Секуляризація (від — світський) — термін, що означає вилучення будь-чого із церковного або монастирського володіння і передання у світську, державну власність; перетворення церковної власності в державну.
Інші значення Перехід духовної особи у Західній Європі у світський стан з дозволу церкви зі звільненням від церковної посади і втратою відповідних прав. Процес зниження ролі релігії в житті суспільства; див. Секуляризація (соціологія).
Секуляризація в історії Вперше термін «секуляризація» був застосований у XVII столітті і означав передачу земельних володінь з церковного у світське управління. Сам процес відбувався і раніше: під час утворення централізованих національних держав за допомогою секуляризації, світська влада звільнялася від церковних покровителів і зміцнювала державні фінанси за рахунок духовенства.
У Франкській державі Карл Мартелл провів секуляризацію в 1-ій половині VIII століття, роздавши знаті конфісковані землі. У Візантії секуляризація проводилась багато разів. Так, у 1058 році, Ісаак I Комнін конфіскував частину монастирських земель, а Константинопольського патріарха Михайла Кіруларія було в кінці 1058 року усунуто та відправлено у заслання. В епоху Реформації відбулася масштабна секуляризація в Західній Європі. Вже в XIV-XV століттях Джон Вікліф та Ян Гус вимагали секуляризації, а в XVI столітті світські феодали підтримали Мартіна Лютера. Німецькі князі, які підтримали Реформацію, провели секуляризацію після Селянської війни у 1524-26 роках. Альбрехт Гогенцоллерн у 1525 році секуляризував Тевтонський орден. Секуляризація відбулась у швейцарських кантонах з поширенням цвінгліанства та кальвінізму. У часи Нідерландської революції XVI століття церковні землі було передано буржуазії. Під час Реформації в Англії в 1536—1539 роках, секуляризовані землі перейшли до буржуазії і джентрі, сприяючи первісному накопиченню капіталу. У 17 столітті англійська революція привела до ордонанса 1646 року про знищення архієпископств та єпископств і секуляризації їхніх земель. У 2-ій половині XVIII століття укріплення освіченого абсолютизму включало секуляризацію, проведену в Австрії Йосипом II, a в Португалії — Помбалу. Велика французька революція декретом від 2 листопада 1789 року націоналізувала церковно-монастирські землі. Наполеон Бонапарт по укладенні Люневільського миру в 1801 році дав можливість німецьким князям секуляризувати церковні скарби та землі. Під час об'єднання Італії секуляризація проводилася в 1855 і 1866 роках, з ліквідацією Папської області в 1870 році. У Російській імперії, в результаті секуляризаційних реформи 1764 року, основна частина монастирських земель перейшла до держави (що стало джерелом появи більшої частини державних селян); в XIX столітті уряд Російської імперії також проводив секуляризацію вакуф у середньоазійських володіннях імперії.
Внутрішньо-церковна полеміка
Секуляризація в XVI—XVII століттях
Секуляризація в XVIII столітті
Секуляризація в XIX—XX століттях
Див. також Секуляризація
Примітки
Посилання Землі церковні // Смолич И. История Русской Церкви: 1700–1917: В 2 частях. — Москва: Валаамский монастырь, 1997.