Андрій Дорошенко (можливо — ) — український політичний та військовий діяч часів Хмельниччини та Руїни, чигиринський і паволоцький полковник, наказний гетьман.
Життєпис
Походження та ранні роки Андрій Дорошенко походив із відомої козацької старшинської родини Дорошенків. Народився після 1627 рокуКривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — ISBN 978966024850. — с. 196., за деякими даними — 1644 рокуСтепанков В. С. Дорошенко Андрій Дорофійович // , в місті Чигирині. Середній син Дорофія Дорошенка, наказного гетьмана 1633 року, та його дружини невідомого імені з роду Тарасенків (після чернечого постригу жінка іменувалася Митродорою, а коли прийняла схиму — Марією)Андрєєв В. М., Руденко А. С. Рід Дорошенків у громадсько-політичному та культурному житті України (XVII — початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — c. 42.. Молодший брат гетьмана П. Дорошенка та наказного гетьмана Г. Дорошенка.
Про ранні роки А. Дорошенка майже немає відомостей. Замолоду брав участь у Національній революції 1648—1676 років.
Московський полон На початку 1660-х років Андрій Дорошенко потрапив до московського полону. За однією версією, це відбулося під час посольства до Москви, в яке він був відправлений гетьманом Ю. Хмельницьким в розпал Слободищенської битви разом з М. Суличичем, Н. Кононовичем та старшим братом Григорієм восени 1660 рокуКоваленко С. С. Україна під булавою Богдана Хмельницького: енцикл. у 3 т. — Т. 2. — К.: Стікс-Ко, 2008. — ISBN 978-966-96849-1-22008. — с. 146.. За версією дослідника М. Крикуна, на середину 1663 року Андрій ще не потрапив до полону, адже в першій половині цього року гетьман Павло Тетеря просив короля посприяти звільненню з полону тільки одного з братів — ГригоріяКрикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII — на початку XVIII століття: статті і матеріяли. — К.: «Критика», 2006. — с. 171.. За версією дослідника С. Коваленка, він потрапив у полон під час походу 1663—1664 років Павла Тетері до Прилук, відбував ув'язнення в Полтаві.
Гетьманування брата, Петра Дорошенка (1665—1676)
Звільнення з неволі Після обрання гетьманом 1665 року Петра Дорошенка, останній неодноразово клопотався перед польським королем Яном Казимиром щодо звільнення своїх братів. Так, 26 листопада (6 грудня) 1665 року гетьман направляє до короля посольство, котре, серед інших, порушувало питання про звільнення Андрія й Григорія з московської неволіСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 95.. Ще в квітні 1666 року брати перебували в полоніСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 102.. Андрія було звільнено, ймовірно, у вересні-жовтні 1666 рокуАндрєєв В. М., Руденко А. С. Рід Дорошенків у громадсько-політичному та культурному житті України (XVII — початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — c. 43., адже 5 (15) жовтня П. Дорошенко в листі повідомляє королю, що, завдяки заходам останнього, брат його Андрій вже звільнений, а другий — Григорій — ще й досі перебуває в неволіДорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. — Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. — с. 97..
На службі у брата Повернувшись до Чигирина, А. Дорошенко став одним з найближчих соратників свого брата, гетьмана Петра Дорошенка, виконував його різноманітні доручення.
У лютому 1668 року брав участь у поході до Срібного, під час якого відвозив з-під Диканьки до Зінькова, потім до Гадяча тіло загиблого гетьмана Івана Брюховецького, де його з почестями поховали у соборній Богоявленській церквіСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 164..
Намісництво на Лівобережжі, чигиринське полковництво (1668—1669) У липні 1668 року Андрій призначений П. Дорошенком намісником на Лівобережній Україні у ГадячіЗаруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. — с. 147.. Восени цього ж року він також згадується як чигиринський полковникКривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. — К.: «Стилос», 2010. — ISBN 978-966-8009-99-0. — с. 7, 331.Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 роках. — Дніпропетровськ, ПП «Ліра ЛТД», 2007. — с. 106, 258., причому вказується, що його в Гадячі полонив і деякий час тримав в оковах запорозький наказний гетьман Степан Вдовиченко. Пізніше П. Дорошенко послав йому на виручку брата ГригоріяАкты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.]. — Т. 7: 1657—1663, 1668—1669. — СПб.: Тип. В. В. Пратц, 1872. — с. 102—103..
9 (19) листопада П. Дорошенко пише листа до міщан м. Гадяча, щоб вони у всьому слухали його брата АндріяАкты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.]. — Т. 7: 1657—1663, 1668—1669. — СПб.: Тип. В. В. Пратц, 1872. — с. 111.. 21-22 листопада (1-2 грудня) останній приймав у Гадячі, як намісник П. Дорошенка, московського посла Т. Бобровича, якому було передано наказ гетьмана з умовами, на яких він готовий був домовлятися про підданство МосквіДорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. — Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. — с. 232..
Гетьман впродовж листопада-грудня 1668 року розгортає потужну пропагандистську кампанію з метою сформувати в населення думку про нього як прихильника прийняття царської протекції усією козацькою Україною і борця проти татар. До неї було залучено його братів Андрія і Григорія, а також відданих йому старшин. До Гадяча, Глухова, Стародуба та інших міст розсилалися розпорядження, аби козаки і поспільство «схилялися до великого государя» й спільно вели боротьбу проти «бусурман», котрі хочуть «нас, об'єднаних разом, знову нарізно… розлучити і землю нашу спустошуючи, ловитву собі мати»Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 178..
Проте втримати східної частини України під своєю владою П. Дорошенку не вдалося внаслідок переходу на бік Московського царства наказного гетьмана Дем'яна Ігнатовича та виступу Петра Суховія на межі 1668—1669 років. 11 (21) січня 1669 року Андрій знову приймав у Гадячі Т. Бобровича. За обідом гетьманський намісник казав, що коли вся Україна буде вкупі, то всі раді бути в підданстві у царя, а коли ні, «то й король нас прийме, і татари не відступлять»Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. — Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. — с. 242.. В цей час А. Дорошенко в листах до царя та інших московських урядників називав себе «рідний ясновельможного його милості пана гетьмана військ Запорозьких, також сотник і отаман гадяцький»Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. — К.: «Стилос», 2010. — ISBN 978-966-8009-99-0. — c. 111.Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.]. — Т. 8: 1668—1669, 1648—1657. — СПб.: Тип. В. В. Пратц, 1873. — с. 29, 35..
Мабуть, із кінця січня 1669 року П. Дорошенко став отримувати тривожні відомості про обрання гетьманом Д. Многогрішного та направлення ним посольства до Москви. Не гаючи часу, він наказав братові Андрію розпродати майно в Гадячі й повертатися до ЧигиринаСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 187.. А. Дорошенку й українським військам довелося в лютому 1669 року відступити на правий берег Дніпра.
Подальша діяльність на Правобережжі Андрій і надалі виконував доручення брата-гетьмана. В квітні 1671 року він разом з О. Гоголем командував загонами татар та козаків у межах переважно Кам'янецького повіту Подільського воєводства, створюючи противагу активним наступальним діям польських військ під проводом Г. Сільніцького. 7 (17) квітня вони зупинилися обозом поблизу Дунаївців. Через тиждень козаки з татарами напали на поселення в околицях Кам'янця: Кульчіївці, Боришківці та ін. Поблизу міста вони влаштували засідку, очікуючи на виїзд польського роз'їздуСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011.– ISBN 978-617-569-051-2. — с. 300..
Наказний гетьман (1672) На раді, що відбулася в околицях Корсуня 31 січня (10 лютого) 1672 року, гетьман був змушений підтримати пропозицію нуреддин-султана Сафа Ґерая й мурз про спільний похід татар і козаків у Волинь, Полісся та Галичину. Участь у ньому мали взяти Канівський та Торговицький полки на чолі з наказним гетьманом А. Дорошенком, серденятський полк Кіндрата Жеребила й усі «охочі козаки» з інших полків (усього близько 3 тис. осіб). Грек Ян Томара на початку лютого казав ніжинському воєводі Ржевському, що на раді постановлено стати кошем у трьох містах: у Хвастові, Паволочі й Немирові, з тим, щоб іти на польські городи, на Полісся, на Дубно і на Кам'янецьДорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. — Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. — с. 392—393..
31 січня (10 лютого) 25-тисячна орда вийшла з-під Корсуня і приєдналась до війська Андрія Дорошенка, яке виступало в похід на Тростянець, де було одержано значну перемогуМицик Ю. А. Чигирин — гетьманська столиця. — K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — ISBN 978-966-518-289-4. — с. 194.. 10 (20) лютого вони, розділившись на три з'єднання, вирушили по здобич. Найбільше з них (близько 6 тис. осіб) під проводом Сафа Ґерая та А. Дорошенка стало кошем під Бердичевом, звідкіля чамбули грабували поселення й брали ясир на значній території Волині й Полісся (дійшли аж до Дубна й Прип'яті). Друге вирушило до Степані, третє — до Вишнівчика та інших міст. Однак сильні снігопади й хурделиці, а також польські залоги перешкодили їх появі у межах Подільського воєводства й Теребовельського повіту Руського воєводстваСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — c. 365..
Після повернення з походу, в лютому-березні П. Дорошенко віддав розпорядження полковникам розташувати союзників татар на постій у населених пунктах Правобережжя. Проте міщани і значна частина козаків Корсуня, Паволочі, Богуслава та інших міст, не бажаючи віддавати їх на поталу татарам, на початку березня відмовилися впускати тих на зимівлю. Коли ж у Паволочі й Корсуні старшина спробувала наполягти на виконанні гетьманського наказу, козаки збунтувалися. За інформацією джерел, під час заколоту було вбито корсунського полковника Кандибу (за іншими даними, Ганібила), корсунського писаря та паволоцького наказного полковника Гамалію (можливо, Галика, Гамека)Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 366.. Білоцерківський комендант Ян Льобель доносив 9 (19) березня Яну Собеському, що полковника корсунського вбито за те, що хотів впустити орду, а брат гетьмана Андрій Дорошенко мусів тікати. Проте історія з корсунським бунтом є досить неясною, деякі події, переказані в джерелах, змішуються з іншим бунтом, який мав місце у квітні 1672 року в Умані, під час якого було вбито полковника Михайла Суличича та захоплено в полон полковника Кіндрата ЖеребилаДорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. — Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. — с. 393—394..