шкільної програми канонічного права і в церковно-правовій практиці розглядалася як загальне універсальне джерело права римо-католицької церкви.

Corpus juris canonici

Наступний звід, що отримав назву «Corpus juris canonici», був підготовлений до 1500 року. Офіційно схвалений Григорієм XIII у 1580 році, «Corpus» ґрунтувався на основі класичних середньовічних канонічних збірників і містив багато підробок, занесених до нього через «Декрет Граціана» із Лже-Ісидорова збірникаhttp://writer5.ru/warm/Pravo/179247.htm. Однак, аж до 1917 року «Corpus» залишався найважливішим збірником джерел чинного права римо-католицької церкви, незважаючи на те, що цілий ряд законів не міг регулювати канонічне право в новий час через те, що світське право в католицьких і тим більше некатолицьких державах вже виключало правові принципи, що лежать в основі середньовічного «Corpus».

Codex juris canonici Наступним, хто здійснив спробу кодифікації канонічного права став Папа Пій Х в 1904 році, і вже при ньому почалася робота над складанням «Кодексу». У роботі брали участь єпископи і кафедри канонічного права богословських юридичних шкіл. Керівництво здійснював кардинал П. Гаспарі. У 1914 році робота над новою збіркою під назвою «Codex juris canonici» була завершена. Проголошений наступником Пія Х Папою Бенедиктом XV, він набув чинності 19 травня 1918. Цей «Кодекс» вперше являв собою не механічне зібрання законів або компіляцію, а єдиний загальний закон, багатофункціональний і класифікований. Він включав 2414 канонів, розділених на п'ять книг: загальні принципи, відповідно до яких застосовуються церковні юридичні норми; категорії осіб у канонічному праві; кошти, які церква використовує для виконання своєї місії; процедури і правила розгляду справ у церковних трибуналах; правопорушення і покарання.

У використанні цей «Кодекс» був вельми зручним завдяки своїй систематизації, а також тому, що включав в себе більшу частину правових норм, що діють в католицькій церкві. Систематика «Кодексу» 1917 року раніше була пов'язана з класичним, трьохчастинним, діленням римського права: особи — речі — дії. Такий розподіл є малопридатним для вираження зв'язку між канонічною нормою і церковним таїнством. Скажімо, той факт, що юридичні норми щодо таїнств віднесені до розділу «Про речі», був визнаний як неприпустимий. З публікуванням цього «Кодексу» Пія-Бенедикта законодавча діяльність в католицькій церкві, не припинялися, до того ж, він не зачіпав право Східних католицьких церков. Через це, через всього лише сорок років після видання цього «Кодексу», у Ватикані серйозно задумалися над його удосконаленням.

Кодекс 1983 року: розробка та загальна характеристика 1965 року в межах Другого Ватиканського собору відбулося засідання Комісії з перегляду «Кодексу канонічного права» (), що знаменувала офіційний початок майже 20-річного процесу нової кодифікації.

Основними джерелами для нової кодифікації послужили «Кодекс» 1917 року, документи Другого Ватиканського собору і акти папського законодавства. Робота комісії була закінчена вже після собору, в 1983 році, за Папи Івана Павла II, виданням нового «Кодексу». Новий «Кодекс» відрізнявся від попереднього з формального боку більш сучасною і логічно закріпленою систематизацією. У змістовному відношенні він відрізняється тим, що відобразив основні ідеї Другого Ватиканського собору. «Кодекс» 1917 р. виходив з того, що право церкви являє собою юридичну систему, подібну юридичній системі держави. Цей погляд базувався на розумінні церкви як якогось ідеального суспільства (societas perfecta), у багатьох відношеннях схожого на державу і відрізняється від нього тільки своїм надприродним завданням. Правова система церкви розглядалася у зв'язку з цим як принципово порівнянна зі світськими правовими системами. Відповідно, юридична система церкви в «Кодексі» 1917 структурувалася подібно до світських юридичних систем.

«Кодекс» папи Івана-Павла займає в цьому питанні кардинально іншу позицію — церква являє собою унікальне співтовариство, тому її правова система також повинна бути унікальною. У апостольській конституції «Sacrae disciplinae leges», що проголосила новий «Кодекс», папа нагадав про необхідність перекласти мовою кантоністів новий образ церкви, викладений у навчаннях Ватиканського собору.

Зведення канонічного права (Codex juris canonici) — зведення юридичних норм загального і універсального характеру, яким керується католицька церква латинського обряду. Він складається з 1752 канонів, об'єднаних у сім книг:

Книга I. Загальні норми (кан. 1—203) Книга II. Народи Божий (кан. 204—746) Книга III. Вчительське служіння церкви (кан. 747—833) Книга IV. Святительське служіння церкви (кан. 834—1253) Книга V. Майно церкви (кан. 1254—1310) Книга VI. Санкції у церкві (кан. 1311—1399) Книга VII. Процеси (кан. 1400—1752)

Перша книга — Загальні норми, входить 11 глав (титулів), розглядає юридичні принципи, загальні для всіх канонів, що увійшли до кодексу. У ній сформульовані визначення таких понять, як церковний закон, звичай, декрет та інструкція, статут, припис, правило обчислення строків у канонічному праві, перелічуються загальні положення про суб'єктів канонічного права.

Друга книга — Про народ Божий, складається з трьох частин. Перша частина — Про віруючих у Христа, значенні ролі всіх християн в церкві. У ній можна знайти визначення вірних Христу, права і обов'язки всіх членів церкви, опис специфіки покликання мирян. Перша частина завершується нормами, що відносяться до правового статусу духовенства. Друга частина — Про ієрархічну будову церкви, до її кладу входить два розділи: Верховна влада в церкві і окремі церкви та їх об'єднання.

Третя книга — Про вчительському служінні церкви, налічує п'ять розділів (титулів), присвячених проповіді і катехізації, місіонерської діяльності, католицькому походженню (як у церковних, так і в світських навчальних закладах), питань використання засобів масової інформації.

Четверта книга — Про служіння освячення в церкві, складається з трьох частин, присвячених таїнств і іншої богослужбових дій. 1-а частина розбита на сім розділів (титулів), що містять канонічні норми, що відносяться до таїнств. Друга частина містить норми, які стосуються літургії, обрядам поховання, шануванню святих, чернечим обітницям. Третя частина складається з норм, що стосуються священних місць (храми, вівтарі, кладовища тощо), свят і днів посту.

П'ята книга — Про тимчасові блага церкви, містить норми, що стосуються придбання мирських благ (кошти, службовці для забезпечення богослужіння, змісту і підтримки духовенства, організації соціального служіння), управління ними та відчуження. Тут же містяться загальні норми договірного права, а також норми, що відносяться до заповітів на користь церкви. Цей розділ кодексу зачіпає питання, які в сучасних умовах регулюються цивільним правом.

Шоста книга — Про санкції в церкві, складається з двох титулів: перша глава присвячена загальним нормам покарань, друга встановлює застосування покарань за конкретні правопорушення.

Сьома книга — Про процеси, складається з п'яти частин, присвячених загальним питанням канонічного процесуального права, змагальності процесу, особливим видам проваджень в церковних судах, канонічному кримінальному процесуальному праву, адміністративним процедурам.

Див. також Канонічне право Кодекс канонів Східних церков

Примітки

Посилання Текст кодексу канонічного права Російською Польською

Джерела Вишневський А. А. Канонічне право. Давня Церква і західна традиція. — М., 2006. Документи II Ватиканського собору. — М.: Паоліні, 1998. Католицька енциклопедія. Тт. 1—3. — М.: Видавництво францисканців, 2005. Ліберо Джероза. Канонічне право. — М.: Християнська Росія, 1996.