Ярослав Юрійович Тинченко ( 5 листопада 1976, Київ) — український історик і журналіст, кандидат історичних наук, автор багатьох праць з української військової історії, зокрема періоду Визвольних змагань та радянського періоду першої половини XX століття.
Життєпис Народився 5 листопада 1976 року у Києві.
Закінчив заочне відділення історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Спеціалізації — військова історія України 1917—1920 років, історія громадянської війни, уніформологія«Киевский календарь» .
З 1992 року системно співпрацює зі Збройними Силами України. Має низку відзнак Міністерства оборони України.
У 1993—1997 роках був членом Української Республіканської партії, працював у Секретаріаті УРП. У той період займався пошуковою діяльністю. Спільно з В.Овсієнком, М.Горбалем, та іншими істориками і громадськими діячами, брав участь у науково-практичних експедиціях на Урал (табір Перм-36 у Кучино), на Кольський півострів (Сандормох), Соловецькі острови. Співпрацював з українським та російським правозахисними товариствами «Меморіал».
З 1994 року також займався самостійними дослідженнями репресованих військових діячів. Зокрема, є автором монографії «Голгофа русского офицерства в СССР, 1930—1931» — єдиної комплексної публікації про репресії колишніх офіцерів у Радянському Союзі на початку 1930-х років.Я.Тинченко. ГОЛГОФА РУССКОГО ОФИЦЕРСТВА в СССР 1930—1931 годы
Працював та працює у таких виданнях: «Народна газета» (укр., 1993—1995), «Народна Армія» (укр. 1990-і рр.), «Військо України» (укр. 1996—2000), «Киевские ведомости» (рос. 1997—2006) «Політика і культура» (укр. 2001—2002), «Фокус» (рос. 2006—2008), журнал «Антиквар» (2012—2013), а також — «Час-Time», «День», «Столичные новости», «Новое время», «Киевский телеграф». Від 2009 року — автор журналу «Український тиждень». Загалом автор близько тисячі статей в науковій та періодичній пресі.
З квітня 2014 року на посаді заступника директора Національного військово-історичного музею України з наукової роботи.Наказ директора Національного військово-історичного музею України № 44 від 15.04.2014 Керівництво музею. nvimu.com.ua, 2023
З початку вересня 2014 до весни 2015 року був координатором проекту Місія «Евакуація-200» — пошук, вивезення та ідентифікація загиблих. Займається ідентифікацією невстановлених загиблих 2014 р., які поховані, як тимчасово невстановлені, на Краснопільському (м. Дніпро), Кушугумському (м. Запоріжжя) та Старобільському кладовищах. Був ініціатором створення Стіни пам'яті на мурах Михайлівського Золотоверхого монастиря, а також — Центрального будинку офіцерів Збройних Сил України. Став одним із засновників та авторів електронного ресурсу «Книга пам'яті полеглих за Україну». Спільно з колективом музею на початку 2015 року створив постійно діючу експозицію присвячену Війні на сході України, що стала найбільшою в Україні на той час.
Визнання Лавреат конкурсу на найкращу публікацію в пресі про український правозахисний рух (Благодійний фонд пам'яті Олекси Тихого, 2001 рік). 3 березня 2008 року став лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2007» — переможець в номінації «Минувшина» підномінації «Нова історія». Праця «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)».
Short list Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2009» у номінації «Минувшина» в підномінації «Дослідження». Праця «Українські збройні сили: березень 1917 р.– листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії)». Лауреат XVI Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2014» у номінації «Минувщина» в підномінації «Популярні видання/історична белетристика» лауреатами стали «Війська Ясновельможного Пана Гетьмана. Армія української держави, травень-грудень 1918 року»; «Під зіркою Давида. Єврейські національні формування в Україні в 1917—1920 роках»Оголошено переможців Всеукраїнського рейтингу "Книжка року 2014 // «Паралелі», 4 лютого 2015..
Праці
Книги Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття, 1917—1921. — 1995. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918). — 1996 «Белая гвардия» Михаила Булгакова. — Київ — Львів, 1997 Голгофа русского офицерства в СССР. 1930—1931 годы. — М.:, 2000 Армии Украины 1917—1920 гг. — М.: Восточный горизонт, 2002. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). — К.: Темпора книга 1: 2007. — 536 с. — ISBN 9668201264. книга 2: 2011. — 424 с. Українські збройні сили: березень 1917 — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — 480 с.: іл. — ISBN 9789668201806 Новітні Запорожці. Війська Центральної Ради. Березень 1917 — квітень 1918. — К.: Темпора, 2010. — 112 с.: іл. — ISBN 9789668201462 Герої українського неба: пілоти визвольної війни 1917-1920 рр. — К.: Темпора, 2010. — 200 с.: іл. — ISBN 978-966-8201-94-3. Військово-морські сили України, 1917—1921 рр. — К.: Темпора, 2012. — 116 с.: іл. — ISBN 978-617-569-016-1. Панцирні потяги, панцирники та залізничні війська у Визвольній війні 1917—1920 рр. — К.: Темпора, 2012. — 112 с.: іл. — ISBN 9786175690444 Книга учета лиц состоявших на особом учете бывших белых офицеров в органах ГПУ Украины в 4 тт. — Х.: САГА, 2012. — 540 с. Під зіркою Давида. Єврейські національні формування в Україні в 1917—1920 роках. — К.: Темпора, 2014. Війська Ясновельможного Пана Гетьмана. Армія Української Держави, травень-грудень 1918 року. — К.: Темпора, 2014. 1919. Дієва армія УНР, листопад 1918 — листопад 1919 р.: науково-популярне видання. — К.: Темпора, 2017. Лицарі Зимових походів. — К.: Темпора, 2017. — 760 с. — ISBN 978-617-569-302-5. Від козаків до гусарів. — К.: Темпора, 2018. — 214 с. — ISBN 978-617-569-333-9.
Відомі статті
Примітки
Посилання «ІЛОВАЙСЬКИЙ мартиролог, 7 – 29 (31) серпня 2014 року» (Київ, 2018) «Оборона Донецького аеропорту, 2014-2015 Хроніка бойових втрат. Мартиролог» (Київ, 2020) «Книги пам'яті Збройних Сил України» у Залі пам'яті Міністерства оборони України