Володи́мир Володи́мирович Станчинський (20 квітня 1882 р. — 29 березня 1942 р.) — один з фундаторів радянської екології, відомий орнітолог, активний діяч охорони природи і заповідної справи, професор Харківського університету.
Роки і справи Володимир Володимирович Станчинський стояв на межі великого синтезу генетики, еволюції та екології, але не був зрозумілий сучасниками. Він перший прийшов до ідеї створення біосферних заповідників та проведення в них моніторингу, розробляв теорію екологічної диференціації, набагато раніше за інших зробив висновок, що акліматизація заснована на генетичному потенціалі, на 10 років випередив американських вчених у вимірі динаміки маси видової речовини в біоценозах, пішов далі академіків П. П. Сушкина і М. О. Мензбіра в зоогеографії, висловивши думку, що клімат безпосередньо впливає на поширення видів птахів, одним з перших вирішив, що степ є найбільш вдалою лабораторією для вивчення екологічних законів, винайшов спеціальний прилад — біоценометр. Учнями В. В. Станчинського були багато відомих діячів охорони природи — академік Н. Т. Нечаєва, д.б.н. С. В. Кіриков, Іван Сахно та ін.
На першій Всесоюзній фауністичній конференції в лютому 1932 р. в Ленінграді він висловив ідею створення біосферних заповідників: "Ми в Україні думали над питанням створення такої станції (стаціонарної дослідної — авт.), яка була б пов'язана з певним господарським районом. Тут потрібно підкреслити, що надзвичайно важливе значення мають заповідники, які дають можливість порівнювати зміни, які відбуваються в певних господарських умовах з тим, що відбувається в природі "Архів РАН, ф. 1593, оп. I, д. 191, лл. 9-9 об.
В. В. Станчинський народився 20 квітня 1882 р. в Москві в сім'ї інженера. Родина Станчинських дала батьківщині не тільки видатного біолога, а й відомого математика — В. М. Станчинського, великого музиканта — О. В. Станчинського (брат Володимира Володимировича). Батько і мати майбутнього вченого були пов'язані з народовольським рухом, сам Володимир у гімназії та університеті працював у марксистських гуртках, був членом Виконавчого комітету студентської революційної організації 3-го скликання.
Вступивши на природниче відділення фізико-математичного факультету МДУ, спеціалізувався в академіка М. О. Мензбіра, проте в 1902 р. був виключений з університету за революційну діяльність. Свої наукові заняття продовжив у Німеччині, куди емігрував, в Гейдельберзькому університеті. Після 2-го з'їзду РСДРП вступив до партії меншовиків, з якою не поривав до листопада 1917 р., мав партійну кличку «Мчанов». З 1915 по 1917 рр. служив в армії. У лютому 1917 р. брав активну участь в організації московської міліції, обирається комісаром міліції. Навесні 1917 р., за дорученням Тимчасового уряду, їздить з інспекційною поїздкою по російській глибинці. Восени його політична діяльність закінчується і він цілком віддається науці.
Про перші природоохоронні дії В. В. Станчинського відомо, що в 1912 р. брав участь у засіданнях Російського орнітологічного комітету, що опікувався охороною птахів і створенням заповідників.
23 липня 1925 р., на вимогу української громадськості, в заповідник Асканія-Нова Раднаркомом республіки було направлено авторитетну комісію, до якої увійшов і В. В. Станчинський.
Мабуть, саме тоді, ознайомившись з Асканією-Новою, В. В. Станчинський і вирішив перебратися в заповідник, щоб втілити на практиці всі свої задуми з екологічних досліджень.
У середині 20-х років Володимир Володимирович часто за завданням природоохоронних органів РРФСР, України та Білорусі займався різними природоохоронними питаннями, наприклад, у Білорусі обстежив колонії бобрів.
У квітні 1929 р. Володимир Володимирович стає заступником директора з наукової частини заповідника Асканія-Нова, а через рік паралельно очолив і кафедру зоології хребетних Харківського університету.
Це був зоряний час не тільки для самого Станчинського, а й для керованого ним наукового відділу заповідника. Тут уперше в країні широко стали проводитися біоценологічні та екологічні дослідження, причому в багатьох розробках Володимиру Володимировичу тоді не було рівних у світі.
Станчинський домігся необхідного фінансування, залучив до роботи в степу творчу молодь. Входить до складу Українського комітету з охорони пам'яток природи, редагує «Бюлетень фітотехнічної станції заповідника Асканія-Нова».
Володимира Володимировича хвилюють і питання заповідної справи, зокрема, проведення в заповідниках науково-дослідних робіт.
.
Багато разів В. В. Станчинському доводиться відстоювати Асканію. 13 червня 1929 р. колегія Наркомзему України приймає рішення передати 32000 га заповідної цілини Укррадгоспоб'єднанню для створення радгоспу з вівчарсько-зерновим типом господарювання. В. Станчинський терміново, 1 липня 1929 р. проводить засідання наукової ради заповідника, на якому вирішено: «Внести термінову пропозицію Наркомам: Землеробства і Просвітництва УРСР, Укрнауки УРСР, Українському комітету охорони пам'яток природи, Всеукраїнської Академії наук, Всесоюзної Академії наук про необхідність перегляду рішення колегії НКЗ УРСР з приводу реорганізації заповідника»ЦДАВО України, ф. 337, оп. I, д. 8063, л. III. Сам Станчинський разом з директором заповідника Ф. Бегою вирушив до Харкова. Їх підтримує Наркомпрос УРСР, Український комітет з охорони пам'ятників природи. Господарники упираються. Справа слухається на засіданні Раднаркому Україні, і заповідник вдається врятувати.
Необхідно підкреслити, що в 1930 — початку 1933 рр. авторитет В. В. Станчинського в Наркоматі УРСР і Всеукраїнської сільгоспакадемії був надзвичайно високий (вчений навіть збирався вступити в партію). По суті, до 1932 р. він став науковим керівником не тільки Асканії, а й курирував роботу інших заповідників — Приморських, Канівського, Конча-Заспи, підпорядкованих відділу заповідників Всеукраїнської сільгоспакадемії, на чолі якого стояв В. В. Станчинський. У липні 1932 р. очолював комісію з обстеження Канівського заповідника. Спільно з московським професором О. Вангенгеймом збирався відкрити в Асканії першу в Україні станцію з вивчення посух. Входив до складу оргкомітету зі створення Всесоюзного товариства охорони природи.
З ініціативи Станчинського Асканія-Нова готувалася у вересні 1931 р. до проведення Всесоюзного з'їзду з охорони природи, якому, на жаль, так і не судилося там відбутися.
На початку січня 1930 р., разом з директором Асканії-Нова Ф. Бегою, Станчинський шле лист Косіору, Петровському і Чубарю з додатком на 113 сторінках, у якому викладає перспективний план розвитку заповідника, обґрунтовуючи необхідність проведення екологічних досліджень, доводячи про посилення охорони заповідного степу: «У цих умовах цілинний степ Асканії, з великою абсолютно-заповідною ділянкою всередині нього стає безмірною світової цінністю. Будучи еталоном природних процесів, необхідним для порівняння з процесами, що відбуваються в природі під впливом людини, абсолютно заповідна ділянка вимагає до себе виняткового дбайливого ставлення»ЦДАВО України, ф. I, оп. 6, д. 437, л. 19.
У травні 1930 р. матеріали щодо Асканії В. В. Станчинський і його учні озвучили на IV Всесоюзному з'їзді зоологів, анатомів і гістологів в Києві. Зал з великим інтересом вислухав повідомлення асканійців про екологічні дослідження.
З 1930 року В. В. Стачинський очолював кафедру зоології безхребетних Харківського університету. Того ж року брав участь у створені на базі кафедр Харківського університету «Харківської філії Українського науково-дослідного зоолого-біологічного інституту», де очолював відділ екології, експериментальною базою якого мав стати Асканійський степ.Нечаева Н. Т., Станчинский В. В. Первый эколог страны // Природа. — 1991. — № 12. — С. 90-95. Махинько В. І. 1941. Науково-дослідний зоолого-біологічний інститут Харківського державного університету ім. О. М. Горького за 10 років (1930—1940 рр.). Праці Науково-дослідного зоолого-біологічного інституту. 10-11: 1-15.
«Відкривається надзвичайно велике і зовсім нове поле для плідних досліджень. Це поле для дослідження належить розвивати молодій науці — екології», — твердив Володимир Володимирович (Станчинський, 1931).
Однак у Станчинського знайшовся грізний, що входив у силу, критик — сумновідомий помічник Т. Д. Лисенка — І. І. Презент. Він висловив сумнів у правомочності існування екології як науки. Володимир Володимирович гідно відповів на критику, показавши всю некомпетентність висловлювань Презента. Ну, а цього йому майбутній сподвижник Лисенка, звичайно, не пробачив.
Другий раз велике зіткнення між Станчинським і Презентом відбулося в Ленінграді, на початку лютого 1932 р. на I Всесоюзній фауністичній конференції. Цього разу Презент відчував себе вже господарем становища і накинувся зі злісною критикою на професорів О. П. Семенова-Тян-Шанського, М. Н. Римського-Корсакова і В. В. Станчинського, вишукуючи в їхніх доповідях переважно «політичні» помилки. І цього разу Станчинський намагався обережно відвести звинувачення.
З 1932 р. вчений відійшов від керівництва Асканією, рідко там бував, а жив у Харкові. Не сприяли асканійським справам і деякі риси його характеру, зокрема, вороже ставлення до чужої ініціативи (свідоцтва С. І. Медведєва).
У ті роки з ініціативи В. В. Станчинського відбулася реорганізація заповідника "Асканія-Нова" в дослідну інституцію -- Степовий інститут, який незабаром (за участі тваринників, що завоювали тверді позиції) був реорганізований у Всесоюзний науково-дослідний інститут гібридизації та акліматизації.
В цей період в різних журналах починається огульна критика В. В. Станчинського. Так, один з діячів українського товариства біологів-марксистів Е. О. Фінкельштейн писав: «Треба згадати і проф. Станчинського. Він частенько говорить, що він стоїть на позиціях діалектичного матеріалізму. Але, товариші, чи можемо ми погляди проф. Станчинського вважати за погляди діалектичного матеріаліста? Його вихідна теза — це теорія рівноваги. Ця теорія популярна серед працівників єкології й шкодить і марксистсько-ленінської реконструкції» (Фінкельштейн, 1932Фінкельштейн Е. О. Стан і завдання на біологічному фронті в світі листа тов. Сталіна // За марксистсько-ленінське природознавство. — 1932. — № 2-3. — С. 11-26). Восени 1933 р. Володимир Володимирович мав їхати в США на симпозіум, йому вже видали документи. 6 листопада 1933 р. Станчинського запросили до Харківського ГПУ, звідти він не повернувся.
Засудження комуністами Як показують архівні матеріали СБ України, вже в першій декаді жовтня 1933 р. співробітники Дніпропетровського обласного управління ГПУ стали арештовувати працівників Асканії-Нова: А. П. Гуна, С. І. Медведєва, К. Є. Сіянка, всього 17 чоловік, потім ще чотирох. Після перших же допитів 15 з них «зізналися» в участі в контрреволюційній асканійської організації, очолюваній професорами В. В. Станчинським, А. С. Серебровським, М. М. Завадовським. Але головною фігурою, проти якої спрямовані свідчення, став Володимир Володимирович.
А тим часом у Харкові скасували черговий п'ятий Всесоюзний з'їзд зоологів, анатомів і гістологів, який повинен був організувати Станчинський восени 1933 р., розсипали набори чергових номерів «Журнала экологии и биоценологии», видаваного вченим (вийшов тільки один його номер).
Є кілька версій створення «асканійської справи». За одними припущеннями — воно виникло не без участі професора-тваринника М. Ф. Іванова, який, нібито, діяв з подачі Лисенка та Презента, які відвідали Асканію-Нова влітку 1933 р., і який був явно не зацікавлений в розвитку у заповіднику екологічного спрямування на шкоду тваринницькому.