Історія театрального мистецтва в Києві

Перші прояви елементів театрального мистецтва в Києві прийнято відносити до епохи Київської Русі, такими проявами називають виступи скоморохівКиїв: Енциклопедичний довідник, с. 590Рибаков, 1997, с. 260. В часи середньовіччя елементи театру були присутні в народних обрядових іграх, церковних «дійствах» — містеріях, що проводились під час релігійних святИстория Киева, т. 1, с. 333.

XVII—XVIII ст Перші відомості про театральні виступи в сучасному розумінні відносяться до другої третини XVII — початку XVIII ст., коли головним навчальним закладом міста був Київський колегіум, який з 1701 року отримав статус академії. Тут був шкільний театр, що виступав в будівлі колегіуму / академії, а в літній час на відкритих майданчиках. Одна з найбільш ранніх згадок про шкільний театр Київського колегіуму міститься в листі архієпископа Лазаря Барановича Мелетію Дзику від 1676 року. У цьому листі Лазар пригадує про власну акторську участь у виставах (в студентські роки, очевидно, у 1630-і), разом з ним у постановці трагедії брав участь Феодосій Сафонович. За свідченням митрополита Євгенія Болховитинова, літні виступи часто проходили на схилах гори Щекавиці, поблизу урочища річки Глибочиці. Шкільні драми писалися викладачами поетики і риторики, існувала традиція щорічно писати нові тексти, тому з часом з'явилося багато варіантів цих п'єс. Вони створювалися у формі мораліте, міраклів, діалогів, різдвяних і великодніх циклів. Одним з найбільш популярних був твір, написаний невідомим автором в 1673 році і вперше поставлений у 1674 — «Олексій, чоловік божий». Це була драма з агіографічним сюжетом, що включала образи античної міфології. Студенти також писали невеликі комічні інтермедії на народні теми, які ставилися між актами великих «професорських» драм, іноді вони були сюжетно пов'язані з основною драмою і доповнювали її (інтермедія «Іграння весілля» до п'єси «Олексій, чоловік божий»). З 1650-х років поширився жанр вертепної драми, що створювався також студентами Київського колегіумуИстория Киева, т. 2 с. 46.

До другої половини XVIII століття театральне життя міста залишалася майже виключно пов'язаним з Київською академією. У репертуар шкільного театру входили такі твори, як трагікомедії Феофана Прокоповича «Володимир» (вона вважалася зразком шкільної драми на історичні сюжети), «Милість божа» невідомого автора за сюжетами історичних пісень і фольклору, «Трагікомедія» Сильвестра Ляскоронського, різдвяне «Комічне дійство» Митрофана Довгалевського, «Воскресіння мертвих» Григорія Кониського. У XVIII столітті в розпорядженні театру Київської академії були складні декорації, використовувалися спеціальні зорові, світлові та звукові ефектиИстория Киева, т. 2, с. 103–104.

Поряд зі шкільним театром, в XVIII столітті популярними в Києві почали ставати виступи народних балаганних артистів (лицедіїв) і кріпосних театрів. Вистави останніх проходили в приватних будинках, в яких «театр» влаштовували у великій кімнаті. З 1789 року для проведення театральних вистав було відведено флігель Маріїнського палацу, також в кінці століття вистави проходили в одному з будинків на Печерську, який називали «Редутою».

XIX ст

Перший та другий Міські театри

Особливе значення для історії театру в Києві має переведення в місто Дубненських контрактових ярмарків у 1797 році. На київські контрактові ярмарки крім купців і ділових людей з'їжджалися артисти. Тут виступали польські, російські й українські трупи, балет з Іспанії, італійська операРибаков, 1997, с. 261. Тоді з'явилася необхідність в споруді постійного театрального приміщення. Перший київський Міський театр був побудований А. І. Меленським в 1804—1806 роках на площі, що називалася в той час Кінною. (Після будівлі театру вона стала Театральна, сучасна назва — Європейська). У 1834 році був побудований перший у Києві літній театр в Маріїнському паркуРибаков, 1997, с. 264. Пізніше літні театри відкрилися в парку Шато-де-Фльор (у 1864 році), в парку «Ермітаж» на Трухановому острові (в 1890-і роки) і в Купецькому саду (Літній театр Купецького зібрання, 1901 рік)Рибаков, 1997, с. 266. Концертно-театральний зал був також у Контрактовому будинку на Подолі, побудованому В. Гесте і А. І. Меленським у 1815—1817 рокахКиїв: Енциклопедичний довідник, с. 306—307. У 1850 році затверджено проект будівництва нового міського театру на розі вулиць Володимирської та Кадетської. До того часу дерев'яна будівля першого театру почала руйнуватися й у 1851 році її було знесено.

Кам'яний другий Міський театр (архітектор І. В. Штром) відкрився тільки у 1856 році, і п'ять років Київ залишався без постійного театрального будинку. На цей період київські артисти заснували невелике театральне товариство й орендували приватні приміщення — в ​​садибі генеральші Брінк на Хрещатику, в будинку спадкоємців генерала Білогородського на Липках; також як тимчасовий театр використовувалась будівля колишньої етапної в'язниці на ПодоліРибаков, 1997, с. 265.

До останньої чверті XIX століття київський театр не мав власної постійної трупи і був універсальним — в його репертуарі були як п'єси драматичного та комедійного жанру, так і опера, балет, оперета. До того ж і трупи того часу часто не мали чіткої спеціалізації за видами сценічного мистецтва, навіть одні й ті ж артисти могли виступати як співаки або драматичні акториРибаков, 1997, с. 262. ВважаєтьсяМ. О. Рибаков (1997) згадує й іншу версію, згідно з якою театральний сезон 1806 року було відкрито польською трупою Лотоцького. Були поставлені ​​фантастична комедія «Зівака на місяці» польською мовою і водевіль О. О. Шаховського «Казак-стихотворец» російською., що сезон 1806 року у першому міському театрі відкрила кріпосна трупа відставного полковника Дмитра Івановича Ширая, власника маєтку Спиридонова Буда Чернігівської губернії (тепер у Брянській області Росії). У 1805 році Д. І. Ширай придбав ділянку на схилі гори навпроти театру, облаштував тут садибу, в головному корпусі якої також працював театр. У трупі Д. Ширая брали участь близько 200 артистів і музикантів, серед яких були як кріпаки, так і вільніИстория Киева, с. 167—169.

У Міських театрах виступали польські, польсько-українські та російсько-українські трупи — А. Ленкавського, Лотоцького, Жолкевського, П. Рекановского, І. Ф. Штейна, Л. Ю. Млотковського. Вони давали спектаклі зазвичай польською мовою, рідше російською або українськоюРибаков, 1997, с. 263. Спектаклі ставилися за класичними творами Шекспіра, Шиллера, Мольєра, Вольтера, гралися опери Россіні, Керубіні. Але часто давалися постановки далеко не найкращих творів, глядача намагалися залучити «жахливими» назвами цих низькопробних п'єс, такими, як «Жахлива тінь Рінальдо, або Фантом», «Аббеліно, або Жахливий бандит венеціанський». Другого березня 1823 року трупою Ленкавського вперше була поставлена ​​українська опера «Українка, або Чарівний замок»Інша назва — «Людомила — королева чар, або Українка», автор невідомий. Сюжет за мотивами «Дунайської русалки» Ф. Кауера (див. ), в тому ж році йшла драма українською мовою «Олена, або Розбійники на Україні».

Часто відбувалися гастролі, на яких виступали видатні актори — М. С. Щепкін (1820-і і 1840-і роки), П. С. Мочалов (1837—1838), Л. І. Млотковська, О. Є. Мартинов, К. Т. Соленик (1845), М. Х. Рибаков. Відгук про акторську майстерність Щепкіна залишив Т. Г. Шевченко, а пізніше поет присвятив йому вірш «Заворожи мені, волхве» та поему «Неофіти». Великі театральні сезони в Києві пройшли у 1821, 1829—1830, 1837—1838, 1840, 1843 роках. У 1823 році в Києві гастролювали оперні співаки львівського театру, а в 1835 — паризька драматична трупа з відомим австрійським актором Йосифом Скала. З 1840-х років Київ починає славитися як театральне місто. У 1841—1842 роках тут знову гастролює драматичний театр з Франції — на чолі з М. Жорж, в Контрактовому будинку виступали балет з Іспанії, оперні трупи з Італії та Польщі.

У другій половині XIX століття театр займає важливе місце не лише в культурному, а й у суспільно-політичному житті міста. У 1860-х роках у Києві працювала постійна російська драматична трупа М. К. Милославського. Вона ставила п'єси російських класиків — М. В. Гоголя, О. М. Островського, М. Є. Салтикова-Щедріна; твори низькопробного змісту поступово витіснялися з репертуару. З кінця 1860-х років складанням високохудожнього репертуару займався спеціально створений громадський комітет. Гастролі найкращих російських акторів, знаменитих зарубіжних театрів стали регулярними. У 1860-і — 1890-і роки в Київ приїжджали зірки Москви й Петербурга — І. Ф. Горбунов, В. В. Самойлов, В. В. Чарський, Ф. П. Горєв, М. Г. Савіна, П. А. Стрепетова, Г. М. Федотова, М. Н. Єрмолова, кияни побачили гру європейських і американських майстрів — Е. Россі, С. Бернар, Б. Коклена, Е. Дузе, А. ОлдріджаИстория Киева, т. 2, с. 284—292Рибаков, 1997, с. 270. У 1863—1865 роках у Києві виступала італійська опера, артисти якої стали добре відомі в Росії — Т. Де Джулі Борсі, А. д'Альберті, А. Рене, хормейстер С. СабателліКиїв: Енциклопедичний словник, с. 236. Антрепренер цієї трупи Ф. Бергер у 1867 році заснував першу в Україні Російську оперу. Датою народження київського оперного театру вважається 27 жовтня 1867 року, коли на офіційному відкритті Російської опери було поставлено ​​"Аскольдову могилу" О. М. ВерстовськогоКиїв: Енциклопедичний словник, с. 529. З 1870-х років у Києві жив і працював композитор М. В. Лисенко, творець української оперної класики. Його перші опери «Чорноморці» та «Різдвяна ніч» в 1872—1873 роках ставилися аматорськими колективами і мали великий успіх, а з 1874 року опери Лисенка йшли в Міському театрі. Київську оперу неодноразово відвідував П. І. Чайковський, він залишив позитивні відгуки як про майстерність акторів і музикантів, так і про художнє оформлення спектаклів. У 1890 році композитор сам керував постановкою в Києві своєї опери «Пікова дама». У 1890-і роки було здійснено постановку «Снігуроньки» М. А. Римського-Корсакова, на якій був присутній автор, а С. В. Рахманінов диригував власною оперою «Алеко».

Театри Бергоньє та Соловцова

У 1878 році в Києві з'явився другий постійний театр. Підприємець Огюст Бергоньє перетворив на театральне приміщення власний стаціонарний цирк-театр «Альказар», побудований 6 1875 році за проектом В. М. Ніколаєва на розі вулиць Фундуклеївської і Ново-Єлизаветинської. Після цієї реконструкції будівля стала відомою як театр Бергоньє.

Українська театральна культура з середини XIX століття піддавалася жорстким цензурним обмеженням з боку царської влади (див. Валуєвський циркуляр, Емський указ). Проти такої дискримінації виступали не тільки українські, але й російські театральні діячі. Наприклад, у 1877 році, через рік після виходу Емського указу, в бенефіс Г. Федотової була поставлена ​​драма Т. Шевченка «Назар Стодоля». Вчинок актриси мав великий суспільно-політичний резонанс. У 1882—1883 роках в театрі Бергоньє відбулися гастролі перших українських професійних труп — Г. А. Ашкаренка, М. Л. Кропивницького, М. П. Старицького. Вистави Кропивницького швидко набули популярності, особливо серед молоді, і це сильно стривожило владу. Незабаром київські гастролі українських театрів наказом генерал-губернатора О. Р. Дрентельна були заборонені. Після заборони тільки у 1893 році трупа М. К. Садовського змогла з'явитися в Києві, і з того часу українські театри виступали в місті щорічно, але під ще більш посиленим контролем царської цензури. В інформаційній записці, складеній провідними діячами української театральної культури до першого Всеросійського з'їзду сценічних діячів (1897 рік) українські п'єси тих років названі «одноманітними» і «зовсім нецікавими для народу», що стало наслідком посилення цензури. Лише після революції 1905 року і виходу Маніфесту 17 жовтня, що надавав громадянські права і свободи, тиск цензури послабшавРибаков, 1997, с. 167—268.