Баварське курфюрство

Баварське курфюрство () — курфюрство у складі Священної Римської імперії, що існувало в 1623—1806 роках.

Історія Віттельсбахи, що правили Баварією, були молодшою гілкою сім'ї, яка правила Курпфальцом. Відповідно до «Золотої булли» 1356 року право вибору імператора було закріплено за представниками правлячої в Пфальці старшої гілки, а молодша (Баварська) гілка з виборів виключалася. Однак під час Реформації Пфальц прийняв протестантизм, курфюрст Фрідріх V в 1619 році прийняв корону Богемії, і за це в 1623 році імператор Фердинанд II передав Верхній Пфальц і титул курфюрста його двоюрідному братові Максиміліану I Баварському. Хоча за умовами Вестфальського миру 1648 Нижній Пфальц був повернутий синові Фрідріха V Карлу I Людвігу, для нього був створений новий (восьмий) титул курфюрста, а за правителем Баварії було підтверджено право участі у виборах імператора. Так Баварія перетворилася з простого герцогства в курфюрство.

На початку XVIII століття курфюрст Максиміліан II вплутався в війну за іспанську спадщину на боці Франції та Іспанії, однак 13 серпня 1704 був розбитий в Гохштедтській битві, після чого Баварія вийшла з війни. За укладеним 7 листопада 1704 Ільберсхаймським договором Баварія виявилася окупованою Австрією і Пфальцом, і австрійську окупацію не змогло скинути навіть велике селянське повстання. Лише Баденський договір 1714 повернув Максиміліану II його володіння.

Син Максиміліана II — Карл Альбрехт — доклав усіх зусиль для збільшення свого престижу та впливу. Після смерті імператора Карла VI він оскаржив « прагматичну санкцію», що передавала володіння Габсбургів Марії Терезії, і вплутався в війну за австрійську спадщину. Він завоював Верхню Австрію, коронувався в Празі королем Богемії, а в 1742 році навіть став імператором Священної Римської імперії, проте Баварія виявилася окупованою австрійськими військами, і повернутися в Мюнхен Карл Альбрехт зміг лише після того, як прусський король Фрідріх II вторгся в Сілезію і австрійцям знадобилося перекинути всі війська на північні кордони. У 1745 році Карл Альбрехт помер, а його син Максиміліан III поспішив укласти з Австрією сепаратний мир, відмовившись від всіх домагань батька.

Максиміліан III зайнявся внутрішнім розвитком країни. При ньому була заснована Баварська академія наук, побудована порцелянова мануфактура в Німфенбурзі, він видав ряд антиклерикальних постанов, займався регулюванням шкільної освіти. Однак 30 грудня 1777 Максиміліан III помер від чорної віспи, не залишивши спадкоємця. Його смерть означала припинення баварської лінії Віттельсбахів і перехід Баварії до пфальцьких Віттельсбахів. Цей перехід був оскаржений Австрією, що призвело до війни за баварську спадщину.

Тешенський договір 1779 передав баварський престол пфальцькому курфюрсту, а Австрія отримала за це Іннфіртель. Ставши правителем Баварії, пфальцький курфюрст Карл IV Теодор скасував просвітительську внутрішню політику свого попередника і вплутався в нескінченні зовнішньополітичні інтриги. Разом з імператором Йосифом II Карл-Теодор розробляв проєкт обміну, за яким Баварія мала дістатися Йосифу, а Австрійські Нідерланди — Карлу-Теодору. Цьому завадив організований Пруссією Союз німецьких князів. Водночас у 1789 році почалася Французька революція. В ході війни першої коаліції французькі війська в 1792 році увійшли в Пфальц, а в 1795 році Моро вторгся в Баварію і пішов на Мюнхен. Карл IV Теодор втік до Саксонії, залишивши замість себе регентську раду, яка у 1796 році підписала з Моро перемир'я в обмін на важку контрибуцію. У 1799 році Карл IV Теодор помер бездітним, переживши Карла II Августа Цвайбрюккенського, призначеного його наступником за Тешенським договором, і тому Баварія перейшла Максиміліану Йосипу.

Максиміліан прийняв країну, що знаходилася у важкому стані. Незадовго перед цим країну знову окупували австрійці, готуючись до відновлення війни з Францією. Хоча і він сам, і його основні міністри більше симпатизували Франції, стан баварських фінансів і повний розвал армії робили країну беззахисною перед Австрією. Баварії довелося вступити в війну на боці Австрії, баварські війська були розбиті разом з австрійськими, і Моро знову увійшов до Мюнхена. За Люневільським миром 1801 Баварія втратила Пфальц, а також графства Пфальц-Цвайбрюккен і Юліх-Берг.

В умовах, що змінилися, особи, що керували Баварією, прийшли до висновку, що її майбутнє лежить у союзі з Францією. Згідно з договором, підписаним з Наполеоном, при подальшому розширенні Французької Імперії Баварія повинна була отримати компенсації за втрачені території на лівому березі Рейна. У 1803 році в ході німецької медіатизації Баварія поглинула єпископства Вюрцбурзьке, Бамберзьке, Аугсбурзьке і Фрайзінгенське, частину Пассауського єпископства, територію двадцяти абатств і сімнадцяти міст та сіл; створена компактна територія була більш ніж достатньою компенсацією за втрачені анклави на протилежному березі Рейну. У війні третьої коаліції Баварія виступила вже як союзник Франції і Пресбурзьким миром отримала Тіроль з Бріксеном і Трентом, Форарльберг, правобережжя Інна, Бурган і Ліндау, а також Пассау і Айхштет, відірвані від Зальцбурзького курфюрства (щоправда, в обмін на Тіроль довелося виділити колишньому Зальцбурзькому курфюрсту Велике герцогство Вюрцбурзьке, а титул монарха Баварії був підвищений з «курфюрста» до «короля». За це Максиміліану довелося видати дочку Августу заміж за наполеонівського пасинка Єжена Богарне.

Територія До 1777 року охоплювала власне Баварію і Верхній Пфальц у Баварському окрузі. Також у 1700 році було придбано місто та панство Вертінген і панство Гогенрайхен, у 1734 році – графство Гогенвальдек, а між 1740 і 1768 роками – панство Зульцбург-Пірбаум. Баварський курфюрст володів невеликими територіями в Швабському окрузі (Швабег, Візенштайг, Міндельгайм). З кінця 1777 року після об'єднання Баварії і Пфальца Віттельстбахи правили герцогствами Верхня та Нижня Баварія, Нойбург, Юліх, Берг, Зульцбах, Пфальцем, графством Фельденц та іншими меншими територіями.

Статус 1623 року герцог Баварії разом з курфюрстською гідністю отримав посаду архітрухзеса (на кшталт архісенешаля чи архістюарта). За Вестфальським миром було збережено ці титул і посаду. У 1706 році, під час війни за іспанську спадщину, в результаті оголошення поза законом курфюрста Баварії, посада архітрухзеса повернулася до курфюрстів Пфальця. У 1714 році вона знову перейшла до Баварії, представники якої обіймали цю посаду до зникнення баварської лінії Віттельсбахів у 1777 роціMittelalter Lexikon: Truchsess. Bilder-Conversations-Lexikon, S. 15347 (vgl. BC-Lexikon Bd. 4, S. 486).

Завдяки своїм виборчим титулам, курфюрст Баварії був членом Ради курфюрстів в Імперському рейхстазі; він також мав гідність рейхсвікарія разом з курфюрстом Саксонії, яку він здійснював під час вакансій після смерті імператорів в 1657–1658, 1740–1742, 1745, 1790 та 1792 роках. У Раді князів в Імперському сеймі до персональної унії 1777 року він мав голоси як герцог Баварський та (після 1770 року) як ландграф Лейхтенберзький.

У Баварському окрузі він був полковником округу і, разом з архієпископом Зальцбурга, окружним промульгатором, в якому територіально домінував баварський корпус.

Курфюрсти Баварії Максиміліан I (1623—1651) Максиміліан II (1679—1726) Карл I (1726—1745) Максиміліан III (1745—1777) Карл II (1777—1799) Максиміліан IV (1799—1806)

Управління і фінанси Податкові управління (рентамт) Мюнхена та Бургхаузена утворювали «Верхню землю», тоді як Ландсгут і Штраубінг становили «Нижню землю». Їх очолювали рентмейстери. Пізніше, з придбанням значної частини Верхнього Пфальца в 1628 році, було додано податкове управління Амберга. Інгольштадтський округ займав особливе становище, будучи майже рівним за статусом податковим управлінням і дозволяючи мати власне провінційне представництво міст і ринків у районі навколо державної фортеці та Інгольштадтського університетуThomas Paringer: Die bayerische Landschaft: Zusammensetzung, Aufgaben und Wirkungskreis der landständischen Vertretung im Kurfürstentum Bayern (1715–1740). Kommission für bayerische Landesgeschichte (KBL), 2007, ISBN 978-3-7696-6877-3.

Оберрентмейстер був посадовцем з провідними функціями в галузі бухгалтерського обліку та фінансів; ландрентмейстер був найвищим фінансовим чиновником та адміністратором державних фінансів.

Згодом рентамти набули також адміністративних і судових функцій. Рентмейстеру, як проміжному органу влади, підпорядковувалися земельні та окружні суди, а також ринкові міста та містечка з власною юрисдикцією. Окружні та земельні суди, у свою чергу, зазвичай поділялися на контори судових приставів. У курфюрстві найнижчою адміністративною одиницею в сільській місцевості були обманшафти (місцеві адміністративні округи). Крім того, існували численні шляхетські та церковні маєтки (гофмарки), які зазвичай мали право нижчої юрисдикції. Деякі шляхетські маєтки також мали право вищого судочинства (право призначати смертну кару).

1799 року рентамти було перетворено на Земельні директорати, що стали провінційними державними органами владиInstruktion der General-Landes-Direction für die churfürstl. baierisch- und neuburgische Lande zu München, dann der Landesdirection der oberen Pfalz, Sulzbach, und Leuchtenberg zu Amberg vom 24. April 1799. Мюнхенська земельна директорація (офіційно позначена як така лише в 1803 році) відповідала за Верхню Баварію та Нижню Баварію. Перетворення урядів Амберга та Нойбурга на регіональні дирекції Амберга (для Верхнього Пфальца, включаючи Зульцбах) та Нойбурга (для Пфальца-Нойбурга) також відбулося в 1799 році.

З придбанням нових територій у 1803 році були створені подальші директорати: Швабії в Ульмі для князівства-єпископства Аугсбурга, Бамберга для князівства-єпископства Бамберга, Вюрцбурзька обслуговувала князівство-єпископство Вюрцбурга. За зразком Пфальцсько-Баварських регіональних дирекцій, різні державні органи влади у Берзькому герцогстві були об'єднані влітку 1802 року, щоб утворити Берзьку земельну дирекціюAnhang zu den Bergischen wochentlichen Nachrichten, Ausgabe Nr. 42, 19. Oktober 1802.

Військо За часів Максиміліана I = Баварія стала провідною військовою державою Священної Римської імперії під час Тридцятилітньої війни. Курфюрст мав у своєму розпорядженні лише війська, які можна було залучати за потреби. У 1620 році Максиміліан I заснував так звану Придворну військову раду.

1790 рік приніс фундаментальну реформу баварської армії: всі польові війська отримали мундир єдиного крою, а замість шапки — шкіряний шолом з хвостом з кінського волосу. Її назвали «кашкетом Румфорда» на честь тодішнього військового міністра та ініціатора реформи графа Бенджаміна Румфорда. 1799 року піхота повернулася до традиційного світло-блакитного кольору форми, а в 1801 році для всіх видів військ було запроваджено шолом з гусінню, який невдовзі став характерним для баварської армії. Баварська армія була реформована такими здібними генералами, як Бернгард Еразм фон Деруа, Карл Філіпп фон Вреде та Йоганн Непомук фон Тріва, за зразком французької системи, і невдовзі стала найсучаснішою військовою силою в Німеччині. Баварська армія була першою армією в німецькомовному світі, яка скасувала тілесні покарання. Окрім польової армії, яка значною мірою базувалася на військовій повинності, була також створена Національна гвардія з трьома класами (1-й клас: резервні батальйони лінійних полків, 2-й клас: Ландвер, 3-й клас: громадянські військові).

Пошта