Каї́р (, al-Qāhira — «переможець») — столиця Єгипту. Найбільше місто Близького Сходу і третє за величиною місто Африки, після Лагоса і Кіншаси (без урахування агломерації). Найбільше арабомовне місто світу.
Всесвітньо відомі єгипетські піраміди розташовані на околиці Гізи, південно-західного передмістя Каїра. З основною частиною міста Гізу пов'язує окружна автомобільна дорога і шосе Аль-Ахрам. Наразі міська забудова підійшла впритул до плато Гіза — найближчий будинок розташований лише за 200 метрів від сфінкса.
У Каїрі розташований найбільший музей у світі — Великий Єгипетський музей.
Назва Назва походить від — «Аль-Кагіра», від — «Маср Аль-Кагіра» — переможець Єгипту.
Однією з неформальних назв міста є «Маср» ( ; тобто «Єгипет»).
Історія
Іун Першим містом, заснованим на території сучасного Каїру, був Іун, або Геліополь (), одне з найбільших і найважливіших міст стародавнього Єгипту. Час його заснування невідомий, швидше за все — XXXI—XXIX ст. до н. е. Найдавніший храм, присвячений богу Атуму, центром вшанування якого був Іун, датується XXVIII ст. до н. е. Мешканці міста також вшановували камінь бен-бен (перша ділянка суходолу, створеного богом), священний стовп Іун, дерево Ішед, на ли́сті якого боги записували імена усіх єгипетських фараонів, фенікса Бену і чорного бика Мневіса.
Фараон Джосер (2690—2670 до н. е.) відзначився в Іуні будівництвом невеличкого храму з необпаленої цегли. За часів V династії місто стає фактичною столицею Єгипту. За XII династії на місці старого храму було збудоване величезне святилище Сонця, прикрашене Сенусертом I (1956—1911 до н. е.) двома обелісками з червоного граніту — цілком можливо, що саме за їхнім зразком надалі будували обеліски в усьому Єгипті. У 1433 до н. е. храм був відновлений і реконструйований Тутмосом III (1479—1425 до н. е.) Ще один храм був збудований Аменхотепом III (1388—1351 до н. е.). Його син Аменхотеп IV (Ехнатон) певний час намагався спиратися на геліопольських жерців в проведенні своїх реформ (у цей час в місті був зведений храм Ведж-Атон), але його нововведення не були сприйняті і невдовзі після смерті фараона були скасовані.
Іун був улюбленою резиденцією Сеті I (1290—1279 до н. е.), свій храм збудував у місті Рамзес II. Мернептах (1212—1202 до н. е.) встановив в Іуні тріумфальну колону зі скульптурою на горі, що розповідала про перемоги фараона над лівійцями і «народами моря». Рамсес III (1185—1153 до н. е.), встановив у місті величезні скульптури Атума и збудував храм богині Тефнут. Сама будівля була зведена з граніту, а бронзові двері були оздоблені золотом. Псамметих I встановив в Іуні статую сфінкса. У місті розташовувався славнозвісний «ніломір», який визначав рівень повеней Нілу.
Вавилон У 525 до н. е. цар Камбіс II приєднує Єгипет до Персії. За деякими даними, перський володар частково зруйнував Геліополь. Водночас саме він, або ж Дарій I Великий, побудував на південь від Іуну нове місто під назвою Пер-Хапі-н-Іуну («дім Нілу біля Іуну»), покликане контролювати переправу через Ніл на пів шляху між Іуном і Мемфісом. Біля Пер-Хапі закінчувався і збудований персами канал, що з'єднував Ніл з Червоним морем. З невідомих причин, можливо завдяки заселенню міста вихідцями з Месопотамії, місто згодом отримує й іншу назву — Вавилон () або ж Вавилон єгипетський.
За часів персів Іун залишається впливовим релігійним і науковим центром Єгипту й усього Східного Середземномор'я. За деякими даними, в місті певний час жили Солон і Піфагор, Іун відвідував Платон. Зупинився в місті під час завоювання Єгипту (332 до н. е.) і Александр Великий. Його наступник і засновник нової єгипетської держави Птоломей I саме верховному геліопольському жерцю Манефону доручив укладання першої історії Єгипту.
З приєднанням країни до Риму (остаточно у 30 до н. е.) Геліополь занепадає. Деякі його пам'ятки вивозяться до Італії. Натомість роль Вавилона посилюється. У ньому розташовують три «єгипетських» легіони. Імператор Траян (98-117) перетворює місто на майже неприступну фортецю. Її оборонні споруди модернізує імператор Аркадій (395—408). За візантійських часів Вавилон перетворюється на фактичну столицю «внутрішнього Єгипту», хоча конкурувати з Александрією йому було не під силу.
Фустат У 639 році в Єгипті з'являються араби на чолі з Амр ібн аль-Асом. У битві біля руїн Геліополя (640) візантійці завдають їм поразки, але вигнати з країни вже не можуть. Амр ібн аль-Ас бере в облогу Вавилон і в 641 році гарнізон фортеці капітулює. Зрозумівши безперспективність спротиву, візантійці самі змушені забратися з Єгипту.
Того ж року на місці свого табору на північ від Вавилона Амр засновує нове місто Фустат (, у перекладі — «намет»), який швидко перетворюється на столицю єгипетських володінь халіфа. У місті будується мечеть — перша в Африці, що й досі носить ім'я Амра. Християни продовжують мешкати у Вавилоні, що поступово зливається з Фустатом. Існував у Фустаті й єврейський квартал.
Забудовувалось місто хаотично, житлові будинки, зведені без жодного плану, просто скупчувалися навколо мечеті і резиденції намісника. Тож епідемії і пожежі одразу охоплювали мало не все місто.
Аскар і Каттай У 750 році Омеядів змінюють халіфи з династії Аббасидів. Одразу після цього в Єгипті, на північ від Фустата, будують нову резиденцію єгипетського намісника Салеха ібн Алі — місто Аскар (, ).
У 868 році тюрк Ахмед ібн-Тулун, син раба, який врешті став намісником не лише Єгипта, але й Сирії, оголошує себе цілком незалежним володарем. У 870 році поруч з Аскаром він будує свою власну столицю, гідну самостійної держави, яка отримала назву Каттай (, у перекладі — «квартал») Його палаци і сади мали змагатися із Дамаском і Багдадом. Посеред міста Тулун будує величезну мечеть, що більше нагадувала фортецю. Навколо Каттая будуються високі мури і захисний вал, — на випадок, якщо халіфи спробують повернути Єгипет під свою владу.
Обороні споруди не допомогли. Вже після смерті Тулуна, у 905 році, Аббасиди повернулися. Аби провчити інших, Каттай зрівнюють із землею, залишаючи непошкодженою лише мечеть Тулуна. Резиденцію намісників повернули до Фустата, що на той час включив в себе і Аскар, і Вавилон.
Проте вже в 935 році халіф змушений був визнати іншого тюрка, Мухаммад ібн Тугджа, «іхшидом» і дозволив йому перетворити Єгипет на напівсамостійну «буферну» державу. Вона мала стримувати шиїтську династію Фатимідів, які на той час захопили Магриб. Проте Фатиміди виявилися сильнішими і в 969 році один з їхніх полководців — Джаухар аль-Сікілі — захопив Єгипет разом із Фустатом.
Від Аль-Кахіри до єдиного Каїру У тому ж 969 році Джаухар збудував нову столицю держави Фатимідів — ще північніше Фустата — під назвою Мансурія (, ). Халіф аль-Муїзз, який переїхав до міста у 973 році, перейменував його на Маср Аль-Кахіра, (, ). Місто було оголошено «закритим», навколо нього були зведені високі мури з п'ятьма воротами, а від Фустата Аль-Кахіру відділяла смуга порожньої землі. У місті розташовувалися резиденція імама, дві мечеті, зокрема славнозвісна аль-Азхар, яка перетворилася згодом на ісламський університет, палаци, казарми та іподром. Особливі квартали призначалися для військовиків, які набиралися переважно з темношкірих суданців і тюрків, і для греків-християн, з яких значною мірою комплектувався за Фатимідів адміністративний апарат. Муїзз перетворив ближчий до Аль-Кахіри митний пост аль-Макс (що стояв на «каналі фараонів») на столичний порт і частково перебрав на його користь митні і портові збори, коштом яких жив сусідній Фустат.
Халіф Азіз перебудував на свій смак палац батька, який відтоді отримав назву Східного, звів новий, Західний палац, утворивши принагідно площу Бейн аль-Касрейн, павільйон Люлі, кілька мечетей і мостів. Муїзз і Азіз не переслідували ані сунітів, ані євреїв, ані християн, які отримували високі державні посади.
З іменем халіфа Хакима (996—1021) пов'язують спробу радикальної і водночас доволі екстравагантної зміни політики Фатимідів. Хаким цікавився поезією й астрономією, Ібн Юнус за його дорученням склав славнозвісні Хакимітські астрономічні таблиці. Халіф завершив будівництво аль-Азхар і мечеті, що отримала його ім'я. Оголосивши рівність між шиїтами і сунітами, заснувавши Дар аль-Хікма, де, за свідченням сучасників, велися цілком вільні дискусії, від підданих він вимагав суворого дотримання релігійних заборон. Він заборонив торгівлю пивом і вином, вирубував виноградники, конфіскував і знищив усі запаси меду. Під заборону потрапила торгівля улюбленими стравами єгиптян і очищеною рибою. Порушникам цього наказу відрубували голови. За деякими даними, халіф взагалі вимагав від торговців не торгувати вдень (можливо, малося на увазі лише найспекотніший час) і розпорядився знищити в Аль-Кахірі усіх собак. Жінкам було заборонено виходити на вулицю, але при цьому халіф вимагав від чоловіків мати лише одну дружину. Халіф намагався скасувати рабство — як мусульман, так і тих, що сповідували інші релігії. Водночас обурений «засиллям» християн в урядових структурах Хаким спочатку почав звільняти їх з державної служби, потім — вимагати від них публічно позначати своє віросповідання, а згодом — забороняти відзначати їм свої свята та руйнувати або ж передавати конкуруючим конфесіям церкви, зокрема і в столиці. Екстравагантні заходи володаря пояснювали впливом на нього його радника — перса Даразі. Згодом, щоправда, халіф віддалив його від себе і політика стала поміркованішою. Втім врешті решт у 1021 році за загадкових обставин Хаким зник.
За часів Мустансира (1036—1094) Аль-Кахіра і Фустат переживають як найвищий злет, так і падіння. На початку правління Мустансира іноземців вражало багатство самого халіфа і багатьох його підданих, влаштованість міського життя — адже в цей час в будинках були вже водогони і каналізація. Проте намагання халіфа утримувати низькі ціни на хліб викликали невдоволення торговців, які підбили на повстання найманців-тюрків. Його жертвою мало не став сам Мустансир. Неврожаї 1066—1072 років призвели до голоду і спалаху епідемій. Лише запрошення до столиці у 1074 році колишнього намісника Дамаска і Акки Бадра аль-Гамалі дозволило виправити становище. Сирійські вояки знищили усіх найманців-тюрків, Бадр відновив постачання хліба міським мешканцям, відновив і розширив мури Аль-Кахіри, збудувавши замість цегляних кам'яні ворота — Баб аз-Зувейла, Баб аль-Кутух і Баб Ан-Наср.
Оборону столиці здійснювали зокрема і з огляду на загрозу нападу Сельджуків, які у цей час відвоювали у Фатимідів Сирію і Палестину. Проте султанат Сельджуків розпався, а Палестину захопили хрестоносці. У 1163 році турки і лицарі одночасно напали на Єгипет. Халіф Адід уклав мир з хрестоносцями і вони залишили країну. Але ненадовго, у 1168 році повернулися. Союзники хрестоносців всередині Єгипту влаштували пожежу у Фустаті, яка практично знищила місто. Халіф звернувся по допомогу до турецького султана Нур ад-Діна. Той відправив до Єгипту свого полководця Ширкуха, якого Адід призначив великим візиром. Проте Ширкух невдовзі помер і його місце зайняв його племінник Салах ад-Дін.
Після смерті Адіда в 1171 році Салах ад-Дін проголосив себе султаном, повернув сунітському віросповіданню статус офіційної релігії і «відкрив» Аль-Кахіру, дозволивши селитися в ній та навколо мешканцям Фустату, які після пожежі залишилися без даху над головою. У 1176 році він розгорнув будівництво нових міських мурів, які нарешті об'єднали Фустат, Аль-Кахіру, аль-Макс і засновану султаном цитадель на горі Мукаттам в єдине місто, яке від фатимідської столиці успадкувало назву Каїр.
Клімат міста