Дмитро Юрійович Куп'як (6 листопада 1918, с. Яблунівка, нині Золочівського району Львівської області — 13 червня 1995, Торонто, Канада) — активний діяч ОУН та СБ ОУН, підприємець та меценат.

Життєпис Народився 6 листопада 1918 року в Яблунівці, нині Золочівського району Львівської області у незаможній селянській родині Юрія і Ганни Куп'яків. Мав брата Михайла (1912—1945), який теж належав до ОУН і загинув у бою із загоном НКВС.

Початкову освіту здобув у школі села Яблунівка. Після закінчення початкової школи мав намір вступити в гімназію, але у його батьків не було грошей, щоб оплатити навчання. Була ще можливість вчитися в гімназії в Львові, але для цього потрібно було змінити метрику про народження з української на польську. Протягом наступних кількох років він вимушений був займатися важкою фізичною працею (дробленням каміння, вирубкою лісу тощо), а згодом — торгівлею.

З 1938 року член ОУН, обіймав посаду підрайонного провідника. До ОУН його залучив керівник цього проводу О. Капій–«Скиба». За його дорученням Куп'як організував та очолив у Яблунівці так звану «п'ятку» ОУН.

30 жовтня 1938 року Кам'янка-Струмилівський повітовий провід ОУН організував та провів демонстрацію на підтримку Карпатської України з антипольськими гаслами. Демонстрація завершилася сутичкою з поляками та декілька людей отримали фізичні ушкодження. Через що 7 листопада 13 учасників акції було заарештовано польською поліцією. 12 листопада арештували й Дмитра Куп'яка. 16 лютого 1939 року польський суд засудив його до трьох років в'язниці за організацію демонстрації, а його брата Михайла та інших учасників акції було засуджено на різні терміни ув'язнення — від кількох місяців до 2 років. Згодом всіх засуджених перевезли з Золочева до Білостоцької в'язниці. У польській в'язниці Дмитро Куп'як перебував не довго. 1 вересня 1939 року розпочалася друга світова війна, і вже 6 вересня він разом із іншими в'язнями втекли з в'язниці й повернулися додому, де вже господарювала радянська влада. Під час першої радянської окупації західноукраїнських областей Дмитро Куп'як з осені 1939 року по квітень 1940 року працював у районній базі в Кам'янці Струмилівській.

30 квітня 1940 року під загрозою арешту Дмитро Куп'як перейшов в підпілля ОУН, де активно діяв до нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року. У той час він виконував обов'язки організаційного референта Кам'янка-Струмилівського повітового проводу ОУН.

22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. ОУН вбачала в ній шанс створити незалежну Українську державу, можливо, навіть під протекторатом Німеччини, на зразок Словаччини або Хорватії. Після проголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові Дмитро Куп'як брав участь у оголошенні Акту населенню в різних селах Львівщини. Однак невдовзі виявилося, що німці не мали наміру підтримувати українські державотворчі прагнення. Невдовзі розпочалися масові арешти учасників ОУН. Після арешту німцями керівників ОУН(б) Ярослава Стецька та Степана Бандери, Дмитро Куп'як, як і більшість підпільників, продовжував приховану національну роботу. Він переїхав до Львова, де вступив на навчання до шестимісячних торговельно-фахових курсах у Державній вищій торговельній школі, по закінченню яких отримав фах бухгалтера, а згодом — на однорічний курс вищого ступеня у цьому ж навчальному закладі.

Перебуваючи у Львові, Куп'як продовжував виконувати різноманітну роботу в організаційній мережі ОУН, працював з молоддю, утримував конспіративну квартиру тощо. Восени 1942 року він став свідком масових арештів німецьким гестапо членів ОУН(б). Чимало учасників ОУН тоді було страчено за антинімецьку роботу.

Брав участь у забезпеченні спеціальної операції СБ ОУН по визволенню з німецької в'язниці двох членів Центрального проводу ОУН — Дмитра Грицая–«Перебийноса» та Ярослава Старуха–«Синього». Саме на його квартирі учасники цієї операції, бойовики СБ ОУН переодягалися у німецьку форму. Лише дивом він уник арешту гестапо, яке швидко дізналося про цю квартиру і влаштувало там засідку. Згодом, за розпорядженням керівника СБ ОУН Львівського крайового проводу ОУН Григорія Пришляка–«Мікушки», Куп'як працював над упорядкуванням архіву ОУН.

Підпілля ОУН довго і серйозно готувалося до повернення радянської влади, прагнучи підняти національну революцію. Після приходу Червоної армії влітку 1944 року Дмитро Куп'як—«Клей» знову зібрав свою боївку СБ ОУН ЗУЗ та перевів її на нелегальне становище у ліси. Куп'як брав участь у значній кількості акцій ОУН і УПА, спрямованих проти радянської влади. Особливої уваги заслуговує збройний напад на містечко Радехів Львівської області, здійснений у ніч з 26 на 27 квітня 1945 року, з метою визволення близько 200 політв'язнів, засуджених до депортації на схід.

Наприкінці жовтня 1945 року Дмитро Куп'як, маючи фіктивні документи на ім'я поляка Владислава Бродзяка, приїхав до Львова, два рази пройшов відповідну прикордонну перевірку та виїхав залізницею до Польщі. По прибуттю до Вроцлава отримав призначення на роботу від Центральної фабрики тканин до містечка Любавка, де працював відповідальним за канцелярію однієї з ткацьких фабрик, на якій в основному працювали чехи, німці та поляки. Згодом, з метою прикриття своєї справжньої біографії, став членом Польської соціалістичної партії і організував її ланку на своїй фабриці. Його було обрано секретарем Спілки робітників текстильної промисловості в містечку Любавка. Він побоювався, щоб його на людних зібраннях не впізнали представники Ужонду Бєзпєчєнства (аналог радянського НКВС), які в той час проводили активний розшук українців. Одного разу, перебуваючи у відрядженні, він зустрів поляка, який знав його ще з часу участі в ОУН у 1938 році, але зумів своєчасно втекти. Поступово він дійшов до висновку, що у Польщі йому залишатися далі було небезпечно і 12 травня 1946 року він іще з двома особами перейшов кордон між Польщею та Чехословаччиною. Потягом вони перетнули Чехословаччину та прибули до кордону з Баварією. Приїхавши до Мюнхена, Дмитро Куп'як відновив зв'язки з учасниками ОУН.

Наприкінці серпня 1946 року переїхав до британської зони окупації Німеччини в український табір для переміщених осіб у місті Гослар (Нижня Саксонія), в якому тоді перебувало близько 300 осіб. Тоді ж він налагодив зв'язок із переселенцями зі свого села, які вже давно мешкали у Канаді, і отримував від них матеріальну допомогу. Згодом його родич Петро Політило запропонував йому переїхати до Канади назавжди, і Дмитро Куп'як подав необхідні дані для оформлення відповідних документів. У 1947 року приїхав на сезонні роботи до Англії, де працював у одному з південних графств на роботах, оплачуваних англійським міністерством рільництва у різних господарів.

5 червня 1948 року на пароплаві «Алберта» перетнув Атлантичний океан та прибув до Канади, де оселився у селищі Вільна неподалік Едмонтону у Петра Політила. Політило мав 160 акрів землі й був фермером, допомагаючи фінансово становленню українського громадського життя в Канаді. Дмитро Куп'як після прибуття до Канади одразу став до праці на його підприємстві. Згодом вирішив створити власне підприємство. Протягом 1950—1960 років він поступово покращував своє фінансове становище, працюючи у сфері торгівлі. В Канаді Дмитро Куп'як одружився 1953 року із Стефанією Хоркавою — донькою українських емігрантів. 1956 року разом з дружиною Стефанією переїхав до Торонто, де придбав невеликий ресторан «Юніті грілл». Він брав активну участь в громадському житті української діаспори, то поступово розширював сферу своїх контактів. Йому спало на думку збудувати великий український ресторан, у якому могли б відбуватися зібрання українців. Ця ідея знайшла підтримку й в інших членів української громади. У 1960 році він придбав ресторан «Mayfair Inn», біля якого збудував нове велике приміщення на 450 місць.

Починаючи з 1964 року радянський уряд добивався видачі Куп'яка до СРСР для засудження. Це викликало широкий резонанс в Канаді та інших країнах заходу й дало змогу ще раз висвітлити причини боротьби Дмитра Куп'яка проти радянської окупації. Уряд Канади відмовився виконувати вимоги Радянського Союзу.

У 1972 році Дмитро Куп'як, через проблеми зі здоров'ям, продав ресторан «Mayfair Inn» іншим власникам. Того ж року брав участь у виборах до федерального парламенту Канади від Прогресивно-Консервативної партії Канади.

Помер 13 червня 1995 року у Торонто (Канада) після тривалої важкої хвороби. Його особиста бібліотека була передана з Канади до міста Буська та села Яблунівки.

Доробок Дмитро Куп'як автор книги «Спомини нерозстріляного», де описав свою боротьбу за волю України. Книга «Спомини нерозстріляного» була опублікована у 1991 році в Торонто, а у 1993 році була перевидана на львівському видавництві «Каменяр».

Вшанування пам'яті У грудні 1998 року Стефанією Куп'як у канадійському містечку Мілтон (Онтаріо) було засновано Вічний фонд імені Дмитра та Стефанії Куп'яків для надання стипендій Канадським інститутом Українських студій в Едмонтоні (Альберта, Канада) випускникам Буської державної гімназії імені Євгена Петрушевича у Львівській області, які здобувають вищу освіту на на факультеті економіки, філософії (політології), права та міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка.

2008 року Стефанія Куп'як взяла участь у відкритті в Яблунівській школі меморіальної таблиці на честь свого чоловіка Дмитра Куп'яка, члена ОУН та УПА, яка сповіщає, що у цій школі навчався Дмитро Куп'як — борець за волю України. Того ж року відповідно до рішення сесії Буської районної ради Яблунівській ЗОШ присвоєно ім'я Дмитра Куп'яка. Рішенню передували численні прохання педагогічного та учнівського колективів сільської школи. А на будинку, де народився Дмитро Куп'як, уже давніше встановлено пам'ятний знак.

Кіно Художній телефільм «Яблунівські шляхи» (реж. Є. Бондаренко, 1979 рік). У ролі Дмитра Куп'яка — Народний артист України Кузьменко Олександр Федорович.

Примітки

Джерела та література

McKenzie, James E. War criminals in Canada. — Calgary: Detselig Enterprises, 1995. — 224 p.

Посилання