«Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнецов» () — радянський (до 1991 року) і російський (важкий) авіаносний крейсер (АКР або ВАКР) проєкту 1143.5 (шифр «Кречет», за класифікацією НАТО) побудований в останні роки існування Радянського Союзу на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві (УРСР) для ВМФ СРСР.
При закладці мав назву «Рига», спущений на воду під назвою «Тбілісі». 4 жовтня 1990 року наказом міністра оборони СРСР перейменований на «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнецов». В офіційних документах використовується спрощена назва корабля «Адмірал Кузнецов». 1 грудня 1991 року в терміновому порядку був переведений з Чорного моря на Північ. Входить до складу Північного флоту ВМФ Російської Федерації. Інколи його неточно називають «радянським (російським) авіаносцем» .
Фактично з 2017 року не використовується. Офіційно з 2017 року в ремонті, станом на 2026 рік все ще в ремонті.
Бойове призначення Авіаносні крейсери проєкту 1143 призначені для надання бойової стійкості оперативним з'єднанням військово-морського флоту у віддалених районах Світового океану. Завданнями авіаносного крейсера «Адмірал Кузнецов» є: прикриття корабельних з'єднань від ударів з повітря, їхня протичовнова і протикорабельна оборона; забезпечення бойової стійкості ракетних підводних човнів стратегічного призначення в районах бойового патрулювання; забезпечення розгортання підводних човнів в районах бойового призначення; прикриття морської ракетоносної, протичовнової та розвідувальної авіації в зоні досяжності корабельної винищувальної авіації; пошук і знищення ракетних підводних човнів противника у складі угруповань різнорідних протичовнових сил; ураження угруповань надводних кораблів противника; забезпечення висадки морських десантів; завдавання ударів по важливих наземних об'єктах противника.
Проєктування. Характеристика проєкту
Авіаносний крейсер «Тбілісі» проєкту 1143.5 став подальшим продовженням проєкту 1143.4 (єдиний представник ВАКР «Баку»).
Після призначення Д. Ф. Устинова міністром оборони СРСР було прийняте рішення будувати на базі корпусу проєкту 1143 модернізований авіаносний крейсер проєкту 1143.4 з удосконаленим радіоелектронним озброєнням, головним призначенням якого було забезпечення корабельного базування надзвукових літаків з вертикальним зльотом і посадкою Як-141. Корабель проєктувався Невським ПКБ, головний конструктор — В. Ф. Анікієв. Єдиний побудований корабель проєкту, — «Баку» (заводський № 104), — закладений на стапелі Чорноморського суднобудівного заводу 17 лютого 1978 року. Спущений на воду в квітні 1982-го (за планом — кінець 1981 р.). З 2 червня по 1 грудня 1986 року пройшов швартові, й 9 січня 1987-го вийшов на ходові випробування. Державні випробування «Баку» розпочалися 21 квітня. Акт прийомки ВМФ СРСР підписаний 11 грудня 1987 року. Будівництво другого корабля серії із заводським номером 105 було розпочате в грудні 1980 року, але через півтора року, після збірки кількох секцій корпусу, припинене.
У листопаді 1977 року в Головному штабі ВМФ СРСР було розглянуто основні напрямки поетапного вдосконалення важких авіаносних крейсерів проєкту 1143. За результатами цієї наради Невському ПКБ було доручено розробити технічну пропозицію, а НДІ ВМФ і ВПС — тактико-технічне завдання на авіаносний корабель, оснащений катапультами і аерофінішерами, який би мав у складі авіагрупи, крім вертольотів і літаків вертикального зльоту і посадки, також літаки з горизонтальним злетом і посадкою. Головним конструктором проєкту 1143.5 був призначений О. П. Ефимов (влітку 1979 року його змінив А. Б. Морін, в грудні 1979-го — В. Ф. Анікієв, у 1986-му — П. О. Соколов, 1989-му — Л. В. Бєлов).
Новий проєкт, яким практично став корабель, передбачав встановлення в носовій частині корпусу трампліна з двома стартовими позиціями: ближньою (для літаків з високою стартовою тягооснащеністю) і дальньою (для літаків з меншою потужністю двигунів). Для розміщення трампліна ударне озброєння, розташоване раніше в носі корабля, переносилося на надбудову і в корму. В іншому надбудова зберігалася аналогічна проєкту 1143М. Корабель оснащувався чотирма тросовими аерофінішерами і аварійним бар'єром. Чисельність авіагрупи збільшувалася до 40 літаків Як-141, Су-27К, МіГ-29К і вертольотів Ка-27. При цьому стандартний тоннаж корабля збільшувався до 46 540 тонн.
Архітектура нового ВАКР в порівнянні з попередниками стала «авіаносною» — з наскрізною польотною палубою площею 14800 м², трампліном з кутом сходу в 14,3° в носовій частині, двома бортовими 40-тонними підйомниками по правому борту в ніс і корму від острівної надбудови. Наявність розвинених спонсонів і зсув надбудови вправо дозволили збільшити ширину польотної палуби до 67 метрів. Посадкова ділянка польотної палуби розмірами 205×26 метрів разом зі спонсоном лівого борту розташовувалася під кутом 7° до діаметральної площини корабля.
Будучи першим в радянській морській практиці авіаносцем (тобто кораблем, здатним приймати літаки горизонтального зльоту та посадки), ВАКР «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнецов» тим не менше, не зміг повною мірою подолати недоліки перших радянських авіаносних крейсерів типу «Київ». Ставка на заміну повноцінних парових катапульт трампліном призвела до ускладнення злітно-посадкових операцій (через наявність лише одного напрямку для старту) та неможливості оперувати важкими літаками, подібним літакам системи АВАКС. Внаслідок цього можливості корабля з загоризонтного виявлення обмежувалися вертольотами ДРЛВ, що мали малий радіус діїKuznetsov Class (Type 1143.5) Heavy Aircraft Carrying Cruiser, Russia, Naval-technology.com, SPG Media PLC.
Можливості авіаносця також обмежені складом авіагрупи: серійні Су-33, які стоять на озброєнні 279-го корабельного авіаполку Північного флоту, являють собою практично чисті перехоплювачі, і не мають ефективного керованого озброєння для ударів по захищених наземних об'єктах або військових кораблях противникаСпроби оснастити дослідні Су-33 ракетою X-41 «Москіт» з ряду причин були невдалими.. В результаті авіаносець має обмежені можливості з оборони від повітряного нападу і лише формальні можливості щодо завдавання авіаударів по наземних та надводних цілях.
Будівництво і випробування П'ятий за рахунком радянський важкий авіаносний крейсер і перший ВАКР проєкту 1143.5 «Рига» був закладений на стапелі «0» Чорноморського суднобудівного заводу 1 вересня 1982 року.
Будівництво вперше в СРСР проводилася прогресивним способом формування корпусу з великих блоків масою до 1400 тонн, довжиною до 32-х метрів висотою 13 м і шириною рівною ширині корпусу корабля 35,4 м основний корпус був розбитий на 21 блок: 10 блоків нижнього ярусу від кіля до 6-ї палуби та 11 блоків верхнього ярусу від 6-ї до верхньої палуби. Надбудова була 22-м блоком. Окремими блоками також були спонсони лівого й правого бортів. До завершення нижнього ярусу його блоки максимально насичувалися крупним обладнанням — встановлювались головні котли, холодильні машини, що дозволило здійснювати стапельний монтаж.
Ще до закінчення складання, після смерті Леоніда Брежнєва, постановою Ради міністрів СРСР і ЦК КПРС 22 листопада 1982 року крейсер був перейменований на його честь на «Леонід Брежнєв». Спущений на воду 4 грудня 1985 року, після чого тривала його добудова на плаву.
Завантаження й монтаж озброєння на авіаносець (крім зонального блоку пускових установок ПКРК «Граніт»), електрообладнання, авіаційно-технічних засобів, систем вентиляції та кондиціонування повітря, а також обладнання приміщень виконувалися на плаву, при добудові корабля. 11 серпня 1987 року перейменований на «Тбілісі».
8 червня 1989 року почалися швартові випробування. До літа 1989 року технічна готовність корабля досягла 71%. Були введені системи головної енергетики, завершений монтаж корабельних систем, пов'язаних з базуванням авіагрупи. Було прийняте рішення, не чекаючи початку льотно-технічних випробувань, провести зльотно-посадкові операції в морі з літаками МіГ-29К та Су-27К.
8 вересня того ж року на корабель заселений екіпаж. 21 жовтня 1989 року, перервавши швартові випробування, недобудований та недоукомплектований корабель був виведений в море, де провів цикл льотно-конструкторських випробувань літаків, призначених для базування у нього на борту.
О 13.46 1 листопада першу посадку на корабель здійснив льотчик-випробувач ДКБ Сухого Віктор Пугачов на літаку Су-27К. О 15.11 — льотчик-випробувач ДКБ Мікояна Токтар Аубакіров на МіГ-29К. О 17.17 на палубу корабля здійснив посадку Су-25УТГ з льотчиками-випробувачами Ігорем Вотінцевим і Олександром Крутовим. О 16.48 Аубакіров здійснив перший зліт з трампліна на Міг-29К. Зліт з трампліна Су-25УТГ і Су-27К відбувся відповідно о 9.00 і 11.00 2 листопада. 21 листопада льотчик-випробувач Віктор Пугачов здійснив першу нічну посадку на польотну палубу. Всього на ВАКР «Тбілісі» було виконано 227 польотів і 35 посадок. Після завершення циклу випробувань 23 листопада 1989 року корабель повернувся на завод для добудови.
25 травня 1990 року «Тбілісі» вийшов на заводські ходові і державні випробування. За час випробувань пройшов 16200 миль, з корабля виконано 454 польоти літаків Су-27К, МіГ-29К, Су-25УТГ, протичовнових вертольотів Ка-27, транспортно-бойового вертольота Ка-29, вертольота радіолокаційного дозору й наведення авіації Ка-31РЛД. Під час випробувань було встановлено, що при нормальній злітній вазі Су-27К зліт може здійснюватися з 1-ї і 2-ї стартових позицій з 90 метрів від зрізу трампліна; при максимальній — з 3-ї позиції (180 м).
4 жовтня 1990 року наказом міністра оборони СРСР корабель перейменований в черговий раз (4-й) і став називатися «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнецов» на честь головнокомандувача ВМФ СРСР в 1939–1955 роки Миколи Герасимовича Кузнецова. Приймальний акт про передачу ВМФ був підписаний 25 грудня 1990 року. Корабель був включений до складу 30-ї дивізії протичовнових кораблів Чорноморського флоту. Протягом 1991 року «Адмірал Кузнецов» перебував в Севастополі, де брав участь у державних льотних випробуваннях літака Су-27К.
Викрадення з України
У грудні 1991 року на адресу командира корабля надійшла урядова телеграма від Президента України Леоніда Кравчука, в якій пояснювалося, що крейсер є власністю України і що до ухвалення урядового рішення він повинен залишатися на севастопольському рейді. Попри заборону Києва корабель вийшов в район Феодосійського полігону для відпрацювання зльоту-посадки палубних літаків. Тим часом з Північного флоту до Криму терміново вилетів заступник командувача Північним флотом віце-адмірал Юрій Устименко, який, прибувши на борт, віддав наказ терміново, без двох третин офіцерсько-мічманського складу і заводської здавальної команди, які перебували на березі, терміново готуватися до переходу морем — аби не залишити корабель Україні, командування ВМФ ухвалило рішення про його перехід на Північ до завершення державних випробувань — їх другий етап розпочався лише восени 1992 року на Північному флоті, де не було ні полігону НИТКА, ні технічної документації за першим етапом, ні підготовлених інженерів і льотчиків-випробувачів, і тривав до середини осені 1994 року.
О 23.40, не подаючи жодних сигналів, корабель залишив Севастопольський рейд і взяв курс на Босфор. До протоки «Кузнецов» йшов 30-вузловим ходом, у місці звуження — 20 вузловим. Протоки корабель пройшов 1 грудня 1991 року. Турецька влада не перешкоджала руху суднаБеды и напасти авианосца «Адмирал Кузнецов» Николаевские новости. Сергей Гаврилов. 8.01.2014 .
20 грудня включений до складу Північного флоту ВМФ Російської Федерації, військово-морський прапор СРСР замінений на прапор ВМФ Росії. 24 грудня 1991 року «Адмірал Кузнецов» прибув до постійного місця базування Відяєво Мурманської області.
Експлуатація В грудні 1991 року включений до складу 43-ї дивізії ракетних крейсерів північного флоту Росії.