Ники́фор Йосипович Гірня́к (; 23 липня 1885, м-ко Струсів, нині село Тернопільського району, Тернопільської області — 4 лютого або 2 березня або 4 березня 1962, Кліфтон або Пассейк, США) — український військово-громадський діяч, педагог, публіцист, сотник УСС, отаман УГА. Доктор філософії (1912). Брат священника Юстина, актора й режисера Йосипа, адміністратора видавництва «Українська Преса» Володимира, та фізико-хіміка Юліана Гірняків.
Після здобуття докторського ступеня працював учителем української гімназії в Рогатині (1912—1914) та був активним учасником стрілецького руху й інших товариств. На початку Першої світової війни за власним бажанням вступив до Легіону УСС, де на короткий час був командиром 3-ої сотні УСС. Через рік став призначеним командиром Коша УСС (1915—1918) і залишався його єдиним командантом з самого початку. За цей період він також активно працював у Пресовій Квартирі УСС, періодично викладав для стрільців і займався іншою благодійною діяльністю.
Активний учасник Листопадового повстання та Українсько-польської війни 1918—1919 рр. Командант Тернопільської військової окружної команди (1918). Начальник мобілізаційного відділу Державного секретаріату військових справ ЗУНР у Станиславові (нині — Івано-Франківськ) (1918—1919). Референт мобілізаційного відділу в Генеральному штабі військ УНР відділу УГА (1919). Начальник мобілізаційного відділу в Кам'янці-Подільському (1919).
Співтворець союзного договору з більшовиками. Член політвідділу для ведення справ бригади 1-ї бригади УСС ЧУГА (1920). Член Губернського відділу народної освіти в Києві (1920—1921). Втік із РСФРР до Чехословаччини влітку 1921 року, але через рік повернувся до Галичини. До 1939 року працював учителем в приватній українській школі міста Тернопіль, був її директором, проте у 1924 році звільнений з посади через діяльність в «Пласті».
В роки Другої світової війни працював шкільним референтом Українського центрального комітету в Кракові, який підпорядковувався Генерал-Губернаторству (1940). викладав в українській гімназії (1941-1944), організував українську гімназію для юнаків у Відні (1944). У післявоєнний період емігрував до Сполучених Штатів Америки, де також організував українську гімназію, був активним членом українських організацій і опублікував ряд праць з історії Визвольних змагань.
Життєпис
Австрійська доба Народився 23 липня 1885 року в містечку Струсів Теребовлянського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Тернопільський район, Тернопільська область, Україна). В багатодітній родині Йосипа та Софії Гірняків. Никифор був восьмою дитиною подружжя. Його батько був місцевим дяком, а мати займалась бджільництвом.
За період 1897 —1905 рр. Никифор навчався спочатку у польській гімназії в Станиславові, де закінчив перші два класи, а з третього продовжив навчання в Коломийській гімназії, яку завершив з відмінними оцінками. Далі після матури (іспитів) студіював українську мову та історію Східної Європи у Львівському університеті. Відслуживши рік у війську та отримавши 1 січня 1908 року звання кадета (фенриха) резерву піхоти, перевівся до Відня.
Під час навчання у Віденському університеті він разом Миколою Чайковським заснували студентський клуб, в якому також був Дмитро Донцов та Марія Бачинська. Останні були виключені зі студентського клубу через заборону заводити романтичні стосунки між членами клубу. У 1910 році завершив навчання, а через два роки у Відні здобув ступінь доктора філософії. 1 січня 1912 року підвищений до звання лейтенанта.
Був учителем гімназії імені Володимира Великого в Рогатині 1912—1914 роках та активним учасником стрілецького руху. Поряд із педагогічною працею активно долучався до громадського життя: працював у товариствах «Просвіта», «Пласт», «Стрільці» «Учительська громада», «Педагогічне товариство», «Рідна школа», а також провадив діяльність від імені товариства «Відродження». Він виїжджав у села, де проводив просвітницьку й пропагандистську роботу, закликаючи до тверезості. За цей період, у 1913 році став один із організаторів стрілецького курсу та його запасною старшиною. Також Никифор Гірняк брав участь у драмі «Ой не ходи, Грицю» (флейта) разом зі своїм братом Йосипом який виконував роль парубка. Вистава тоді проходила в стінах рогатинської гімназії де викладав Никифор, а її організатором був Йосип Стадник.
Перша світова війна На початку Першої світової війни став командиром новоствореної рогатинської сотні УСС, що складався з курсантів які пройшли стрілецький курс. Згодом, як офіцер запасу цісарсько-королівського війська 15-го піхотного полку у серпні 1914 р. за власним бажанням вступив до Легіону УСС, де 7 вересня став командантом 3-ї сотні, якого 26 вересня через хворобу заміняли Володимир Сроковський та Ераст Коник. Тоді сотня підпорядковувалась 1-му куреню під командуванням Михайла Волошина. 28 вересня отримав відпустку до Відня з метою лікування. За рішенням лікарів, підлягав хірургічній операції. Згодом, після операції за Никифором доглядав його брат Йосип. Після одужання перебував при організації Коша УСС. Також, на початку вересня 1914 року Гірняк став одним з ініціаторів створення допоміжної культурно-просвітньої установи — «Пресова кватира УСС». Її завданнями були фотографування стрілецького життя, збирання матеріалів для історії УСС, а також інформування преси про найважливіші події їхньої діяльності. Ця стрілецька формація утворена на початку 1915 року — 9 березня. Влітку 1915 року входив як референт військової справи до складу реорганізованої віденської «Боєвої Управи», яка виконувала роль провідної ідейно-політичної та культурно-просвітницької інституції, здійснюючи посередництво між легіоном і політичним проводом, пропагуючи ідеї стрілецтва в українському суспільстві, стрілецькі традиції, підтримуючи молодь і організовуючи видавничу та гуманітарну діяльність.
Командир Коша Легіону УСС З 16 січня 1915 по 1 листопада 1918 рр. обіймав посаду команданта Коша УСС. 14 березня 1915 року після оголошення наказу Начальної команди (штабу) Південної армії було скасовано всю командну структуру УСС, а також встановлено штатну чисельність УСС — 2200 стрільців і 48 старшин, яким були надані військові звання. Тоді Гірняка в другій половині березня призначили офіцером легіону IX класу (), що відповідала ступеневі сотника. Разом з цим він став кошовим отаманом УСС. А сама запасна сотня УСС (Кіш) була обмежена до 250 стрільців. До головних завдань запасної сотні належали поповнення особового складу та провіанту, вишкіл добровольців та опіка над пораненими, хворими й скаліченими. Хоча австрійське військове командування забороняло набирати до Коша військовозобов'язаних чоловіків віком від 18 до 50 років, Кіш УСС, проводячи організаційну і роз'яснювальну роботу серед українського суспільства, повністю забезпечував УСС новобранцями. Канцелярія Коша реєструвала всіх стрільців і старшин, які перебували у Коші, так до 1917 року було зареєстровано близько 7 тисяч осіб, а загальна кількість УСС, зареєстрованих у Головній книзі Коша, за різними даними становила на 1 листопада 1918 року від 9000 до 9600 осіб.
З травня до початку липня 1915 року Кіш УСС перебував у Мукачівському замку (Паланок). Тоді в липні був підвищений до оберлейтенанта цісарсько-королівської армії. Згодом, протягом двох місяців він перебазовувався через територію трьох повітів — Сколівського, Калуського та Підгаєцького. До листопада 1915 року Кіш перебував у таких місцях постою: у Дубині-Камінці — 56 днів, від 5 липня до 30 серпня; у Боднарові-Майдані — 24 дні, від 31 серпня до 24 вересня; у Гнильчу-Носові — 37 днів, від 25 вересня до 31 жовтня 1915 року; у Слов'ятині — 6 днів, від 1 до 6 листопада 1915 року; у Свистільниках — від 7 листопада 1915 до 23 червня 1916 року. Згодом місця постою коша включали Липиця-Горішню, Потік–Черче, Розвадів над Дністром, Дроговиж, Горожанку Велику, Пісочну та Черницю.
В кінці весни 1917 року Кіш УСС, що перебував під командуванням Гірняка, видавав відозви до українських солдатів цісарсько-королівської армії із закликами до непокори та дезертирства, зокрема заборонену парламентерську промову українського посла Володимира Загайкевича з коментарем до неї, де була «гостра критика австрійської влади за її антиукраїнські дії». Сам Гірняк разом з підхорунжим Федем Палащуком були ініціаторами створення гуртка стрільців, які вважали своєю головною метою «детальний перегляд дотеперішнього суспільного життя українців у Австрії та боротьбу за його зміну відповідно до вимог історичного моменту».
13 червня 1918 року Кіш Українських січових стрільців виїхав до Великої України й розмістився поблизу Єлизаветграда (нині — Кропивницький) — у селах Старий Данциг (нині — Карлівка) та Миколаївка. Тут УСС перебували чотири місяці — до свого виїзду з Української Народної Республіки (УНР). Наприкінці вересня 1918 року Кіш переїхав до Вижниці, а з виїздом УСС із Черновець до Львова Кіш перенісся до Станиславова. Після створення у Львові Таємного військового комітету старшини та підстаршини Кошу брали участь у підготовці перевороту на Прикарпатті, включно з Гірняком, який був зв'язковим. Як зазначав сам Гірняк, від імені Таємного військового комітету він організував у Косові довірчі збори, на яких поінформував присутніх про підготовку політичних і військових кіл до створення власної держави на території Східної Галичини та про необхідність її оборони у випадку ворожого виступу. У другій половині жовтня 1918 року в місті Косів організовував нараду з питань збройного виступу та прийняття присяги на вірність Україні від місцевих українців. У той самий період у цьому ж місті разом з іншими вихідцями з Косівщини займався організацією повітової Національної Ради, здійснював організаційну роботу в повіті та готував встановлення влади.
У грудні 1918 — січні 1919 Кіш було переформовано на Запасний Кіш 1-ї бригади УСС під командуванням Осипа Букшованого у групі «Схід» Української галицької армії (УГА). Роман Дудинський став новим командиром переформованого Кішу, замінивши Никифора Гірняка.
Діяльність у Пресової Кватири УСС Осип Назарук після призначення керівником Пресової квартири УСС 22 червня 1915 року надіслав листа Гірнякові, у якому окреслив програму роботи зі збирання матеріалів до історії УСС. Серед основних пунктів плану були: висвітлення перших витоків стрілецького руху у Снятинщині (1900) до зародження стрілецького руху (1913); стрілецтво у Львові (гуртки Івана Чмоли, Романа Дашкевича й Олени Степанівної і т.д.); від початку Першої світової війни до прибуття на Угорщину; організація стрільців та їхнього командного складу (короткі біографії й характеристики); військова діяльність стрільців — стежі «Двацятки» та походи окремих сотень з описом і характеристикою їхніх комендантів та старшин; найважливіші битви (зокрема Маківка); характерні типи стрільців; кадра та її канцелярії, магазини, базар, життя у кадрі й шпиталі; духовне життя стрільців (бібліотека, виклади, дискусії, школа для матуристів, курси для неписьменних); статистика з урахуванням шпитальної, провіантової та бібліотечної діяльності.
У 1915 році, коли Гірняк ще перебував у Мукачівському замку, за його підтримкою в коші виникла стрілецька гімназія, яка завдяки Миколи Угрину-Безгрішному отримала назву «Етапна гімназія». До листопада 1915 року кошеві довелося п’ять разів змінювати постій, через що робота на місцях переривалася. За цей час, як зазначав у листі Гірняк, з появою стрілецьких відділів у селах змінювався їхній зовнішній вигляд: для орієнтації команд вулиці отримували історичні та культурні назви, будинки маркували числами, а самі стрільці прикрашали село, упорядковували занедбані ділянки, прокопували рови, викладали їх камінням, будували пам'ятні споруди, встановлювали декоративні елементи (наприклад, млинки з написами) та проводили акції допомоги селянам.