Виникнення Володимирця та походження його назви
Містечко Володимирець, розташоване в межиріччі Стиру та Горині серед мальовничих поліських лісів, належить до найдавніших поселень цього краю. Його розміщення на горбистій місцевості в оточенні численних боліт робило Володимирець неприступним для ворогів. Це містечко налічує в своїй історії понад вісім століть, а різноманітні археологічні знахідки свідчать, що люди проживали на цій території ще задовго до нашої ери.
Заселення людиною Полісся проходило за часів пізнього палеоліту. Однак нам відомі факти з історії цієї місцевості ще задовго до появи тут перших поселенців. Так, 30-50 мільйонів років тому неподалік даної території було узбережжя теплого мілкого моря, що заходило своїми затоками і до місцевості, де зараз розташовується Володимирецький район. А бурштин, що й досі знаходять на окраїні містечка, — це залишок стародавніх хвойних лісів, що росли поблизу цього моря.
Перші поселення людей в районі сучасного Володимирця існували вже кілька тисяч років тому, про що свідчать знахідки різних знарядь у Володимирецькому історико-краєзнавчому музеї зберігається древній посуд, знайдений в урочищі рубань, датований VII—VIII століттям до н. е. Серед історичних пам'яток цієї місцевості варто виділити ґрунтові могильники ранньої залізної доби та кургани скіфської доби.
Володимирець виник як слов'янське поселення. Вже у ІХ ст. територія сучасного Володимирецького району знаходилась між землями таких слов'янських племен, як древляни та волиняни.
Згодом у слов'ян формуються перед державні утворення, а ще пізніше з'являється Київська держава. Влада Київського столу розповсюдилась і на сучасну північну Рівненщину. Однак, через певний проміжок часу почалась політична роздробленість, в результаті чого впродовж ХІІ ст. З'явилось більше десятка самостійних князівств.
Одним з таких князівств була Турово-Пінська земля, що відокремилась одночасно з Волинню. До складу даного князівства увійшла і територія сучасного Володимирецького району. Однак чи існувало в той час поселення під назвою Володимирець, достеменно не відомо.
Це був дуже обширний край, який займав басейн Прип'яті і значні частини пізніших територій Пінщини, Гродненщини, Волині.
Щодо походження Володимирця існує кілька легенд. Найпоширенішою з них є така: поселення заснував князь Володимирко, який потрапив у ці краї через якусь провину. В легенді також сказано, що був він нащадком Володимира Мономаха.
Але існує ще одна легенда щодо походження Володимирця. За нею містечко заснував промисловець Володимирко, що мав тут рудні, де плавили метал з болотяних руд. Якщо поглянути на те, що довгий час Полісся було металургійним регіоном, то ця легенда також має підґрунтя, хоча в такому випадку визначити навіть приблизний час заснування містечка дуже важко.
Як стверджують окремі джерела, перша згадка про Володимирець (Іпатіївський літопис) пов'язана з походом Дубровицького князя Гліба Юрійовича на половців і датована вона 1183 роком. Цей факт засвідчує існування поселень, які вже тоді відігравали значну роль у захисті західних кордонів Київської Русі.
Володимирець у XVI — початку XX ст За іншою версією, перша згадка про це поселення датується 1570 роком.
Не виключено, що ще у 1569 році поляки вже проживали у цьому містечку (на це може вказувати польське прізвище власника Володимирця Івана Кірдея Мнишинського, який володів містечком в середині XVI століття, що засвідчено у згадці про Володимирець, датованій 1570 роком, де поселення називають «старою осадою».
Більше про Володимирець та його тогочасних власників відомостей немає. З цього можна зробити висновок, що нічого важливого для цього поселення він не зробив, хоча за наявності таких мізерних історичних відомостей робити категоричні відомості буде недоречно.
Наступним власниками Володимирця стають князі Чарторийські. Їхні тогочасні володіння займали значну територію по обидва береги нижнього Стиру.
Князі Чарторийські — представники великого княжого роду. Окрім Володимирця, їм належало ще кілька дрібніших поселень, а також містечко Чарторийські, де в той час знаходилась резиденція князів. Там і досі існують залишки старовинного замку.
Щодо Володимирецького замку, то досі ніхто не міг вказати час і умови його появи тут. Це був дерев'яний замок-палац, оточений системою укріплень та валів. Збудований з дерева тому, що саме цей будівельний матеріал був найпоширенішим на Поліссі. Замок мав площу не менше 2500 м². Дослідник Ю. Лащук у своєму комплексному дослідженні різних видів народного мистецтва Українського Полісся відносить замкові будівлі такого виду до періоду XVI—XVII ст.
Володимирецький замок стояв на одному з підвищень на південний схід від самого поселення. Зараз там розрісся парк (закладений у XVII ст.), а ту місцину старожили й досі називають «замчиськом».
Князі Чарторийські були будівничими численних храмів та монастирів Волині й Полісся. Вони також збудували і храм Святого Василя Великого у Володимирці, який розташовувався на місці, де сьогодні знаходиться приміщення селищної ради. Всередині храм був прикрашений багатоярусним іконостасом з чудовими іконами, що були написані волинськими митцями.
У 1601 році Чарторийські продають свої володимирецькі володіння мінському воєводі Казиміру Пацу (в інших документальних джерелах він згадується як литовський гетьман) за 400 тисяч злотих.
Основною масою тогочасного населення краю були селяни. Основним засобом для забезпечення їхнього життя було, зрозуміло, сільське господарство. Воно могло б швидкими кроками рухатись вперед по шляху економічного прогресу, але на перешкоді цьому стояла влада феодала над селянином.
В той час населення займалося, поряд із землеробством та скотарством, також різними ремеслами й промислами. Серед них були: бджільництво та мисливство, теслярство, гончарство, гутництво, лісохімічні промисли.
Лісохімічні промисли — це суха переробка дерева для одержання поташу, смоли, дьогтю, деревного вугілля. Поташ використовувався при виготовлення мила, скла, фарбників, ліків. Його виготовляли на спеціальних заводах «будах». На підтвердження існування цього промислу в районі Володимирця можу виступити, наприклад, назва села Будище, яке в середині XX ст. з'єдналося з селом Антонівкою.
Серед тогочасних промислів варто також виділити гутництво — виготовлення скла та виробів з нього. Починаючи з XVI ст. на Поліссі з'явилася велика кількість невеликих підприємств — «гут», на яких виробляли скло. З'явились вони тут через багаті місцеві поклади піску, крейди та вапна, які використовувалися при виробництві.
Для розвитку сільського господарства та ремесел важливе значення мало залізо. В Україні в XVI—XVII ст. залізо виготовляли в багатьох місцях. Одним з таких місць був Володимирець, навколо якого залягали болотяні руди. Тут існувало велике для свого часу залізоробне підприємство, яке постачалося рудою з села рудка. Розвитку у той час у Володимирці набуло й ливарництво: тут виготовляли дзвони.
Постійне протистояння селянства, яке мало місце у другій половині XVI — першій половині XVII ст., не один раз переростало у збройні повстання. Однак селянські повстання, охоплюючи більшу або меншу територію, зливалися в єдиний потік антифеодальної боротьби аж до Визвольної війни 1648—1657 років. В ті часи навіть на Поліссі розвивався козацький рух: в джерелах 1584 року серед прізвищ козацьких ватажків знаходимо й такі, що поширені в цій місцевості.
В цей скрутний час Володимирець є власністю князів Четвертинських, які володіли ним в першій половині XVII ст.
Володимирець у середині XVII ст. перебував у скрутному становищі. Вже згадувані селянські заворушення свідчать про невдоволення основної маси населення своїм соціальним становищем. Негативні наслідки для Володимирця приніс прихід у жовтні 1654 року українських козаків та московських військ, які зайняли містечко та замок і спалили його.
У 1667 році Польща підписала з Московщиною перемир'я, після чого Волинь (а з нею й Володимирець)залишилися у складі Речі Посполитої.
Син князя Стефана Яковича Чегвертинського — Стефан Стефанович Четвертинських — відіграв важливу роль у розвитку Володимирця. Саме завдяки його старанням містечко 4 червня 1667 року отримало королівський привілей на самоврядування за магдебурзьким правом.
Поширення магдебурзького права в наших землях певним чином сприяло формуванню нових рис у світобаченні та ментальності тутешнього населення, якому, як стверджують деякі дослідники, стають притаманні більший демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм.
Однак вплив цієї системи правових норм на місцеве населення не можна назвати абсолютно позитивними, оскільки у процесі надання магдебурзького права відбивалось посилення іноземної колонізації та обмеження прав українського населення. Заохочення центральною владою переселень іноземців в українські міста, релігійні обмеження, що почалися ще за часів Вітовта, призвели до витіснення з органів місцевого самоврядування корінних жителів (їх зайняли поляки). Призвело це й до загострення проблем в економічній сфері, де серйозними конкурентами українців стали євреї. Однак тут слід зазначити, що важливе значення для розвитку Володимирця та його економіки мав дозвіл проводити щотижневі торги у неділю та п'ятницю, а також три щорічні ярмарки, на які приїздили купці з Острога, Луцька, Клеваня, Пінська та інших міст.
Застосована на цих землях модель магдебурзького права ще й характеризувалась більшим втручанням, ніж у Західній Європі, центральної влади у внутрішнє життя міст.
На час надання Володимирцю магдебурзького права система правових норм вже почала звужувати сфери свого впливу. Остаточно магдебурзьке право було скасоване аж у 1831 році.
Наприкінці XVII ст., щоб відродити економічне життя містечка та привабити нових поселенців, населення Володимирця на 12 років було звільнене від податків, контрибуцій та інших повинностей. Слід також сказати, що до того у Володимирці було 220 дворів.
На початку XVIII ст. кількість населення Володимирця зменшується. За сто років кількість дворів зменшилась майже вдвічі: у 1775 році їх налічувалося лишу 118.
На початку 1705 року у Володимирці з'являється католицька парафія Луцького деканату, що само по собі посилювало і без того складне соціальне та культурне становище місцевих жителів православної віри.
У XVIII ст. у Володимирці існувала й православна святиня — церква Пречистої Богоматері. Однак першу згадку про неї знаходимо аж у 1799 році.
Храм Святого Василя Великого, як і значна частина храмів Волинського полісся, належить уніатам.
Взагалі селяни впирались окатоличенню. Але робити це самостійно було надзвичайно складно, адже значна частина селян цього краю в усіх життєвих планах залежала від свого пана.
Молоти зерно возили до вітряків, які ще у XVIII ст. становили невід'ємну частку сільського краєвиду. Був вітряк і у Володимирці (точніше — поблизу нього), на що вказує назва Млинової гори за 1 км від містечка. Ще в XX ст. на цій горі залишався кам'яний фундамент для власних господарських потреб.
Володимирець в той час з-поміж інших поліських поселень нічим особливим не вирізнявся. Це був невеликий населений пункт з типовими для цього краю кривими вулицями. На окраїнах жили селяни (в більшості — українці), в центрі — поляки, а згодом і євреї. Причому останніх у Володимирці було дуже багато. Однак коли саме євреї почали заселяти це містечко — нікому невідомо напевно.
Після останнього переділу Польщі Росією, Австрією, та Пруссією у 1795 році Річ Посполита перестала існувати як держава і зникла з політичної карти світу аж до початку XX ст.
Територія сучасного Володимирецького району опинилася на землях, що відійшли до російської імперії. З 1796 року містечко входить до Луцького повіту Волинської губернії.
XIX ст. принесло Володимирцю, перш за все, багато цікавих з історичної та мистецької точки зору архітектурних побудов.