Князівство Себорга () — мікродержава, проголошена у 1963 році жителями однойменного населеного пункту в італійській провінції Лігурія, неподалік від французького кордону. Веде свою історію до реально існуючого феодального володіння, чиє приєднання до складу Італії, на думку прихильників незалежності, не було юридично зафіксовано.
Середньовічна Себорга Назва місцевості походить від назви відомої з 400 року античної фортеці Каструм Сепулькрі «Castrum Sepulcri», яка пізніше змінилася на «Sepulcri Burgum», потім на «Serporca» і в підсумку перетворилася на «Seborga». У 954 році священники з абатство Лерин (Сент-Онора-де-Лерен). заснували храм Святого Михайла (Chiesa di San Michele in Ventimiglia). 20 серпня 954 року бенедиктинці проголосили це поселення князівством, обравши його першим правителем абата Крістофера. В 954 році граф Гвідо Герра ді Вентімілья заснував фортецю і зайняв велику територію навколо. Першими феодалами тут стали графи Вентімілья. Тут базувалася релігійна секта Катари, яка з часом набула поширення довколишніми землями. Вони боролися зі світською владою Рима, тому власники наділу були позбавлені права збирати податки, що призвело до злиднів населення. Дотримання обраного курсу привело до того, що за рекомендацією архієпископа Арльського феодальне володіння Себорга перейшло до ченців-бенедиктинців з Сан-Онорато. До складу нового князівства увійшла церква Сан-Мікеле у Вентімільї, а також великі прилеглі території. У той час ченці самі вибирали свого абата, загальним голосуванням і згідно зі статутами. Він ставав князем Себорги. В 1079 році Себорга стала князівством у складі Священної Римської імперії.
У 1095 році Себорга володіла містом Алассіо і Галлінарським островом і брала участь у хрестовому поході Бенедиктинців. Себорга, відома в ту епоху як фортеця з чотирма вежами (Castello delle quatro Torri), у лютому 1117 року вперше мала честь прийняти у себе Святого Бернарда Клервоського, який приєднався тут до своїх побратимам Гондемару і Россалю, які ще з 1133 року жили в Сито (Citeaux), де протягом 23 років був розташований центр бенедиктинців. Тут, за правління князя Едуарда, Святий Бернард служив в храмі Святого Петронілли, в двохстах метрах від нинішнього кладовища і церкви пізніше названої його ім'ям (San Bernardo Vecchio). В 1118 році князь-абат Едвард освятив дев'ятьох перших тамплієрів (Лицарі ордену святого Бернарда) і князівство Себорга стало першим і єдиним незалежним цистерціанською державою в історії. В 1127 році дев'ять тамплієрів повернулися з Єрусалима в Себоргу. Святий Бернард чекав їх і освятив Гуго де Пайнс, який став першим великим магістром лицарського ордена Святого Бернарда.
Лицарі Святого Бернарда, визнані і схвалені Папою Гонорієм II в 1128 році (що вдруге було підтверджено папською буллою в 1139 році) мали право обирати священиків і єпископів з-поміж себе і керуватися своїми правилами, а також користуватися низкою привілеїв фіскального характеру і без будь-яких втручань ззовні вибирати своїх Великих Магістрів. Усього за всю історію цього ордена було 22 Магістра, і 15 з них ставали правителями князівства.
З 1210 по 1255 роки Себорга зазнала безліч лих після того, як Папою Інокентієм III було видано указ проти дуалістів Аквітанії і Провансу, з якими у князівства завжди були дружні стосунки.
В 1258 році наказом Великого Магістра Ордена цистерцианців Томмазо Берардо, уродженцем Себорги, був виданий указ про перехід князівства під егіду Абатства Кассіно і до 1579 року ченці — воїни цього абатства управляли цією країною, поки наказом Святого Престолу не були переведені на острів Святого Гонората для захисту його від турецьких кораблів.
При отці Басиліо в 80-х роках XVI століття князівство знову перейшло під протекторат цистерцианських ченців. Але вибухнула війна на десятиліття завадила процвітанню монастиря Святого Михаїла (Convento di San Michele), самому князівства і його синьйорам. Прикордонні країни, такі, як Валлебона та Сан-Ремо, були приєднані Генуезькою Республікою, яка продовжувала розширюватися. Також на князівство висловлювали свої претензії і Сардинія, і Савойське герцогство, і Святий Престол.
У 1625 році, коли Себорга майже була приєднана до Савої стараннями єпископа Джованні Франческо Гандольфо, вибухнула знаменита «Війна за сіль» між Савоєю і Генуєю, в результаті якої, спираючись на незалежну від Ватикану Австрію, Себорга легко домоглася незалежності й навіть відкрила в 1666 році свій монетний двір. Правда монети ці були погано зустрінуті і не мали ходіння в Сардинії і в П'ємонті. У 1686 році міністр фінансів Франції наказав закрити монетний двір Себорги. Опозиція організувала опір цьому рішенню, але ще до того, як воно було придушене, в 1688 році було вирішено з метою збереження миру в країні, підкоритися цьому наказу, тим більше, що вплив Франції на Себоргу був значним.
При повній підтримці французького двору герцог Савойський використовував будь-які способи, щоб приєднати до себе Себоргу. Абат монастиря Святого Гонората Мейрон, не знаючи, як вести себе в такій політичній ситуації, вдався до допомоги глави домініканців Ніцци абата Маршезанаї. При його посередництві 31 січня 1697 року в Ніцці було підписано угоду з продажу князівства герцогу Савойському за 25 000 000 савойських скудо, перерахованих в казну Себорги. Генуя ж безуспішно намагалася оскаржити цю угоду, навіть вдаючись до допомоги Австрії, яка в підсумку відмовилася їй допомогти, уникаючи конфліктів з Францією.
Плутанина щодо державної приналежності Себорги почалася 20 січня 1729 року, коли в Парижі, в присутності вищих осіб Франції, князівство Себорга з усіма прилеглими територіями було передано під протекторат савойському герцогу Віктору Амедею II, що був одночасно князем П'ємонту і королем Сардинії (проти цього в той час висловився Ватикан, якому належала значна частина об'єктів на території Себорги). Але подію не було зареєстровано ані в Сардинському королівстві, ані в Савойському домі. Пізніше, в 1748 році (договір Aquisgrana) Себорга не була включена до складу Республіки Генуя. У 1770 році в списку, представленому Сардинією королю Австрії, Себорга значиться як Суверенна Князівство Священної Римської Імперії. Себорги не зафіксовано на Віденському конгресі, як частини Сардинського королівства. Також про неї немає згадок в Акті об'єднання Італії в 1861 році. Себорги не було документально включено до складу Італійської республіки в 1946 році. В результаті, на думку влади Себорги, юридично їх територія не є частиною Італії.
Відомі князі Себорги 14 травня 1963 рік — 25 листопада 2009 рік Джорджо I Карбоне 1 грудня 2009 рік — 22 травня 2010 рік регент Джованні Дарт'єрі 22 травня 2010 рік — 2 жовтня 2019 рік Марчелло І Менегатті З 2 жовтня 2019 року Ніна Менегатто
Сучасність
На початку 1960-х місцевий торговець квітами Джорджо Карбоне (1936–2009) почав поширювати ідею про те, що Себорга повинна відновити свою історичну незалежність. 14 травня 1963 року він проголосив себе «главою держави» і прийняв титул князя Себорги Джорджо I. 1994 року Себорга почала карбувати власну монету — Луїджино () і випускати поштові марки. 23 квітня 1995 відбувся референдум, на якому жителі Себорги 304 голосами проти 4 підтвердили статус Джорджо I і прийняли Конституцію Себорги.
В 2006 році запустили нову кампанію за відокремлення від Італії. У рамках неї планувалося створити власну пенсійну систему і систему охорони здоров'я. Цього ж року у князівстві загострилася політична боротьба. Права на трон Джорджо I заявила княжна Ясмін, яка проголосила себе нащадком імператорів Священної Римської імперії. Тим не менш, Джорджо I зумів зберегти владу.
Італійська влада не звертає уваги на ці заяви, тому що їх фактичний контроль над територією не заперечується. Жителі Себорги платять податки і беруть участь в італійських виборах. Конфлікт між Себоргою та Італією є лише декларативним, судових чи силових зіткнень між сторонами не було.
25 листопада 2009 року князь Джорджо І помер.
1 грудня 2009 року тимчасовим керівником Князівства був призначений регент Джованні Дартієрі.
25 квітня 2010 року новим правителем Себорги був обраний підприємець і автогонщик з Лугано Марчелло Менегатті (Марчелло І). Офіційно він вступив на посаду 22 травня 2010 року.
Після зречення князя Себорги Марчелло I 2 жовтня 2019 року Ніна Менегатто, дружина попереднього правителя, подала заявку на здобуття посади правителя Себорги. 13 жовтня Рада корони оголосила про затвердження її кандидатури.
10 листопада 2019 року вона офіційно вступила на посаду.
Міжнародне визнання
За словами Джорджо І, князівство нібито визнали 20 держав, першою з яких було Буркіна-Фасо. Помилково вважається, що інша карликова держава, яка не увійшла до складу об'єднаної Італії, — Сан-Марино визнає князівство.
Консульства Себорги відкриті в 35 країнах світу.
Уряд Згідно з Конституцією парламент Себорги, називається Пріорі (Priori). Парламент складається з 22 пріорів, що обираються главою держави з числа громадян. Парламент обирає членів Королівської ради, яку очолює Канцлер, який також є Прем'єр-міністром.
Склад Королівського Ради: Марія Кармела Серра: Міністр у справах молоді та канцлер Мауро Карассале: Держсекретар та Міністр внутрішніх справ Джузеппе Бернарді: Міністр фінансів, туризму та спорту Мірко Б'янкері: Міністр юстиції Мірко Феррарі: Міністр транспорту Бруно Санто: Міністр довкілля та територій Доменіко Фальбо, Іван Фольяріно: Міністр сільського господарства, продовольства і лісів Даніеле Дзанні: Міністр охорони здоров'я Антонелло Лакала: Міністр оборони
Економіка Грошова одиниця — Луїджино.
Монетний двір в князівстві був утворений 24 грудня 1666 року князем-абатом Едуардом. Вартість Луїджино прирівнювалася до ¼ французького луїдора. Старовинні монети карбувалися зі срібла та золота, мали зображення Святого Бернарда і напис: MONASTERIUM LERINENSE PRINCEPS SEPULCRI CONGREGATIONIS CASSINENSIS. 23 квітня 1995 року Принц Джованні Дарт'єрі, ґрунтуючись на діючих з давніх часів законодавчих актах, відновив роботу монетного двору і знову почав карбування монет князівства.
Випущені монети: 15 центів — мідно-нікелевий сплав 75% мідь, 25% нікель — 1996 р. ½ Луїджино — мідно-нікелевий сплав — 1995 р. 1 Луїджино — мідно-нікелевий сплав — 1994 р. 1 Луїджино — мідно-нікелевий сплав — 1995 р. 1 Луїджино — бронза — 1995 р. 1 Луїджино — срібло — 1995 р. 1 Луїджино — мідно-нікелевий сплав — 1996 р.
Курс валюти: один Луїджино дорівнює 10 000 італійських лір (1996 рік); 6 доларам США.
У князівстві діє «Холдинг Банк Себорга».
Харчові продукти та інші туристичні товари продаються під маркою Antico Principato di Seborga — «Колишнє Князівство Seborga» французькою мовою. Традиційна діяльність — вирощування квітів, призначених для парфумерії.
Збройні сили У конституції Князівства Себорга не передбачено створення військового формування. Якщо хтось порушує закон, його депортують за межі країни.
Армія князівства складається з трьох осіб: міністра оборони лейтенанта Антонелло Лакала і 2 прикордонників.
Види міста
Примітки
Посилання
Офіційний сайт Князівства Себорга