о. Михайло Зубрицький гербу Помян (псевд. — Самбірський, 22 жовтня 1856, с. Кіндратів, Королівство Галичини та Володимирії (нині Львівська область, Україна), Австро-Угорщина — 8 квітня 1919, с. Береги Долішні, Західноукраїнська Народна Республіка (нині Польща) — греко-католицький священник, український етнограф, фольклорист, історик, громадський діяч (в тому числі місцевого самоврядування Західноукраїнської Народної Республіки), публіцист, дійсний член НТШ (з 29.07.1904, єдиний сільський священник, що мав такий ступінь).
Його можна вважати засновником таких течій історичної науки, які сформувалися у ХХ ст., як усна історія і (частково) мікроісторія. Перший у світі науковець, який вибрав предметом наукового дослідження життя та побут селян (завдяки його працям Мшанець, де він служив 31 рік, є найдослідженішим селом в історико-етнографічному вимірі у всій Центрально-Східній Європі).
Наукові праці Зубрицького радо використовували професор Михайло Грушевський, доктор Іван Франко, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса, а в наш час — Зоряна Болтарович, В. Зінич, Микола Кравець, О. Куницький, К. Матейко, С. Мишанич, С. Павлюк, А. Поріцький, Ф. Стеблій, Михайло Шалата , Роман Кирчів та інші.
О. Михайло Зубрицький — представник пастирського богослов'я в дії і ключовий приклад того, як греко-католицьке парафіяльне середовище продукувало українську гуманітарну науку модерного типу. Його релігійна праця невіддільна від освіти, моральної дисципліни, мовної самооборони, соціальної самоорганізації й документування народної культури.
Життєпис
Походження
Народився 22 жовтня 1856 р. у селі Кіндратові тепер Турківського району на Львівщині. Був в родині наймолодшою 10-ю дитиною (вижили лише найстарша сестра, брат і він).
Його батько Іван Зубрицький (20.01.1805 {за іншими даними 20.04.1805} — 08.03.1883), був дрібним шляхтичем гербу Помян (у статті Петра Зубрицького зазначено «de Pomian»). У 1837 р. він сім разів подорожував до Львова, щоб отримати “Extractus”, що засвідчував його шляхетський стан, яке своєю чергою звільняло його від тяжких повинностей, покладених на підданих і дарувало його родині право просити гроші з фонду стипендій на освіту для шляхтичів.
Матір Анастазія Нанівська (10.11.1811 {за іншими даними 15.11.1811} — 01.04.1877) також походила з дрібного шляхетського роду (гербу Сас), а також була споріднена зі священичою родиною Нероновичів: о. Андрій Неронович був її дідом по материнській лінії, а його тесть — о. Павло Ільницький — був її прадідом. Обоє священників свого часу були парохами с. Кіндратів.chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://litopys.lviv.ua/wp-content/uploads/2019/12/zubrytskyy1-fragm.pdf С. 20.
Його батьки одружилися у 1831 р., займалися сільським господарством.
Навчання
Сільські вчителі та школи (1865—1868) Його батько, будучи неграмотним, прагнув дати освіту наймолодшому сину. Тому у 9 років віддав Михайла до приватного вчителя Степана Ільницького з села Ільник.
Восени 1866 р. Михайло почав вчився в Турці, однак через два місяці згоріла школа і він з переляку попросився назад додому в Кіндратів.
Далекий родич (можливо, кузен його матері) о. Яків Неронович (1801—1901, декан Порохницького деканату Перемиської греко-католицької єпархії, музикант, хоровий диригент й педагог, вихованець Перемишльської музичної школи, перший диригент хору Ставропігійського інституту у Львові) забрав його до себе на парафію в село Розбір Округлий і дав вчитися до грамотного селянина Івана Якиміва.
Дрогобицька школа оо. Василіян та Дрогобицька гімназія (1868—1879) Через два роки, восени 1868 p. починає вчитись у третьому класі початкової школи оо. Василіян у м. Дрогобич. Його учителем був строгий та справедливий о. Юліян Немилович.
З 1870 р. Михайло Зубрицький — учень Дрогобицької гімназії, яку завершив у 1878-79 рр. Фінансово себе утримував виключно за рахунок того, що надавав приватні лекції.Володимир Гнатюк. Дійсні члени товариства. Михайло Зубрицький.
Михайло Зубрицький. Зібрані твори і матеріали у трьох томах. Т. 2. С. 27
У Дрогобичі познайомився зі своїм ровесником Іваном Франком. Це поклало початок їхній дружбі, що тривала протягом усього дальшого життя. Зберігся лист Івана Франка до Щасного Сельського 11 квітня 1875 року, в якому він пише: «Наші українські (руські) справи в Дрогобицькій гімназії, як звичайно, стоять дуже слабо. Окрім трьох бідних українців, не цікавиться ні один ученик ані літературними, ані політичними українськими справами. Будете цікаві дізнатися, котрі се три, — тому кажу Вам, що Матковський, певно, Вам відомий з восьмої класи, Зубрицький з п'ятої, а третій пише до Вас. Певно, що не гарне видані свідоцтво про наших українців, але що ж робити?».
Очевидно, не без Франкового впливу, навчаючись у гімназії, він знайшов в одній міщанській хаті Дрогобицький рукописний збірник апокрифічних оповідань з XVIII ст. Цей факт згадує І. Франко, публікуючи в статті «Причинки до історії руської літератури XVIII віку» (1886) матеріали цього збірника, з якого збереглася тільки невелика частина.https://www.i-franko.name/uk/HistLit/1886/PrychynkyRusLit.html В цей час збирав в рідному Кіндратові та інших суміжних селах (Ясінці, Розборі) пісні, колядки, повір'я, записи яких передавав Омелянові Партацькому, Омелянові Огоновському та іншим тогочасним галицьким ученим.
Служба в армії (1876—1877) У 1876 р. насильно був відірваний від навчання в VI класі гімназії та призваний до служби в австрійській армії, попри свою короткозорість. Дуже негативно відгукувався про безсмисленність військової служби, напівголодне існування та відсутність елементарних умов.
Службу проходив спершу в Самборі, а невдовзі його направляють до транспортового дому у Львові. Там, чекаючи на подальший розподіл, відпросився у місто, де зустрів Івана Франка з друзями, серед яких був і студент Володимир Левицький. Хлопці знайшли спільну мову. Згодом, через довгі роки, Володимир Левицький відновив це знайомство.
Після смерті брата став єдиним годувальником старих батьків, через що його повинні були звільнити від військової повинності одразу. Однак чиновники навмисне затягували процес на майже рік і відпустили лише з умовою, що він не буде продовжувати навчання в Дрогобицькій гімназії, але працюватиме з батьками біля землі. Відпустили його у половині грудня 1877 р.
Після проходження служби, Зубрицький самотужки в селі пройшов про граму 7-го класу, а відтак повернувся в гімназію, здавши вступний іспит до VIII класу в Дрогобичі. У 1879 р. склав іспит зрілости.
Львівський університет, Семінарії (1879—1883) Хотів вчитися на філософському факультеті Львівського Університету. Однак вирішив вступити на Богословський факультет Львівського Університету (ймовірно, у 1879 р.), який закінчив у 1883 р. Згідно свідчень Володимира Гнатюка, він три роки вчився "в семінари у Львові, а 4-й рік у Перемишли".
Навчався у Львівській та Перемиській духовних семінаріях.
Там зацікавився науковою діяльністю і написав першу розвідку про невільництво в 13‐му столітті.
Вчителювання в Перемиському дяківському інституті (1883) Перед приходом у с. Мшанець у 1883 році рік вчителював у Дяківському інституті в Перемишлі (ймовірно, Перемиський дяко-учительський Інститут, Institum Cantorum et Magistrorum Scholae, заснований єп. Іваном Снігурським у 1817 р.).
Одруження і сім'я (1883) 27 вересня 1883 року одружився.
Дружина — Ольга Борисевич (померла у 1942 р. в Казахстані, куди її разом з донькою Зеновією та внуком Володимиром вивезли НКВДисти у 1940 р. у віці приблизно 80 років), сільська учителька:
Донька священника УГКЦ о. Івана Борисевича (помер у 1900 р.) та Софії Назаревич. Онука мшанецького священника УГКЦ о. Антонія Назаревича (Antonius Nazarewicz, 1805—1893 р., або 1888, або 1889 р., висвячений 1831 р., у 1835 р. був парохом с. Стрілки Самбірського р-ну) та Юлії (Юліанни) Ліщинської (29.03.1813, с. Завадка Ліського деканату — 1858); одружилися 01.03.1831 р. в Іскані. Правнучка священника УГКЦ Петра Назаревича (Petrus Nazarewicz, помер у 1834 р., греміальний канонік Перемиської капітули {тобто, дійсний канонік, повноправний член катедральної капітули}, парох катедральної церкви в Перемишлі, колишній / заслужений єпархіальний екзаменатор, декан Перемиського та Прухницького деканатів) та Марії Созанської (або Анни Созанської, 1783 — 24.01.1810, Малковичі, Перемишль). Правнучка священника УГКЦ о. Теодора Ліщинського (прибл. 1786 — 12.09.1843, Стрільбичі; 1812—1817 парох Завадки, 04.09.1817 — прибл. 1832 парох в Іскані, 1834—1843 пароз в Стрільбичах) та Барбари Сташкевич. Пра-правнучка Йоганеса та Агнети Сташкевичів: Joannes Staszkiewicz (помер 1794) та Agneta).
Познайомилися, ймовірно, в Перемишлі.
Діти:
Зиновія (Зеновія) Долинська (нар. у 1884 р. у Мшанці, померла у Львові, похована на Личаківському кладовищі); чоловік — доктор Мар'ян Долинський (заарештований НКВС, загинув у радянських тюрмах). Їхні діти: Ольга Руденська (1901—?), Лев Долинський (03.01.1906 — 03.09.1963, Львів, Личаківське кладовище), донька — Мар'яна Долинська; Степан Долинський (1909—1941), Уляна Терлецька (1904), Михайло Долинський (1908—1916), Володимир Долинський (1920—1990-ті рр.).
Анастасія Левицька (10.06.1886, Мшанець пов. Ст.Самбір — 03.04.1961, Монреаль, похована в Кот-де-Неж); чоловік — о. Милош-Юрій Левицький (13.12.1881 — 03.05.1919). Їхні діти: Галина Левицька (08.08.1908, Даля — 1940, Львів), Володимир-Вальтер Левицький (Lewyckyj, 05.01.1911, Явірник — 16.05.2006, похований у Гюнтері, ймовірно — США); дружина — Теодора Левицька з д. Дмоховська (29.06.1912—15.08.1975), Зеня Левицька (07.02.1914, Даля — 13.02.1940, с. Устиянова), референт жіночого сектору КЕ ОУН ЗУЗ, потрапила з групою в засідку НКВС, підірвала себе гранатою, щоб не потрапити живою в московський полон, Юрій Левицький (23.03.1917, Даля — 20.02.1941, тюрма на Лонцького), Роман Левицький (16.11.1909, Явірник — 01.02.1996, Монреаль або Рочестер, похований в Кот-де-Неж), Люба Левицька (19.08.1912, Явірник — 13.09.2014, похована в Монреалі), Марія Левицька (16.11.1915, Даля — прибл. 1943, Кустанай), Іванна Левицька (01.02.1919 — 1942, Миколаїв).
Володимир Зубрицький (22.01.1888 — 29.07.1978, Львів, Личаківський цвинтар) — вчитель грецької та латинської мови у гімназії. Донька: Ольга Тимчук (25.12.1927, Перемишль — 28.08.2018, Львів).
Петро Зубрицький (1889) — суддя в Турці, переслідуваний польською владою, як активний учасник національно-визвольних змагань емігрував до США, де помер. Дружина Дарія, донька Ірена, онук Юрій.
Свячення (1883) 15 листопада 1883 року був висвячений на священника.
Діяльність у с. Мшанець (1883—1914) Майже все своє свідоме життя (31 рік: з 17 листопада 1883 до 25 квітня 1914 р.) служив у с. Мшанець (нині Самбірський район Львівської області) спершу як сотрудник, а після смерти попереднього пароха о. Назаревича у 1889 р. — як парох. Це допомогло йому стати унікальним істориком місцевого життя.
Діяльність о. Михайла Зубрицького була спрямована проти асиміляційної політики іноземної влади щодо русинів.
Просвітницька та освітня діяльність («Читацька революція») Особливо активно о. Зубрицький працював на ниві просвіти місцевого населення. Завдяки йому в селі сталася «читацька революція»: отець навчив селян читати і привив їм цікавість до читання. Це привело до того, що жодне інше село у Галичині не дало такої кількості світської інтелігенції, як Мшанець.
За його безпосереньою участю були засновані і діяли читальні «Просвіти» у Мшанці (28 лютого 1892 р., нині тут знаходиться Краєзнавчний Музей), Грозьові (2 квітня 1893 р.), Михнівці (11 квітня 1893 р.), Лаврові (1894), Лімні (26 липня 1901 р.), Головецькому (1902), Лип'ю (1902).