Ангко́р-Ват (, «Місто/Столиця храм») — індуїстсько-буддійський храмовий комплекс у Камбоджі. Розташований на ділянці площею в межах стародавньої кхмерської столиці Ангкор, він був спочатку збудований у 1150 році як індуїстський храм, присвячений божеству Вішну. Пізніше, наприкінці століття, він був поступово перетворений на буддійський храм. Деякі експерти вважають його найбільшою релігійною спорудою у світі, він вважається одним з найкращих прикладів кхмерської архітектури та символом Камбоджі, зображеним на національному прапорі країни.

Ангкор-Ват був побудований за наказом кхмерського короля Сур'явармана II на початку XII століття в Яшодхарапурі (сучасний Ангкор), столиці Кхмерської імперії, як його державний храм і згодом мавзолей. Ангкор-Ват поєднує два основні плани кхмерської храмової архітектури: храм-гору та пізніший храм-галерею. Храм був спроєктований як символ гори Меру, домівки богів в індуїстській міфології, і оточений ровом завдовжки понад 5 км. Усередині зовнішньої стіни завдовжки 3,6 кілометра розташовані три прямокутні галереї, кожна з яких височіє над іншою. У центрі храму стоїть квінкункс веж. На відміну від більшості ангкорських храмів, Ангкор-Ват орієнтований на захід, і вчені розходяться в думках щодо того, яке значення це має.

Храмовий комплекс прийшов у занепад, перш ніж його відновили у XX столітті за участю різних міжнародних організацій. Храм захоплює величчю та гармонією архітектури, його стіни прикрашають великі барельєфи та девати. У 1992 році територія Ангкора була занесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ангкор-Ват є головною визначною туристичною пам'яткою, яку щороку відвідують понад 2,5 мільйона відвідувачів.

Загальний опис Ангкор-Ват розташований за 5,5 км на північ від сучасного міста Сієм Ріп, столиці однойменної провінції Камбоджі, бувши храмовим комплексом який було споруджено в районі стародавньої столиці держави кхмерів — міста Ангкор. Ангкор займає площу 200 км². Нещодавно проведені дослідження свідчать, що його площа могла складати близько 3 000 км², а кількість мешканців досягала півмільйона, тим самим роблячи його найбільшим людським поселенням доіндустріальної епохи.

Спочатку присвячений богові Вішну, з точки зору архітектури об'єднує типологію індуїстського храму-гори, що представляє міфічну гору Меру — житло богів — і типологію галерей, властивих архітектурі пізніших періодів. Храм складається з трьох концентричних прямокутних будівель, висота яких збільшується у напрямі до центру, по периметру оточених ровом з водою, довжина якого становить 3,6 км, а ширина — 190 м. Внутрішня будова містить п'ять башт у формі лотоса; центральна башта підіймається на 42 м над святилищем, загальна ж її висота від поверхні землі досягає 65 м. У XV столітті перестав використовуватися і його було закинуто.

Ангкор-Ват є національною гордістю і зображається на прапорі Камбоджі з 1863 р.

Етимологія Сучасна назва Ангкор-Ват означає кхмерською мовою «Храмове місто» або «Місто храмів». Ангкор ( ), що означає «місто» або «столиця», є просторічною формою слова нокор ( ), яке походить від санскритського / палійського слова nagara (Деванаґарі: नगर). Ват ( ) — слово, що означає «територія храму», також походить від санскритського/палі vāṭa (Деванаґарі: वाट), що означає «огорожа». Початкова назва храму була Врах Вішнулока або Парама Вішнулока, що означає «священне житло Вішну». Цей термін також може означати «цар, який відійшов у вищий світ Вішну», посилаючись на Сурьявармана II посмертно та маючи на меті вшанувати його славу та пам'ять.

Історія Комплекс був виявлений у січні 1860 року французьким мандрівником Анрі Муо. У 1970-ті роки деякі споруди та скульптури комплексу постраждали від актів вандалізму з боку солдатів Пол Пота. У 1992 році разом з іншими спорудами міста Ангкор був узятий під егіду ЮНЕСКО. Сьогодні є однією з головних туристичних визначних пам'яток Камбоджі.

У 2007 році Ангкор-Ват номінувався в проєкті Сім нових чудес світу і потрапив до півфіналу.

Архітектура

Храм побудовано у т. зв. ангкоріанському стилі, що являє собою зрілий і витончений етап розвитку кхмерської архітектури, й разом з тим містить одночасно виразні риси впливу індуїстської.

Кхмерські храми не були місцем зібрання вірян, а служили помешканням чи місцем перебування для божеств, і до їхніх центральних споруд мали доступ лише представники релігійної й політичної верхівки держави. Ангкор-Ват вирізняється тим, що мав і інше призначення — служити царським мавзолеєм.

Споруда являє собою прямокутник 1 500 x 1 300 м і займає площу близько 200 га, включаючи навколишній рів 190 м завширшки. Комплекс можна поділити на зони: великий зовнішній двір, по периметру огороджений стіною, та центральна платформа, на якій зведено ансамбль з трьох концентричних споруд — власне храм.

Зовнішній двір

Зовнішній двір оточений ровом і має виміри 1,025×800 м та площу 82 га. Рів, загальна довжина периметра якого становить 5,5 км, обкладено рядами каміння. На західній та східній сторонах через рів перекинуто мости шириною 12 м і 140 м, для входу у храм та виходу з нього, оздоблені балюстрадою характерної форми змій Нага.

Двір огороджений стіною з латериту, 5 м заввишки, на якій знаходиться галерея з колонами, довжина якої становить 235 м.

З тієї причини, що храм було призначено для поховання царів, або ж через присвячення його богові Вішну (який уособлював східну чверть Всесвіту), Ангкор-Ват, на відміну від інших храмів, орієнтовано на схід.

Центральний храм

Оздоблення

Ангкор-Ват, присвячений богові Вішну — найбільша культова споруда у світі. В його вишуканому за композицією архітектурному об'ємі поєднано храм, палац і фортецю. Храм являє собою складну трирівневу конструкцію з безліччю сходів і переходів на яких розташовані галереї і 5 багатоярусних башт — одна в центрі та чотири по краях, оздоблених безліччю орнаментів і скульптур. Центральна башта підноситься над землею на 65 метрів і символізує міфічну гору Меру, яка є центром всього світу. Сюжети скульптур легендарні, здебільшого запозичені з індійського епосу («Рамаяна» і «Махабхарата»), інші розповідають про ключові моменти кхмерської історії. Висота барельєфів доходить до 2 м, а їх загальна довжина близько 1 км.

Особливості конструкції

Зовнішню стіну збудовано з латериту, ряд джерел також вказують на використання в окремих випадках лімоніту; сам храм майже повністю побудовано з пісковику. Попри те, що вага блоків, використаних при побудові, сягала 4-х тонн, їх каналами транспортували з кар'єрів, розташованих на відстані 40 км на північний захід від храму. Підраховано, що об'єм використаного каміння (5 млн тонн) майже рівний витраченому на будівництво піраміди Хефрена у Гізі, де були залучені тисячі робітників. За оцінками сучасних інженерів, сьогодні на спорудження храму Ангкор-Ват знадобилося б 300 років, тоді як насправді храм був побудований менш ніж за 40.

Для того, аби куски пісковику можна було ідеально підігнати один до одного, їх обробляли настільки старанно, що це дозволило майже не використовувати жодних будівельних розчинів.

Сьогодні

Реставраційні роботи проводилися з 1986 по 1992 рік Археологічним управлінням Індії. З 1990-х збільшився потік туристів. Храм став частиною комплексу Світової спадщини, який частково надав фінансування й заохотив уряд Камбоджі до захисту пам'яткиHing Thoraxy, Achievement of «APSARA» . У Німеччині існує проєкт збереження аспар, який працює над тим, щоб захистити девати та інші барельєфи храму від пошкоджень. За його оцінками приблизно 20 % деват у дуже поганому стані в основному через природну ерозію, але частково через невдалі попередні спроби реставраціїGerman Apsara Conservation Project , Conservation, Risk Map, p. 2.. Серед інших робіт — відбудова секцій, що завалилися й запобігання нових завалів: наприклад з 2002 року фасад верхнього поверху західного крила взяли в риштування. 2005 року японська група завершила реставрацію бібліотеки в північній зовнішній частині. почав консерваційні роботи 2008 року після кількох років досліджень. Завдяки його зусиллям був відновлений традиційний кхмерський дах. Вивезли також цемент, який встановили при попередніх спробах реставрації, і з якого під барельєфи просочувалися солі, внаслідок чого вирізьблені поверхні зазнавали пошкоджень і втрачали колір. Основний етап роботи завершився 2012 року, на 2013 рік заплановано встановлення хрестоцвітів на даху.

Туризм

З 1990-х років Ангкор-Ват став популярним туристичним напрямком. У 1993 році цей об'єкт відвідало лише 7650 туристів, а за даними уряду, у 2004 році провінцію Сіємреап відвідало 561 000 іноземних туристів, що становило приблизно 50 % від загальної кількості іноземних туристів у Камбоджі. У 2007 році ця цифра перевищила мільйон, а до 2012 року — два мільйони. У 2013 році Ангкор-Ват відвідало понад два мільйони іноземних туристів, а до 2018 року — 2,6 мільйона.

З 1990 по 2016 рік об'єктом керувала приватна група SOKIMEX, яка орендувала його у уряду Камбоджі. Наплив туристів спричинив пошкодження, такі як графіті на стінах. Для захисту барельєфів і підлоги були встановлені мотузки та дерев'яні сходи. Туризм також забезпечив додаткові кошти на утримання — станом на 2000 рік приблизно 28 % доходів від продажу квитків на всій території Ангкора було витрачено на храми, хоча більшість робіт виконують команди, спонсоровані іноземними урядами, а не владою Камбоджі.

Оскільки Ангкор-Ват протягом багатьох років демонструє значне зростання туризму, ЮНЕСКО та її Міжнародний координаційний комітет з охорони та розвитку історичного місця Ангкор (ICC) у співпраці з представниками королівського уряду та APSARA організували семінари для обговорення концепції «культурного туризму», підкресливши важливість надання туристам високоякісного розміщення та послуг, а також отримання економічної вигоди для камбоджійського уряду, а також відображення багатства камбоджійської культури. У 2001 році ця ініціатива привела до появи концепції «туристичного міста Ангкор», яке буде побудовано в традиційному кхмерському архітектурному стилі, включатиме розважальні та туристичні об'єкти, а також розкішні готелі, здатні розмістити велику кількість туристів.

Перспектива розвитку таких великих туристичних об'єктів викликала занепокоєння як з боку APSARA, так і з боку ICC, які стверджують, що попередні туристичні проєкти в цьому районі нехтували будівельними нормами, і що більшість таких проєктів можуть завдати шкоди ландшафту. Крім того, великий масштаб цих проєктів почав загрожувати якості систем водопостачання, каналізації та електропостачання сусіднього міста. Також було відмічено, що така висока частота туризму та зростаючий попит на інфраструктуру мали прямий вплив на рівень ґрунтових вод, що в результаті поставило під загрозу структурну стійкість храмів в Ангкор-Ваті. Місцеві жителі Сіємреапа також висловили стурбованість тим, що атмосфера їхнього міста була порушена заради розваги туристів. Оскільки ця місцева атмосфера є ключовим компонентом таких проєктів, як туристичне місто Ангкор, місцеві чиновники продовжують обговорювати, як успішно інтегрувати майбутній туризм, не жертвуючи місцевими цінностями та культурою. На туристичному форумі АСЕАН 2012 року було домовлено, що Боробудур та Ангкор-Ват стануть містами-побратимами та провінціями-побратимами.