Сівчина

Сі́вчина () — село в Польщі, у гміні Бірча Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — (2011). Знаходиться на території Західних Карпат, над річкою Ступниця () — правою притокою Сяну.

Географія Село розташоване на відстані 5 кілометрів на північ від Бірчі, 22 кілометри на захід від Перемишля і 48 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.

Історія В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Після захоплення цих земель Польщею село в 1340–1772 роках входило до складу Сяноцької землі (1494 in terra et districto sanociensis) Руського воєводства Королівства Польського. Католики належали до римо-католицької парафії в Бірчі, та в Бабичах (гміна Кривча). Греко-католицька громада села Сівчина належала до парафії в селі Березка ().

Починаючи з 1456 село було власністю Станіслава, Миколи і Яна Кмітів ().

З 1491 року Сівчина перейшла у власність Єжи Бірецького (), сина дідича Бірчі.

У 1541 році місцевість стала власністю Барбари Гербурт ().

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Сівчина відійшла до імперії Габсбургів та належала до гміни Бірчі Сяноцького округу Королівства Галичини і Лодомерії у складі Австрійської імперії.

У 19 столітті Сівчина була власністю графа Адальберта Дембінського (), потім Яна Стресова (). Йому також належала гута по виробництву скла, передана в 1890 році Людвікові Гейнерові (). Для працівників цієї гути закладено новий населений пункт — Ясениця-Сівчинська ().

Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це українське село Надсяння, як й інші етнічні українські території (Лемківщина, Підляшшя, Сокальщина, Равщина і Холмщина), опинилося по польському боці розмежування, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року. Село входило до ґміни Бірча Добромильського повіту Львівського воєводства. На 1.01.1939 в селі було 1250 жителів, з них 930 українців-грекокатоликів, 270 українців-римокатоликів, 20 поляків, 30 євреївКубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 19.

До 1939 року в селі існував фільварок, який був власністю графів Тарновських ().

Перед початком Другої світової війни в тому ж 1939 році населення Сівчини становило 1 тисячу 95 осіб. Абсолютну більшість з них (близько 87 %) складали українці, або, як вони самі себе називали в пам'ять про Червону русь, русини. В селі проживала також невелика кількість поляків (123 особи, або близько 11 %) та євреїв (23, або приблизно 2 %).

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року Сівчина, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Бірчанського районуХроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України (районний центр — Бірча) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).

З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту і з червня 1941 року по липень 1944 року Сівчина знаходилась під німецькою окупацією.

В кінці липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.

13 серпня розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев) .

2 грудня 1944 року над селом потрапив в авіакатастрофу американський бойовий літак Б-24 «Ditney Hill».«Życie Podkarpckie» 19 березня 2008Aeroplan Magazine номер 5 (20) за 1999 рік

В березні 1945 року Сівчина, як і весь Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області передана Польщі.Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, видавництво «Коло», 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8

11 квітня 1945 року село стала місцем трагічних подій: підрозділами Армії Крайової, Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл були замордовані 26 українців, мешканців Сівчини.

На греко-католицькому цвинтарі Сівчина знаходиться братська могила кількох десятків українських мешканців села, замордованих 11 квітня 1945 року.

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі, про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини. ,

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.» , виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.

Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині* Акція «Вісла»: Список виселених сіл та містечок, Повіт ПЕРЕМИШЛЬ .

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Населення Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:

1785 — 385 греко-католиків, 86 римо-католиків i 8 юдеїв; 1840 — 560 греко-католиків (нема інформації про інші конфесії); 1859 — 569 греко-католиків; 1879 — 650 греко-католиків; 1899 — 792 греко-католики; 1926 — 921 греко-католик; 1938 — 1011 греко-католиків; 1939 — 949 українців, 123 поляки, 23 євреї; 1997 — 289 осіб 2006 — 293 особи

Архітектура В селі знаходилася філіальна греко-католицька мурована церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці, побудована в 1879 році на місці старшої дерев'яної церкви. Церква була зруйнована в 1962 році.

У Сівчині знаходиться також римсько-католицька парафія святої Ядвіги, що належить до деканату Бірчі. Парафіяльний костел святої Ядвіги є давньою придворною каплицею з XVIII століття, в яку в XIX столітті добудовано неф, а в 1930 вежу.

Галерея

Примітки

Див. також Різня в Березці Бої в Бірчі та околицях Трагедія села Павлокоми Пискоровичі Різня в Сагрині

Джерела, посилання та література

Сторінка села Сівчина на вебсайті гміни Бірча Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991)