UGM-133A Трайдент II (D5) ( — «тризуб») — американська триступенева балістична ракета, призначена для запуску з атомних підводних човнів. Розроблена Lockheed Martin Space Systems, Саннівейл, штат Каліфорнія. Ракета має максимальну дальність 12000 км і має головну частину з блоками індивідуального наведення, оснащеними термоядерними зарядами потужністю 475 і 100 кілотонн. Завдяки високій точності БРПЧ здатна ефективно вражати невеликі високозахищені цілі — глибокі бункери та шахтні пускові установки міжконтинентальних балістичних ракет. Станом на 2010 рік «Трайдент II» — єдина БРПЧ, що залишилася на озброєнні ПЧАРБ ВМС США і ВМС Великої Британії. Бойові заряди, розгорнуті на «Трайдент II», становлять 52 % від СЯС США і 100 % — СЯС Великої Британії.
Разом з ракетою «Трайдент I» є частиною ракетного комплексу «Трайдент». У 1990 році прийнята на озброєння ВМС США. Носіями ракетного комплексу «Трайдент» є 14 ПЧАРБ класу «Огайо» (з 24 (20 з 2017 року) ракетами на кожному підводному човні). 1995 року у прийнята на озброєння Королівських ВМС Великої Британії. Ракетами «Трайдент II» озброєні 4 ПЧАРБ класу «Венгард» (з 16 ракетами на кожному підводному човні).
З моменту завершення розробки у 1989 році було здійснено 215 випробувальних запусків ракети D5, з них успішних 191, останній з яких відбувся з борту підводного човна USS Maine (SSBN-741) у лютому 2020 року. Було менше 10 невдалих випробувальних запусків, останній невдалий запуск відбувся з борту HMS Vanguard біля узбережжя Флориди в січні 2024 року. D5 є шостим поколінням ракет, розгорнутих з моменту початку програми морського ядерного стримування 60 років тому. Версія Trident D5LE (LE — Life-Extension, продовження терміну служби) залишатиметься на озброєнні до 2042 року.
Історія розробки Чергова трансформація поглядів американського політичного керівництва на перспективи ядерної війни почалася приблизно з другої половини 1970-х років. Більшість вчених дотримувалися думки, що для США смертельним буде навіть радянський ядерний удар у відповідь. Тому була прийнята теорія обмеженої ядерної війни для Європейського театру воєнних дій. Для її реалізації були необхідні нові ядерні озброєння.
Міністерством оборони США ще 1 листопада 1966 а була розпочата дослідницька робота зі стратегічних озброєнь STRAT-X. Спочатку метою програми була оцінка проєкту нової стратегічної ракети запропонованої ПС США — майбутньої MX. Проте під керівництвом міністра оборони Роберта Макнамари були сформульовані правила оцінки, згідно з якими одночасно повинні оцінюватися пропозиції інших родів військ. При розгляді варіантів проводився розрахунок вартості створюваного комплексу озброєнь з урахуванням створення всієї інфраструктури базування. Проводилася оцінка кількості бойових зарядів, що виживуть після ядерного удару супротивника. Отримана вартість бойових зарядів, що виживуть, була основним критерієм оцінки. Від ПС США, крім МБР з розгортанням в шахті підвищеної захищеності, поступив на розгляд варіант використання нового бомбардувальника Б-1 «Лансер».
ВМС США запропонували систему стратегічного озброєння ULMS (). Основою системи були підводні човни з новими ракетами збільшеної дальності EXPO (). Дальність ракети дозволяла випускати весь боєкомплект одразу після виходу з бази.
Програма ULMS виграла конкурс STRAT-X. Міністром оборони США було схвалено рішення координаційного комітету ВМС () № 67 від 14 вересня 1971 по ULMS. Був затверджений поетапний розвиток програми. На першому етапі в рамках програми EXPO створювалася ракета збільшеної дальності в габаритах ракети «Посейдон» і розробка нової ПЧАРБ класу «Огайо». А в рамках другого етапу ULMS II — створення ракети великих габаритів з підвищеною дальністю. Рішенням міністра від 23 грудня 1971 в бюджет ВМС був закладений прискорений графік робіт з планованим розгортанням ракет в 1978 році.
З травня 1972 року замість абревіатури UMLS для позначення програми стали використовувати термін «Трайдент». Відповідно ракета, яка мала бути створена на першому етапі — EXPO (), отримала найменування «Трайдент I C4», а створена на другому етапі робіт ракета більшої дальності — «Трайдент II D5» ().
Спочатку, з метою зниження вартості та прискорення термінів робіт, розглядалися три варіанти реалізації «Трайдент II»: подовжений варіант C4 — ракета діаметром 1,8 метри (71 дюйм) із збільшеною довжиною ступенів; перший ступінь із збільшенням діаметра до 2,1 метра (84 дюймів), а другий і третій ступені від C4; базовий варіант — ракета діаметром 2,1 метра (84 дюйма). В 1974 році у був затверджений план робіт. Роботи мали розпочатись в 1974 році з прийняттям ракети на озброєння в 1985 році.
Строки початку робіт неодноразово відкладалися через проблеми з фінансуванням. Реалізовувати програму НДДКР розпочали тільки в жовтні 1977 року. Головним підрядником з розробки ракети стала фірма Lockheed Missiles and Space Company. Бюджет програми постійно скорочувався (так в 1979 фінансовому році було виділено всього 5 мільйонів доларів замість запланованих 15). З 10 лютого 1975 а за директивою міністра оборони розглядалися варіанти уніфікації з армійською ракетою MX Піскіпер аж до розробки єдиної ракети. Цей варіант також наполегливо рекомендувався Конгресом. Нарешті, в грудні 1979 року було вирішено відмовитися від уніфікації ракет, оскільки економія коштів (близько 300 мільйонів доларів) не компенсувала значне погіршення тактико-технічних характеристик.
Все це призвело до того, що терміни прийняття ракети на озброєння постійно відкладалися. Після серії випробувань, ракета була прийнята на озброєння в 1990 році.
Участь Великої Британії
Для придбання королівським ВМС системи «Трайдент» було використано угоду між США і Великою Британією з продажу ракетної системи Поларіс (). Британія закупила ракети системи «Трайдент» для установки на своїх ПЧАРБ класу «Вангард».
Прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер 10 липня 1980 року написала президенту США Картеру лист з проханням затвердити поставки «Трайдент I С4» . Проте в 1982 році Тетчер направила президенту Рейгану прохання Сполученого Королівства розглянути можливість придбання системи «Трайдент II D5». Цей дозвіл було отримано від США в березні 1982 року . Відповідно до цієї угоди крім вартості самих ракет, Велика Британія зобов'язана була сплатити 5 % вартості устаткування, необхідного для НДДКР. Через спеціальний фонд () в рамках цих зобов'язань було переведено 116 000 000 доларів. Придбані Великою Британією ракети були оснащені бойовими блоками власної розробки. Технічне обслуговування та модернізація ракет в процесі експлуатації здійснюються фахівцями із США.
Конструкція
Конструкція маршових ступенів Ракета «Трайдент-2» — триступенева, з розташуванням ступенів типу «тандем». Довжина ракети мм (532,7 дюйма), максимальна стартова маса кг ( фунтів). Всі три маршові ступені оснащені РДТП. Перший і другий ступінь мають діаметр 2108 мм (83 дюйми) і з'єднані між собою перехідним відсіком. Носова частина має діаметр 2057 мм (81 дюйм). Включає в себе двигун третього ступеня, що займає центральну частину головного відсіку і ступінь розведення з бойовими блоками розташовану навколо нього. Від зовнішніх впливів носова частина закрита обтічником і носовим ковпаком з розсувною телескопічною аеродинамічною голкою.
Двигуни першого та другого ступенів розроблялися спільним підприємством створеним фірмами Hercules Inc і Thiokol. Корпуси двигунів першого і другого ступеня є одночасно корпусом відповідних ступенів і виготовлені з вуглець-епоксидного композиту. Двигун третього ступеня був розроблений фірмою United Technologies Corp. І спочатку був побудований з кевлар-епоксидного композиту. Але в процесі виробництва, після 1988 року, його також стали виготовляти з вуглець-епоксидного композиту. Це додало дальності (за рахунок зменшення маси корпусу) і усунуло виникнення електростатичних потенціалів пари вуглець/кевлар.
В РДТП «Трайдент-2» застосовується сумішеве ракетне паливо. 75 відсотків палива складають тверді компоненти — октоген, алюміній, і перхлорат амонію. Як зв'язуюча речовина використані поліетиленгліколь, нітроцелюлоза, нітрогліцерин, та гексадіізоціанат. Відмінності від палива «Трайдент-1» полягають у застосуванні поліетиленгліколю (PEG) замість полигликоль адипату (PGA). Це дозволило збільшити відсоток твердих речовин з 70 до 75. Паливо отримало позначення PEG/NG75. Виробник палива фірма Joint Venture дала йому позначення NEPE-75 (від — поліефір, пластифікований ефіром азотної кислоти).
Двигуни всіх трьох ступенів мають хитке втоплене сопло полегшеної конструкції з композитного матеріалу на основі графіту. На відміну від застосованих на «Трайдент-1» сегментованих соплових вставок з піролітичного графіту, в соплах на «Трайдент-2» застосована стійкіша до зносу при підвищених температурах цільна вставка з вуглець-вуглецевого композиту.
На всіх трьох ступенях керівне зусилля по тангажу і рисканню здійснюється за рахунок управління вектором тяги за допомогою відхилення сопел. Управління куту крену не ведеться. Його коригування проводиться при роботі рухової установки блоку розведення. Кути повороту сопел підібрані на основі необхідних зусиль для коригування траєкторії і не перевищують 6–7°. Зазвичай, максимальне відхилення становить 2–3° при включенні двигуна після виходу з води. Під час решти польоту зазвичай не перевищує 0,5°.
Тяга двигуна першого ступеня — кгс. Після включення двигуна першого ступеня ракета піднімається вертикально і починає відпрацьовувати програму польотуВ. Красненський, В. Грабів. Ракетний комплекс ПЧАРБ КРАЇН НАТО , «Закордонне військове огляд». Час роботи двигуна першого ступеня 65 секунд. На висоті близько 20 км, після виключення двигуна першого ступеня, відбувається відстріл першого ступеня і включення двигуна другого ступеня. Цей двигун також працює 65 секунд, після чого відбувається його виключення і запуск двигуна третього ступеня. Через 40 секунд, відбувається відключення двигуна третього ступеня, його відокремлення і починається етап розведення боєголовок.
Головний обтічник захищає ракету при русі у воді і щільних шарах атмосфери. Відділення обтічника проводиться під час роботи другого ступеня. Відведення обтічника з траєкторії ракети проводиться за допомогою твердопаливних двигунів. Для зменшення аеродинамічного опору в щільних шарах використовується розсувна телескопічна аеродинамічна голка. Конструктивно вона являє розсувну штангу з 7 частин з диском на кінці. До старту голка в складеному стані знаходиться в головному обтічнику в ніші двигуна третього ступеня. Її висунення відбувається за допомогою порохового акумулятора тиску на висоті близько 600 метрів протягом 100 мс. Застосування голки дозволило значно збільшити дальність польоту ракети. Для ракети «Трайдент-1» прибавка дальності склала 550 км.
Конструкція головної частини
Головна частина ракет розроблялася фірмою «Дженерал Електрик». До її складу крім раніше зазначених обтічника і РДТП третього ступеня входять приладовий відсік, бойовий відсік і рушійна установка. В приладовому відсіку встановлюються системи управління, розведення боєголовок, джерела електроживлення та інше обладнання. Система управління контролює роботу всіх трьох ступенів ракети і ступені розведення.
ЕОМ і керуючі ланцюги, що входять в систему управління Mk6, розміщені в блоці в нижній частині приладового відсіку. Також в задній частині ступені розведення розташований другий блок у складі гіростабілізованої платформи (два гіроскопи, три акселерометри й датчики системи астрокорекції) та системи термостатування. У верхній частині приладового відсіку розташована система розведення боєголовок. Ця система виконує подачу команд на маневрування бойової ступені, вводить дані в системи підриву боєголовок (висоту підриву), проводить їх зведення і подає команду на відділення бойових блоків.