Пско́вська республіка — середньовічна держава зі столицею в Пскові. Розташовувалася на території сучасної Псковської області Російської федерації. У 1014–1036 роках існувала як самостійний уділ Новгородської республіки. До 1136 року керувалася посадниками великого князя київського. Згодом знову було підпорядковано Новгороду як удільне князівство. З 1348 року стала самостійною республікою. 1510 року приєднана до Московського князівства. Також — Псковська земля, Псковська держава, Псковська республіка.
Історія У складі Новгороду Згідно з Ніконовським літописом, утворення Псковського уділа зроблено великим князем Володимиром Святославичем. Першим псковським князем 1014 року став Судислав Володимирович, якого під час усобиць Володимировичів було позбавлено влади 1036 року своїм старшим братом Ярославом Мудрим, а Псковське князівство було приєднано до НовгородськогоВойтович 2000..
Після роздроблення Київської Русі в XII столітті Псков із прилеглими до нього територіями ввійшов до складу Новгородської феодальної республіки. Разом з тим постійно прагнув розширення своєї автономії, що відбилося у прагненні проводити самостійну зовнішню політику. У 1220-х роках було укладено мирні договори з Орденом мечоносців та Ризьким єпископством. Тому у 1228 року, коли новгородський князь Ярослав Володимирович готувався почати війну з єпископом Альбрехтом I псковське віче не надало свої війська новгородцям, що зірвало цю кампаніюPronshtein A.P. Great Novgorod in XVI c., Kharkov, 1957, p. 79. В умовах боротьба Лівонського ордену і Новгородської республіки за землі чуді й воді псковське боярство розділилося. Спочатку гору взяла партія «іних» (пролівонська) на чолі із посадником Твердилою, завдяки чому 1240 року ландмейстер Андреас фон Фельфен зміг зайняти Псков та невдовзі усю Псковську землю. Влітку 122 року новгородський князь Олександр Ярославич зумів захопити Псков, стративши прихильників союзу з Лівонією. У 1242 році невеличкий загін псковичів брав участь у битві на Чудському озері.
У XIII столітті значення Псковської землі зросло у зв'язку з участю псковичів у боротьбі Новгородської республіки проти Лівонського ордену.
Незалежність З середини XIII століття вона стала фактично самостійною. Особливо значний внесок у процес відокремлення Пскова від Новгорода належить князю ДовмонтуВалеров А. В. Новгород и Псков. — СПб.: Алетейя, 2004. — С. 190. — 315 с. — ISBN 5893296680.. Відокремлення Пскова оформив Болотовський договір 1348 року, за яким новгородські бояри відмовлялися посилати у Псков своїх посадників. Єдиною сферою, в якій Псков залишався залежним від Новгорода, були церковні питання - він, як і раніше, підкорявся новгородському архієпископу.
У Пскові був сильний вплив Великого князівства Литовського, звідки було запрошено кілька князів. Зміцнення зв'язків з Москвою, викликане економічним розвитком, зовнішньополітичними цілями, участю Пскова в Куликовській битві 1380 року та успішним спільним протистоянням Тевтонському ордену і Литві, створило передумови для ослаблення незалежності Псковської республіки. Спроба Пскова затвердитися у самостійних торгових взаєминах з Ганзейським союзом призвела до війни між Псковом і Новгородом 1390-х роках. 1399 року Псков визнав себе васалом московського великого князя, замість князя в Пскові з'являється намісникАракчеев В. А. Средневековый Псков. Власть, общество, повседневная жизнь в XV—XVII веках. — Псков: Псковская областная типография, 2004. — С. 10.
На початку XV століття Псковська республіка повторно стала об'єктом лівонських та литовських завойовницьких походів, зокрема, псковсько-лівонська війна 1406-1409 років, похід Вітовта 1426 року, проте держава успішно оборонялася. У 1417 році Псков підписав угоду з Лівонським орденом, яка містила пакт про військовий нейтралітет, пункти щодо вільної торгівлі та дипломатичних відносинGreat Novgorod and Pskov Manuscripts. #334. p. 320-321.. Великий князь Московський Василь II домігся права призначати псковських намісників на власний розсуд, причому вони складали присягу як Пскову, а й великому князю. За Івана III псковичі втратили право зміщувати призначених до них князів. Влітку 1463 р. під час війни Пскова з Ризьким єпископством активну участь у бойових діях взяли й московські полки під командуванням князя Ф.Ю. Шуйського.
Втрата самостійності У січні 1510 року, скориставшись конфліктом серед керівництва Псковської республіки, великий князь московський Василь III, який перебував у Новгороді, викликав туди псковських посадників і сотських і заарештував їх. До Пскова князь послав дяка Т. Долматова, який зажадав від псковського віче погодитися на управління Псковською землею виключно намісниками великого князя московського. Віче було розпущено, близько 300 заможних псковських сімей були вислані з міста. Їхні маєтки розподілили між московськими служивими людьми. На світанку 13 січня 1510 року було знято Вічевий дзвін.
Територія Охоплювала землі по річці Великій, озерах Чудському й Псковському і річці Нарові
Устрій Найвищим органом влади було віче. Віче у Пскові відало фактично основним колом справ, саме закликало і виганяло князів, розпоряджалося міською скарбницею, оголошувало війну і укладало мир, відало зовнішніми зносинами, призначало і зміщувало посадових осіб. Міське будівництво не велося без дозволу псковського віча. Воно ж визначало заходи ваги та обсягу, вирішувало питання про випуск грошей, робило розкладку повинностей, а також надання земель та привілеїв. Воно керувало відносинами між знатю, посадськими людьми, ізорниками та смердами (холопами). Псковське віче видавало закони і затверджувало їх за допомогою особливого церемоніалу, тобто прийняті народом акти містилися в спеціальну архів-скриню, яка знаходилася в соборі Святої Трійці. У цьому храмі, мабуть, була і державна скарбниця республіки. Збирати віче мали право статечні посадники і князь, але під час заколотів це право могли привласнити собі та інші особи.
Князь, який також обирався народним вічем, мав «цілувати хрест до псковичів на митних грамотах» або «на всіх псковських митах і старовинах»Кафенгауз Б.Б. Древний Псков. М., 1989, с. 64 Княжа влада протягом XIV–XV ст. проходить шлях від ролі князя як найманого воєначальника, який запрошується і виганяється волею псковичів, до одного з найважливіших членів міського магістрату, який призначав великий князь. Починаючи з першої половини XV ст. князі поступово включаються у владну структуру Пскова. Вони набувають права суду, закріплене у юридичних документах. У другій половині XV ст. у псковській історії є лише невеликі відрізки часу, коли у місті був відсутній князь.
У Псковській республіці не було великого боярське землеволодіння, що не дозволило боярству зосередити у руках всю політичну властьМасленникова Н. Н. Псковская земля // Аграрная история Северо-Запада России XVI века, Север, Псков: Общие итоги развития Северо-Запада. — Л., 1978.. Військова небезпека та близькість агресивних сусідів зумовлювали сильнішу владу князя у республіці.
Боярська рада («Оспода» від — пани) складалася з посадників і сотські, мала особливий вплив на рішення віча, що збирався в Троїцькому соборі. Він містив архіви віча, важливі особисті папери та державні документи. Важливі посади обіймали представники небагатьох знатних родинКафенгауз, Бернгард Борисович. Древний Псков: очерки по истории феодальной республики. — Москва: Наука, 1969. — С. 46, 51-52..
Особливе місце в управлінні поточними справами займали 2 статечних посадника, які уособлювали собою представників виконавчої влади республіки. Вибиралися вони на віче з небагатьох боярських сімей. Статечні посадники змінювалися щороку, і з 1420-х років раз на півроку, але потім знову могли обійняти цю посадуИстория отечественного государства и права в 2 ч. Ч. 1 : учебник для бакалавров / под ред. О.И. Чистякова. 5-е изд., перераб. доп. М. : Издательство Юрайт, 2013, с. 93-94.
Адміністративний поділ Псков складався з 6 кінців (районів). У межах стіни 1374—1375 років знаходилися Опоцький (між річкою Великою та Великою вулицею), Городецький, Остролавицький та Боловинський (вздовж річки Пскови). Кожен кінець керував 2 околицями, що поділялися на сотні. За межами стіни був посад, який був оточений стіною в 1465 році, і в якому з'явилися нові кінці. Кінці мали важливе значення для управління: у посольства посилали «бояр від кінців», мабуть, що і в раді були присутні їхні представники. Також кінцям підпорядковувалася територія Псковської землі поза містом.
Республіка ділилася повіти на губи (губи поділялися на погости): Вельєський (15 губ), Ізборський (6 губ), Островський (8 губ), Воронацький (9 губ), Вревський (5 губ), Гдовський (11 губ), Опочецький (14 губ), Дубковський (5 губ), Виборський (5 губ)Аракчеев В. А. Средневековый Псков. Власть, общество, повседневная жизнь в XV-XVII веках. — Псков: Псковская областная типография, 2004. — С. 13—18Кафенгауз, Бернгард Борисович. Древний Псков: очерки по истории феодальной республики. — Москва: Наука, 1969. — С. 61..
Суспільство Мало більш демократичний склад із переважанням середнього класу над боярським. На верхівці розташовувалися бояри та вищі церконі ієрархи (ігумени і архімандрити). Могутність боярства становило землеволодіння та торгівля. Монастирське землеволодіння у Новгороді та Пскові зростало досить швидко. Багато представників знаті передавали за заповітом свої землі на помин душі, монастирі могли також купувати землю. У той же час вони відчужували свої володіння рідко. Виключалося також дроблення церковних земель, властиве світському землеволодінню.
З середини XV ст. розширюються кількість соціальних груп, пов'язаних з боярством, з'являються «статечні посадники», «старі посадники», «діти посадничі»Вовин А. А. Посадничество в Пскове XIV-XV вв. // Электронный научно-образовательный журнал «История». М., 2012. Вып. 7(15).
Заможними землевласниками були земці, що стояли нижче аристократів-бояр, зрештою сформувавши середній стан разом з торгівціями і заможними ремісниками. Нижчі розташовувалися посадські, ізорники (феодально залежні селяни, що платили натуральний оброк за можливість обробляти землю, але мали право переходу на землю іншого господаря у певні дні року), кочетники (феодально залежні селяни, що займалися рибальством) і смерди. Ізорнік міг піти від свого пана лише один раз на рік пізньої осені та за умови виплати всіх боргівИстория отечественного государства и права / Под ред. О. И. Чистякова; Издание 3-е, переработанное и дополненное. М. : МГУ имени М. В. Ломоносова, 2005. Ч. 1. 430 с. Боротьба між боярами та смердами, «старшими» та «молодшими» посадськими людьми вилилася в появі в XIV ст. єресі стригольників і в суперечках на вічі, що почалися в 1470-х роках і нерідко виливалися в криваві зіткнення.
Право Правові відносини, що склались у Псковській республіці, відображає Псковська судна грамота. Діяли й інші правові збірки, насамперед «Руська правда», «Мірило Праведне» та «Кормча книга». Велика увага приділялася землі як об'єкту права нерухомої власності (отчині), а також часто згадується і рухоме майно (живот), особливо виділялася худоба. Серед інших способів набуття права власності важливе була давність володіння. Цей найдавніший спосіб вона закріплює щодо орної землі та рибальської ділянки водойми. Право на чужі речі надавалося кормлєю — довічним правом користування нерухомістю. Як правило, таке майно переходило після смерті власника. Псковська судна грамота докладно розглядає поруку та заставу. Порука (доручення) застосовувалося у випадках, коли сума боргу не перевищувала одного рубля. Існувала застава як рухомого, так і нерухомого майна.
У договорі індивідуального найму законодавець захищав право працівника на оплату праці. На думку авторів, таким чином, у законодавстві почала формуватися позиція щодо необхідності захищати працівника у трудових відносинах, заснована на визнанні того, що працівник є залежною стороною у цих правовідносинах.