Блакац або Блак де Блак III (бл. 1194–1236) — провансальський сеньйор, трубадур і покровитель поетів. Батько трубадура Блакассета.
Походив зі збіднілого аристократичного роду, що втратив певні привілеї, які він марно намагався відвоювати назад. Був феодалом Опса, Вериньона, Бодінара, Карроса, Шатонефа, Андона, Туртура та інших поселень.
Відомі 13 його пісень, майже виключно дебатів на пікантні сюжети. Був не тільки трубадуром, а також покровителем безлічі поетів, що відповідали йому захопленою хвалою. Відзначився як один з найбільш доблесних лицарів двору графа Провансу Раймунда Беренгера IV. За відважність прозваний Великим воїном. У старопровансальських «Життєписах трубадурів» ХІІІ—XIV ст. про нього сказано таке:
Трубадур Сорделло склав знаменитий плач на його смерть Planher vol En Blacatz en aquest leugier so, в якому запрошував правителів того часу розділити і з'їсти серце Блакаца і, таким чином, здобути частину його хоробрості.
Жан де Нотрдам у «Життєписах давніх і найславетніших провансальських піїтів» (1575) повідомляє, що Блаклац «тримав сторону знатного роду в Арагоні, бо в одній зі складених ним пісень він ганить провансальців за те, що вони стали підданими Анжуйського дому і залишили Арагонський, в підданстві якого жили численні роки». Проте дослідники відзначають, що сірвента, в якій поет «ганить провансальців», не могла належати Блакацу, оскільки він помер до того, як Прованс потрапив під владу Анжуйського дому.
Примітки
Література Renat Nelli, Ecrivains anticonformistes du moyen-âge occitan. Paris, 1977