Alvis (Алвіс) — британська автомобілебудівна компанія з Ковентрі, заснована 1919 року. Крім цивільних автомобілів виготовляла авіадвигуни і військову техніку. Припинила незалежну діяльність 1965 року.
Заснування компанії Alvis. Самостійна діяльність фірми (1919—1965) У 1919 році 39-річний валлієць Томас Джордж Джон купує в Мідленді, Ковентрі дочірнє підприємство американської карбюраторної фірми Holley Brothers and Co. Сам Джон був за освітою військово-морським архітектором і спроєктував судноверф для Armstrong Whitworth, але з 1915 року перейшов працювати інженером в авіаційному відділенні фірми Siddeley-Deasy. Після покупки підприємства він перейменовує його на честь себе — T.G. John and Company Ltd, і воно починає випускати стаціонарні двигуни, карбюратори і мопеди, що продаються як Stafford Mobile Pup, до речі, 50-кубовий мотор цих скутерів був розробкою Джона, також фірма виробляла двигуни для фірми Hillman.
Незабаром Джон купує у Жоффруа де Фревіля креслення 4-циліндрового автомобільного двигуна з алюмінієвими поршнями і системою змащення під тиском, де Фревіль ще в 1914 році заснував фірму Aluminium Alloy Piston Company, яка займалася виробництвом алюмінієвих поршнів і, відповідно, був фахівцем у цій галузі. До речі кажучи, француз займався не тільки виготовленням алюмінієвих деталей для двигунів, але й продажем в Британії французьких автомобілів марки DFP, потім його естафету перехопить Волтер Бентлі зі своїм братом. Тим часом до виробництва запускається і автомобіль, також спроєктований де Фревілем, до речі, француз продає валлійцю і торгову назву Alvis, яку він дав своєму автомобілю.
До речі, довгий час ходили суперечки про походження назви, деякі історики вважали, що де Фревіль скоротив слово Алюміній до «Al» і додав слово «Vis», що на латині означає «сила», інші вважали, що запозичив назву зі скандинавської міфології, де існував бог-зброяр Alviss, але ближче до кінця свого життя, в 60-х, де Фревіль сказав журналістам, що придумав назву і ніякого смислового навантаження вона не несе.
У березні 1920 року з'являється перший автомобіль фірми — Alvis 10/30HP, проте продажі почалися тільки в липні.
1.5 л мотор розвивав 30 сил, агрегатувався з 4-ступінчастою трансмісією, кузова машинам взялися постачати місцеві фірми Cross & Ellis і Carbodies, причому остання була ровесницею фірми Джона (ця фірма відома по лондонським кебам). Не дивлячись на відносно високу ціну для автомобіля цього класу, ця модель стала досить популярною (до кінця року випускалося до 2-х машин на тиждень), тому що машинка володіла максимальною швидкістю в 95 км/год, так що якщо була можливість, то власник такої машини міг обігнати містера на більшому авто.
Тим часом авіаційна фірма A.V. Roe and Co (що належить автомобільній фірмі Crossley Motors), що випускає продукцію під брендом AVRO, подає на T.G. John and Company Ltd за те, що новоспечена фірма використовує логотип, схожий на її, — зелений трикутник з крилами, тут на допомогу знову приходить де Фревіль, він дозволяє використовувати логотип його фірми — перевернутий червоний трикутник, в який Джон вписав назву ALVIS, а в грудні 1921 року й зовсім перейменовує фірму в Alvis Car and Engineering Company Ltd, тоді ж фірма переїжджає з Мідленду в Холіхед Роуд, де, до речі, знаходилася і кузовна фірма Carbodies.
Ну, а поки повернемося до 10/30НР, машина була досить швидкохідною для свого часу, її використовували в різних спортивних змаганнях, вперше машина дебютувала в 1920 році на марафоні Лондон-Единбург, де виборола срібну медаль. 1921 року Харві готує полегшену версію для участі в Ле-Мані в класі Voiturettes («войтюреток»), і досить успішно йшов, тримаючи 4-е місце слідом за трьома Talbot-Darracq, але на четвертому колі він пробиває каменем картер і виходить з гонок. Однак ця невдача не змогла затьмарити цілу хвилю перемог цього сезону, приміром, наприкінці квітня машина займає перше місце п'єдесталу на гонках Лондон-Холіхед, згодом знову золото, але вже в Мідленді, через два тижні золото в марафоні Лондон-Единбург і ще, як мінімум, 15 перемог у змаганнях, які проходили у Великій Британії, а завершили сезон 200-мильні гонки в Брукландс, де дві машини прийшли першими до фінішу, перша машина показала середню швидкість в 105 км/год, а друга — 90 км/год, але цього вистачило для золотої медалі, сам пілот заявляв, що розганяв машину до 139 км/год на окремих ділянках траси.
Тим часом, в 1921 році готується ще один варіант автомобіля з мотором збільшеного об'єму — 1.6 л, потужність автомобіля не змінилася, але якщо 10/30НР випускалася з 2-місними кузовами, то 11/40НР, переважно, йшла з 4-5-місними кузовами, при тому, що шасі були незмінені. 1922 року на основі 11/40НР з'являється ще одна машина — 12/40НР, технічно вона була копією 11/40НР, з тією лише різницею, що база була зменшена на 10 см і машина подавалася як спортивна версія, хоча клієнти могли замовити і закриті кузова типу седан.
Тим часом справи у фірми не зовсім ідеальні, і в тому ж 1922 році вона береться за приробіток — починає випускати автомобілі марки Buckingham для однойменної фірми, однак, до 1923 року Френк Букінгем знайшов всього 30 покупців на свою продукцію, після чого і зовсім припинив свою діяльність. Це був автомобіль з 1.1 л мотором V2 і повітряним охолодженням.
Так як у фірми не було свого штатного головного конструктора, то на роботу наймають Джорджа Томаса Сміт-Кларка, ця людина встигла попрацювати інженером з частини залізничного транспорту, потім водієм автобуса, потім входив до комісії з перевірки авіаційних двигунів, що поставлялися ВПС Англії, потім встиг повоювати, будучи зарахованим до королівських ВПС, і після війни якийсь час пропрацював головним інженером у британському Daimler. З цієї ж фірми він привів із собою Вільяма Данна, який став головним малювальником, щось типу дизайнера.
Насамперед Сміт-Кларк береться за переробку мотора, він хоче встановити клапани зверху замість бічної схеми, так в 1923 році з'являється модель 12/50.
Об'єм мотора залишився на колишньому 1.5 л рівні, а ось потужність піднялася до 50 сил. Автомобіль представили у двох варіантах шасі і, залежно від довжини, малася приставка SA або SB. Говорити про те, що це була успішна спортивна машина, і не варто — це і так зрозуміло, в жовтні 1923 року машина ставить рекорд траси Брукландс, показавши середню швидкість в 149 км/год, причому гонка була найнапруженішою, Моріс Харві фінішує першим, а через три хвилини фінішує Bugatti, слідом за нею AC і потім Aston Martin, при цьому два останніх були спеціальними гоночними, на відміну від цілком серійного Alvis. A взагалі, в той день Харві поставив 39 рекордів різного значення. Не залишилися осторонь і моделі з бічними клапанами, їм збільшили базу на 10 см, мотор і коробку змонтували на спеціальний підрамник, як і на 12/50НР, крім цього, задній міст був виготовлений з алюмінієвих сплавів, що зменшувало його вагу.
Однак, попри те, що фірма випускає надійну і цілком успішну в спортивному аспекті техніку, фінансове становище було не найкращим і в червні 1924 року починає самоліквідація, але фірму рятує торговий агент з Лондона — Хенлі, який знаходить левову частку покупців, і фірма залишається на плаву. Але в раді директорів відбуваються зміни — сер Артур Лоус Дікінсон стає генеральним директором фірми, а Джон — керуючим директором. Восени 1924 року анонсують модернізовану модель SC 12/50HP, мотор збільшений до 1.6 л, цей варіант випускали на шасі версії SB, але на відміну від двох попередніх моделей, цю версію за замовленням можна оснастити гальмами всіх коліс.
Спортивний сезон був успішний, і восени 1924 року фірма готує спеціальну спортивну версію, вона має легку низьку раму, мотор і коробка передач з'єднані в моноблок, гальма зменшені в розмірі, і з редуктора заднього моста вилучений диференціал, і все це заради полегшення ваги. Але ні Харві, ні Френк Гелфорд не займають сходинку пошани, вони фінішують на 6-му і 8-му місці. Після такого фіаско на головному спортивному заході року Сміт-Кларк і Данн починають сидіти над новою розробкою.
І вона була готова в квітні 1925 року, це було по-справжньому революційне дітище — передньопривідна машина, з передньою підвіскою типу Де Діон і з мотором від 12/50НР, який разом з коробкою передач перевернули, а на сам мотор встановили компресор Рутса. Рама і кузов автомобіля були зроблені з дюралюмінію, мотор був форсований до 70 к/с, але короткочасно за допомогою компресора нагніталось ще 30 сил. Ця машина дебютувала на змаганнях з підйому на пагорб Коп Хілл, де і посіла перше місце в класі до 1500 кубів, це було рівно на 2 місяці раніше, ніж у спорті дебютувала спортивна машина американця Міллера. У травні проходили змагання Шелслі Уолш і Харві на передньопривідному Alvis, який був на той момент без компресора. Вони поступились тільки часткою секунди автомобілю Сігрейва — 2-літровому компресорному Sunbeam, обійшовши Майнера на такому ж 2-літровому компресорному Mercedes. Проте вже до літніх заїздів на Brooklands авто нарешті отримало компресор, і дві такі машини взяли участь у змаганнях, на одній їхав майор Харві, на другому — граф Коттінгем, Харві ставить рекорд траси для автомобілів до 1.5 л, показавши середню швидкість в 167 км/год, однак швидка машина мала й слабке місце і, як не дивно, це був не карданний привід передніх коліс, а гальма. Коттінгем зійшов з траси через те, що гальма перегрілися і жар від розжарених гальм випарував мастило в диференціалі, через що сталося його заклинювання, а Харві вибув в самому кінці гонки, коли у мотора обламало один із штовхачів, бо Харві гальмував мотором через втрату гальм і підвищені оберти привели до такого фіналу.
Тим часом у серійній виробничій програмі залишається тільки серія 12/50, бо моделі з бічними клапанами припиняють виготовляти, до речі кажучи, взагалі серія 12/50НР була дуже надійною, велика кількість з того малого числа автомобілів, що було випущено, дожили до початку 60-х без всяких капітальних ремонтів.
Через рік інженери фірми створюють 1.5 л 8-циліндровий гоночний автомобіль на передньому приводі, оснащений нагнітачем мотор видавав 110 к/с, що дивно, але мотор був моноблочний, і довгий рядний 8-циліндровик відливався на власних потужностях фірми. Кузов і шасі цього разу були металевими, фірма побудувала дві такі машини, але вони були «сирими», проте, боліди були виставлені на 200-мильний заїзд, пройшовши третину траси, Харві, який йшов другим після гоночного «Даррака», здійснює аварію і сходить з траси, а автомобіль графа Коттінгема втрачає тиск мастила в моторі і також сходить, коли мотор уже працює в суху і клинить.
У цей час серійні машини також зазнають еволюцію, модель 12/50НР отримує нову, більш жорстку раму, тепер мотор і коробка прикріплюються прямо до рами без всяких підрамників. Варіант з 1.6 л мотором отримує індекс TE, а 1.5 л — TF, як стандартне оснащення використовуються гальма всіх коліс.
До 1927 року гоночна машина отримує 2 розподільчих вала в моторі, а передня підвіска стає незалежною, кузов стає «Монопосто», тобто з єдиним місцем по середині, але тут фірму чекає удар — гонки Брукландс міняють регламент і клас 1.5 л машин скасовується, проте на випробуваннях болід показав на трасі середню швидкість в 193.6 км/год. Серійні ж машини знову отримують нові індекси, ТІ стає TG, а TF перетворюється на TH.
Щоб ще більше заплутати покупців, з'являється модель SD 12/50HP, вона має такий же мотор, що і ТН (1.5 л), але з переробленою головкою і більш великим карбюратором, а також коротшими 2-місними кузовами і, взагалі, автомобілі з 1.5 л моторами підносили як спортивні версії, а 1.6 л пропонувалися для солідніших кузовів, які важили більше і, відповідно, було потрібно трохи більше крутного моменту, щоб зрушувати машину з місця. Іншою новинкою стала поява 6-циліндрової серійної машини — 14/75НР TA з 1.9 л мотором, який розвивав 62 к/с. Автомобіль мав передавальні відношення в трансмісії, які не робили його швидшим 4-циліндрової машини, але, в цьому випадку, акцент робився на тишу в салоні і плавність автомобіля.