«Розкішний часослов герцога Беррійського»Франція, Образотворче мистецтво (Н. М. Калитіна) // () — ілюмінований рукопис XV століття. Найвідомішими зображеннями часослова є 12 мініатюр циклу «Пори року» з зображеннями розваг знаті або сільських робіт на фоні середньовічних замків.

Герцог Жан Беррійський у 1410—1411 роках замовив рукопис мініатюристам братам Полю, Жану і Ерману Лімбургам і він залишився незавершеним після смерті трьох художників і їх замовника в 1416 році. Ймовірно, його доповнив у календарній частині анонімний майстер у 1440–1450-х роках. Деякі історики мистецтва вважають, що цим художником був Бартелемі д'Ейк. У 1485—1486 роках манускрипт був доопрацьований художником Жаном Коломбом на замовлення Карла I Савойського, проте деякі аркуші залишилися незавершеними. Придбаний герцогом Омальським в 1856 році, часослов зберігається в його замку Шантійї (нині — Музей Конде, інв. № Ms. 65). Разом з маєтком і зібранням творів мистецтва, що в ньому знаходяться, часослов був переданий герцогом французькій державі; за його заповітом манускрипт, як і інші експонати, ніколи не повинен залишати межі Шантії.

Опис «Розкішного часослова» Манускрипт, що зберігається нині в Музеї Конде в Шантійї, був оправлений в XVIII столітті у червоний сап'ян, але його оправляли і раніше, принаймні одного разу. Розмір палітурки — 300 × 215 мм. Книжковий блок складається з 31 зошита розміром 290 × 210 мм, в часослові — 206 аркушів (412 сторінок), згрупованих у п'ять частин, 66 з них мають ілюстрації на всю шпальту, 65 — малі мініатюри.

Кожен пергаментний аркуш зігнутий навпіл, утворюючи два аркуші і чотири сторінки манускрипту. Спочатку кожен зошит складався з чотирьох таких подвійних аркушів (кватерніон), тобто містив 16 сторінок. Дотепер залишилися тільки 20 зошитів з 31 кватерніонами, до інших або були додані аркуші, або з них були вилучені аркуші. Наявність незакінчених фраз в кінці деяких зошитів, що не мають продовження, також вказує на те, що рукопис зберігся не повністю. У часослові є порожні сторінки, як розліновані, так і без жодної розмітки. Вказівки-маргіналії для рубрикатора (каліграфа, що виконував заголовки), що надписані на берегах тонким пером світло-коричневою тушшю, залишилися невитертими, оскільки робота над рукописом була раптово перервана.

Манускрипт зазнав істотних змін у своїй структурі та оформленні до того, як був оправлений. При оправленні аркуші були значно обрізані, через це в деяких місцях втрачені елементи рослинного декору ініціалів і частина обрамлення деяких мініатюр у вигляді архітектурних мотивів. Всі розвороти аркушів пізніше були пронумеровані олівцем; за кількома винятками, номер розміщується на їх правих частинах. Нинішній стан «Розкішного часослова» оцінюється як прекрасний. Аркуші рукопису зроблені з телячого пергаменту вищої якості, вирізані з середньої частини шкіри, мають рівні краї і лежать без хвиль та складок. Майже зовсім не спостерігається розпливання чорнильних плям.

Замовник

Жан Беррійський був третім сином короля Франції Іоанна II Доброго. Цей принц, який, ймовірно, успадкував любов до книг від батьків, прославився як колекціонер і меценат. До моменту смерті його бібліотека налічувала триста томів. За оцінкою фахівців, зібрання книг Жана Беррійського хоча й поступалося за обсягом бібліотеці його брата Карла V, в якій було близько тисячі томів, в художньому відношенні не мала собі рівних. В теперішній час зібрання книг герцога зберігається у Музеї Конде. Колекція релігійних книг герцога була однією з найчисельніших і найвишуканіших у оформленні, за що він отримав прізвисько «король часословів».

Перший склад художників часослова Брати Лімбурги народилися у нідерландському місті Неймегені в сім'ї гравера Ермана Лімбурга (за іншими документами — гравера Арнольда з Аахена). Їхня мати була сестрою Жана Малуеля, який працював при дворах Ізабелли Баварської і Жана Беррійського. За документальними джерелами відомо, що брати перебували на службі у герцога з 1410 по 1415 роки. Можливо, старший брат, Поль, з'явився при дворі Жана Беррійського раніше, якщо вважати, що саме він є «німецьким художником», що прикрашав в 1408 році замок Бісетр . Цього художника щедрий меценат оженив на Жілетт, дочці заможного жителя Буржа на прізвище Ле Мерсьє, викраденої у батька. Поль не мав дітей, про двох інших братів — Ермана і Жана — окрім імен невідомо нічого. Припускають, що Поль Лімбург помер в 1416 році, переживши герцога Беррійського лише на кілька місяців. Вважається, що Жан і Ерман також померли у 1416 році. Існує також версія, що молодші брати дожили до 1434 року, коли їх імена остаточно зникають зі всіх документів.

Історія створення Аналіз мініатюр, їх стилю і форми дозволив мистецтвознавцю Мілларду Міссу, а слідом за ним і хранителю Музею Конде Раймону Казелю зробити припущення про хід робіт над рукописом. Місс розпізнав 13 різних художників, які брали участь в оформленні часослова. Новий поглиблений аналіз рукопису, проведений науковим співробітником Інституту вивчення історії текстів Патрицією Штирнеманн (), дозволив визначити, що над ним працювало 27 майстрів.

«Розкішний часослов» не є результатом втілення заздалегідь розробленої образотворчої програми. В процесі створення манускрипту, починаючи з першого етапу, його художній план зазнав істотних змін.

Брати Лімбурги

Раймон Казель припускає, що брати Лімбурги розпочали роботу над часословом близько 1410 року. Патриція Штирнеманн знаходить в тексті рукопису доказ того, що початок роботи над ним слід віднести тільки до 1411 року, оскільки в Літанії всім святим (fol. 73) згадується святий Альберт. На думку Штирнеманн — це перша згадка про . Його канонізація відбулася лише в 1476 році, але члени ордену кармелітів вже у 1411 році започаткували свято вшанування цього сицилійського релігійного діяча.

Основна частина манускрипту була створена між 1412 і 1416 роками братами Лімбургами — Полем, Жаном і Ерманом. Вони, можливо, спочатку працювали у замку Бісетр, що розташований на південь від Парижа, а потім у розкішному будинку у Бурже, наданому Жаном Беррійським. В той час вони не ілюстрували інших манускриптів і могли повною мірою зосередити свої зусилля на створенні мініатюр для часослова.

За версією Казеля і Ратхофера спочатку брати Лімбурги дотримувалися плану оформлення, прийнятого у «Прекрасному часослові», над яким вони працювали на замовлення герцога близько 1404 року. У «Розкішному часослові» так само чергуються великі мініатюри на весь аркуш з текстовим полем у дві колонки по чотири рядки і малі мініатюри, вписані в колонки тексту. Відповідно до цього початкового плану манускрипт був розмічений, його дотримувалися каліграфи при заповненні рукопису. Потім була перерва у роботі, а її другий етап розпочався, ймовірно, після 1412 року. Якщо на першій стадії оформлення брати працювали над рукописом спільно, то після 1412 року вони розділилися, і кожен виконував свій цикл мініатюр.

Текст рукопису, заголовні ініціали, маргінальні декорації і позолоту виконали інші майстри, імена яких здебільшого не збереглися. Робота над книгою була перервана: брати, як і їх замовник герцог, померли в 1416 році, ймовірно, під час епідемії чуми. На етапі, коли брати Лімбурги працювали над рукописом, ними було виконано 65 мініатюр. Саме 1416 роком датується перша згадка про манускрипт в джерелах: в інвентарі, складеному після смерті герцога Беррійського, він описаний як безліч незшитих зошитів «одного дуже багато прикрашеного часослова, розписаного Полем [Лімбургом] і братами його», що зберігаються в коробці. «Розкішний часослов» був оцінений досить низько (у 500 турських ліврів), оскільки рукопис був не завершений і не оправлений.

Доля рукопису після смерті Жана Беррійського

Неясною залишається доля часослова після 1416 року. За однією з версій, він належав Рене Доброму, герцогу Лотаринзькому, який опікувався мистецтвами і навіть сам був художником-аматором. Можливо, саме при його дворі в 1440-х роках над цим манускриптом працював невідомий майстер, так званий «Майстер Тіней» (ймовірно Бартелемі д'Ейк). Існує думка, що часослов після смерті Жана Беррійського передавався по лінії прямого наслідування через його дочку, Бону Беррійську, першим чоловіком якої був Амедей VII Савойський, і, таким чином, манускрипт належав герцогам Савойським. Це спірна версія, оскільки Жан Беррійський залишив борги і виконання його заповіту було перерване на вимогу кредиторів. Дві його дочки — Бона і Марія — отримали лише частину спадщини, в якій «Розкішний часослов» був відсутній. Решта цінностей 24 серпня 1417 були переправлені в будинок торговця Стефана Бонпюї. Там почалися роботи зі складання нового опису, але вони не були завершені, оскільки до Парижу вступили прихильники герцога Жана Безстрашного. Можливо, «Розкішний часослов» призначався для продажу, щоб задовольнити вимоги кредиторів герцога Беррійського. Сам Жан Беррійський заповів все своє рухоме майно королю Карлу VI — це третій можливий власник манускрипту після смерті герцога. Ймовірно також, що часослов міг потрапити до бібліотеки Іоланди Арагонської (точно відомо, що вона придбала ще один манускрипт із зібрання покійного герцога — «Прекрасний часослов»). Між 1485 і 1489 роками Карл I Савойський найняв для закінчення робіт Жана Коломба. Таким чином, створення манускрипту (з перервами) зайняло близько 80 років.

Жан Коломб Стилістичні відмінності в мініатюрах часослова були відзначені вже його першими дослідниками, звернув на них увагу і герцог Омальський. Точному датуванню ілюстрацій художника, який продовжив роботу над «Розкішним часословом», допомогло зображення уклінного подружжя в обрамленні мініатюри з Христом Страстотерпцем (fol. 75r). За гербами, розміщеними в нижній частині мініатюри, було визначено, що це Карл I Савойський і його дружина (з 1485) Бланш де Монферра. Помер Карл Савойський в 1490 році, тому створення другої групи мініатюр часослова відносять до періоду 1485—1490 років. Ім'я художника допомогла встановити подібність цих ілюстрацій з мініатюрами «Ілюстрованого Апокаліпсису», що зберігається в Ескоріалі. «Апокаліпсис» виконав у 1482 році для Карла Савойського Жан Коломб. Згідно із записом у видаткових книгах герцогів Савойських від 31 серпня 1485 року Жан Коломб отримав 25 золотих талерів за ілюстрації «певних канонічних годин» — дослідники не сумнівалися, що йшлося про «Розкішний часослов». Так було встановлено ім'я художника, що продовжив роботу братів Лімбургів.

«Проміжний майстер»

До 1975 року мініатюри часослова приписувалися або братам Лімбургам, або Жану Коломбу. Однак італійський мистецтвознавець Лучано Беллозі припустив, що був ще один, «проміжний», етап в роботі над «Розкішним часословом». Його гіпотеза, прийнята й іншими істориками мистецтва, ґрунтувалася на тому, що персонажі деяких мініатюр, які раніше вважалися повністю виконаними братами Лімбургами, одягнені за модою середини XV століття.

Авторство братів Лімбургів в мініатюрах «Грудень», «Жовтень», частково «Березень», «Червень» і «Вересень» було відкинуте. Погоджуючись з Беллозі, мистецтвознавець Ебергард Кеніг () звернув увагу на те, що архітектурні комплекси, зображені на деяких мініатюрах календарного циклу, «демонструють досягнення більш пізньої архітектурної техніки». А Казель і Ратхофер відзначили, що мініатюри «Січень», «Квітень», «Травень» і «Серпень» принципово відрізняються за тематикою від інших мініатюр календарного циклу: якщо перша група зображень присвячена придворному життю, то друга звертається до традиційних «календарних» мотивів — сезонних сільських робіт. Важлива деталь — у чотирьох календарних мініатюрах, що приписуються братам Лімбургам, залишилися незаповненими астрономічні дані у верхніх півколах, а в мініатюрах з другої групи вони наведені повністю.

Зображення замків, які нині приписують «Проміжному майстру», об'єднує те, що всі вони — палац Сіте, Лувр, Венсен, Лузіньян і Пуатьє після 1437 року (тобто приблизно в той час, коли він працював) належали Карлу VII.