The Age of the Understatement () — перший студійний альбом британського інді-рок-супергурту The Last Shadow Puppets, що вийшов у 2008 році.

The Last Shadow Puppets — це сторонній проєкт Алекса Тернера (Arctic Monkeys) та Майлза Кейна (The Rascals). Британські музиканти затоваришували під час спільних гастролей та вирішили записати декілька пісень, надихаючись творчістю Скотта Вокера кінця 1960-х років. Разом з продюсером останнього альбому Arctic Monkeys Джеймсом Фордом вони записали дванадцять пісень, до яких додав оркестрові аранжування канадський музикант Оуен Паллетт (Arcade Fire, Final Fantasy).

Платівка The Age of the Understatement вийшла у 2008 році та отримала схвальні відгуки критиків та слухачів. Епічні оркестрові аранжування зробили альбом схожим на саундтреки до спагеті-вестернів або «Бондіани», вокальна взаємодія Тернера та Кейна нагадувала пісні The Beatles або The Beach Boys, а в текстах пісень часто зустрічався образ фатальної жінки.

The Age of the Understatement визнали одним з найкращих альбомів 2008 року в Великій Британії, а The Last Shadow Puppets — відкриттям року. Платівка дебютувала на першому місті в британському хіт-параді, а у 2016 році стала «платиновою» із понад 300 тис. проданих примірників.

Історія створення

Виникнення гурту

Засновниками проєкту The Last Shadow Puppets стали британські музиканти Алекс Тернер та Майлз Кейн. В середині 2000-х років Тернер був вокалістом та фронтменом шеффілдського рок-гурту Arctic Monkeys, а Кейн грав на гітарі у ліверпульському інді-рок-колективі . У 2006 році вийшов дебютний альбом Arctic Monkeys Whatever People Say I Am, That's What I'm Not, який став найбільш продаваною дебютною платівкою в історії британської музики та приніс гуртові нагороду Mercury Prize. Куди менш відомі The Little Flames грали на розігріві у зіркового колективу, але вважалися одними з їхніх найкращих друзів; зокрема, у 2006 році Arctic Monkeys випустили кавер-версію пісні The Little Flames «Put Your Dukes Up, John» на другій стороні свого синглу «», а у 2007 році Майлз Кейн своєю чергою зіграв на гітарі у пісні «» з альбому Favourite Worst Nightmare. В травні 2007 року вокалістка The Little Flames Єва Петерсен залишила гурт, а решта музикантів заснували тріо .

Алекс Тернер та Майлз Кейн затоваришували ще під час спільних гастролей. Коли у 2006 році Arctic Monkeys залишив бас-гітарист , Тернер навіть запрошував Кейна приєднатися до колективу, але той відмовився. Після виходу другої платівки Arctic Monkeys музиканти зідзвонилися, зустрілися та вирішили спробувати написати щось разом. З'ясувалося, що молодих артистів об'єднувала любов до музики 1960-х років. Згадуючи пісню «» у виконанні Скотта Вокера, вони сказали один одному: «Уяви, якби ми зробили щось подібне в нашому віці?» Так з'явилася ідея стороннього проєкту, не схожого на творчість основних гуртів Тернера та Кейна, де музиканти могли би віддати шану творчості Скотта Вокера та Сержа Генсбура.

Запис альбому

У серпні 2007 року Алекс Тернер та Майлз Кейн вирушили до студії Black Box на півночі Франції. До дуету музикантів приєднався засновник гурту та звукоінженер Джиммі Робертсон, які нещодавно разом працювали над альбомом гурту Klaxons. Форд став продюсером нового альбому супергурту, а також його барабанщиком, в той час, як партії гітар, бас-гітар та вокалу були виконані Тернером і Кейном. Третину всього матеріалу написав Тернер, ще третину — Кейн, а решту вони написали та допрацювали спільними зусиллями. Протягом двох тижнів гурт записав дванадцять пісень, більшу частину з яких, за словами Майлза Кейна — «практично наживо» (з мінімумом овердабінгу).

Канадський музикант , який записував та аранжував струнні для гурту Arcade Fire, а також виступав сольно під псевдонімом Final Fantasy, написав оркестрові аранжування для всіх пісень з альбому та виконав їх разом з лондонським оркестром London Metropolitan Orchestra, виступивши в ролі диригента. Спочатку в студії British Grove Studio записали партії мідних духових інструментів, а потім — струнні. Студійну роботу закінчили наприкінці 2007 року, а на початку 2008 року альбом звели в іншій лондонській студії RAK Studios.

Зміст альбому

Назва та обкладинка

Закінчивши роботу над альбомом, музиканти ще не мали гадки, як саме буде називатися їхній гурт. Коли в січні 2008 року про співпрацю лідерів Arctic Monkeys та The Rascals стало відомо журналістам, цей проєкт тимчасово називали просто «Turner and Kane» (). Вже у лютому Майлз Кейн повідомив, що гурт отримав назву «The Last Shadow Puppets» (). Він пояснив її походження так: «Наша подруга розмовляла телефоном, лежачи у своєму ліжку, і робила ляльок з тіней на стіні. Ми подумали, що це буде гарна назва, та додали артикль „The“, щоб зробити її це драматичнішою».

Ще коли Алекс Тернер та Майлз Кейн обговорювали можливу співпрацю, вони жартували, що на обкладинці майбутнього альбому мають бути зображені вони вдвох, одягнені в білі «водолазки», а також сигарета, що димить на фортепіано. Врешті-решт фотографії музикантів в білих гольфах дійсно з'явилися на альбомі, але всередині його буклетуDiscogs. . Обкладинкою ж стала фотографія «Гілл у чорних панчохах», вперше опублікована в книзі «П'ять дівчат» у 1962 році. Алекс Тернер побачив цю світлину у своєї подруги, дизайнерки , та вирішив використати як обкладинку платівки. Інше фото з тієї ж книги — «Гілл у розмові № 2» — стало ілюстрацією для синглу «Standing Next To Me»Discogs. . Весь альбом назвали по першій пісні — «The Age of the Understatement» (), запланувавши його вихід на 21 квітня 2008 року.

Музика та тексти

Тернер та Кейн описували свій альбом як «12 повнокровних пісень, сміливих та яскравих, сповнених драматизму, дотепу та мелодій, що беруть джерело у минулому, але не впадають у пастиш», вказуючи джерелом натхненням Скотта Вокера, раннього Девіда Бові, Девіда Аксельрода та багатьох інших музикантів минулого . Нові пісні були радше схожими на , характерний для кінця 1960-х — початку 1970-х років, аніж на , який виконували Arctic Monkeys та The Rascals. Музичні оглядачі вважали їх дуже «кінематографічними» та неодноразово порівнювали із музикою Енніо Моріконе, написаною для спагеті-вестернів, або епічними саундтреками до фільмів про Джеймса Бонда. «Поверненню до 1966 року» сприяв вибір музичних інструментів, серед яких орган Гаммонда, електрогітари з ефектом тремоло, барабани маріачі, бриньчання акустичних гітар та оркестрові аранжування з використанням струнних та духових. The Last Shadow Puppets були не першими музикантами британської інді-сцени, на яких вплинула творчість Скотта Вокера; до цього схожі мотиви були присутні в пізніх альбомах Suede, Pulp та Belle and Sebastian . Серед інших виконавців, з якими порівнювали музику The Last Shadow Puppets — The Zombies, Love, Нік Кейв, The Mamas & the Papas, Роббі Вільямс , Лало Шифрін, Джон Баррі, . Однією з особливостей альбому стала вокальна взаємодія Тернера та Кейна. Музиканти співають то по черзі, то в унісон, то виконують мелодичні гармонії. «Ви можете відрізнити наші голоси, але не зможете зрозуміти, коли ми змінюємо один одного. Ви просто не помітите, коли один з нас замовчить, а інший вступить замість нього», — пояснював Алекс Тернер. Писали, що Тернер та Кейн звучали як брати, а поєднання їхніх голосів порівнювали із The Beatles або The Beach Boys. Співаки по черзі розказували фрагменти однієї історії, що відповідало тому, як створювалися ці пісні, коли ідеї одного з друзів підхоплював інший та навпаки. Молодий вік співаків та їхні незрілі голоси стали одним з чинників, які, на думку музичних оглядачів, відрізняли The Age of the Understatement від «дорослих» попхітів 1960-х.

Ключовим ліричним образом альбому, який зустрічався у більшості пісень, стала фатальна жінка. Алекс Тернер визнавав, що не усвідомлював цього, аж доки не послухав вже готову платівку: «Я помітив, що ми вживаємо слово „вона“ аж занадто часто. Все зосереджено навколо однієї дівчини, яка розбиває серця». На сайті Blender зауважили, що Тернер та Кейн «по черзі описують зграю диявольських жінок, які отримують задоволення від встромляння каблуків у молоді хлопчачі серця». Типовими темами пісень були гіркі романтичні стосунки або любовний трикутник, а їхніми героями — то «дівчина з багатьма різними стратегіями», то «невблаганний мародер». І хоча тексти Тернера вважали більш зрілими, аніж в Arctic Monkeys, через декілька років співак визнав, що деякі з них були доволі дурними.

Пісні

Альбом складається з дванадцяти невеликих композицій, середньою довжиною дві з половиною хвилини, і триває трохи довше ніж пів години. Хоча всі пісні витримані у схожій стилістиці, на зміну швидким та енергійним композиціям приходять більш повільні, а між урочистими оркестровими програшами з'являються гітарні соло.

Відкриває платівку епічна заголовна композиція «The Age of the Understatement» (), яка нагадує саундтрек до сцени погоні зі спагеті-вестерну, виконана під акомпанемент стрімких барабанів із програшами на гітарі з тремоло. За нею йде більш спокійна «Standing Next to Me» (), оркестрова попкомпозиція про класичний любовний трикутник, витримана в стилістиці бібопа 1950-х років. У «Calm Like You» (), чий вальсовий ритм супроводжується джазовими фанфарами, розповідається про чоловіка, який потрапив у пастку хитрої жінки. «Separate and Ever Deadly» () поєднує акомпанемент , несподівані паузи та зміни темпу та розповідає про неминучий розрив стосунків. Гурт знову заспокоюється на пісні «The Chamber» (), героїня якої — фатальна жінка, що опинилася «зачиненою всередині власної кімнати». Завершальна композиція першої частини альбому — «Only the Truth» () — поєднує сучасний рок та класичну музику; її порівнювали із піснею Arctic Monkeys, до якої додали струнне аранжування.

Друга сторона платівки починається з одночасно сумної та оптимістичної пісні «My Mistakes Were Made for You» (), що неодноразово порівнювалась з вокерівською «The Old Man's Back Again». Наступна композиція «Black Plant» () побудована навколо фрази «Він робить паперові фігурки з листів, які ти ніколи йому не надіслала» та закінчується сумною інструментальною кодою . Після цього йде «I Don't Like You Anymore» (), в якій одну й ту ж фразу — «Ти мені більше не подобаєшся» — по черзі повторюють спокійний Тернер та агресивний Кейн, змінюючи стиль та темп композиції. В центрі атмосферної «In My Room» () — симфонічний оркестр, а голоси Кейна з Тернером підсилюють її емоційне напруження. Музика до «Meeting Place» () вважалася чи не найпіднесенішою на альбомі, попри сумний текст про стосунки, які автор намагається стерти з пам'яті. Завершальна «Time Has Come Again» (), в якій герой Алекса Тернера прощається зі своєю коханою, виконується під акомпанемент акустичної гітари, до якої лише в середині доєднуються струнні.

Вихід альбому

Сингли та відео

Першим синглом з альбому стала заголовна пісня «The Age of the Understatement», що вийшла 14 квітня 2008 року. Відеокліп на неї, знятий в Росії, містить кадри із хором військових, танками на засніженому полі, прогулянкою нічним містом, катанням на ковзанці та православним священником у церкві. Для сторони Б синглу, що вийшов на 7-дюймових платівках, компакт-дисках та в цифровому форматі, обрали пісню «Two Hearts in Two Weeks», а також кавер-версії «In the Heat of the Morning» Девіда Бові та «Wondrous Place» Біллі Ф'юрі.

Альбом The Age of the Understatement вийшов на лейблі Domino Records 21 квітня 2008 року у Великій Британії та 6 травня — у США. Окрім цього, на сайті гурту розмістили документальне відео, зняте під час перебування Тернера та Кейна в Москві.

7 червня 2008 року видано другий сингл з альбому, пісню «Standing Next to Me». Відеокліп на пісню був знятий режисером Річардом Айоаді в Лондоні. Бі-сайдами до синглу вийшли пісні «Gas Dance», «Sequels» та «Hang the Cyst».