Теа́тр — громадське приміщення (споруда), призначене для здійснення театральних вистав. В часи відсутності вистав використовується також для репетицій, концертів, проведення урочистостей і різних зібрань.
Структура театру (споруди)
Сцена
Найперші види театральних сцен зустрічаються в античному давньогрецькому театрі і вони поєднували у собі обидва типи сцени: круглу (нею була орхестра) і квадратну, що стала модифікацією орхестри, тобто її закінчення — прямокутний майданчик перед проскенієм (так називалася стіна з трьома дверима, яка перекривала простір скини). Спочатку вона була трохи піднятою над рівнем орхестри, мала невелику глибину і служила для появи з дверей персонажів. Потім вона розширилася до 5 метрів глибини, а в епоху еллінізму (3 — 1 століття до нашої ери) піднялася на один рівень і височіла над орхестрою на 2,5 — 3 метри, являючись першим ярусом скени. У давньоримському театрі майданчик для гри вже повністю замінив орхестру (на якій тепер знаходилися крісла для знатних глядачів), і вона була піднята на 1,5 метра, мала глибину 6 метрів і називалася словом «сцена».
В епоху Ренесансу сцена остаточно набула прямокутної форми. Єлизаветинська модель театру (в якому гралися п'єси Шекспіра) віддалено нагадувала давньогрецьку, тільки істотно трансформовану: відкритий прямокутний сценічний майданчик займав половину орхестри (на другій половині стояла частина глядачів, інша ж їх частина розташовувалася на ярусах галерей, що оточували акторів з трьох сторін) і ще використовувалися верхня сцена в глибині (свого роду аналог античної скини) і була ще прихована від публіки нижня сцена. Така трьохступінчаста конструкція була відображенням вертикальної моделі світобудови (основна, майданчик — «земля», верхня — «небо», нижня — «пекло»), яка, несла в собі тогочасне ренесансне розуміння і втілювала шекспірівський образ: «весь світ — театр».
Італійський театр бароко, ще більш видозмінив сцену, зробивши її динамічною, вона вже була призначена для зображення картин конкретних місць дії — за допомогою декорацій і в обрамленні «рами» театрального портику. Заради виконання цього художнього задуму вона оснащувалася різноманітним технічним обладнанням і постійно модернізувалася.
Глядацька зала
Всі театри надають простір для глядацької зали, що, як правило, відокремлена від виконавців аркою авансцени. Глядацька зала може включати всі з перелічених або деякі з таких частин зали:
Лавки або арена — це нижній ярус рівнинної площини залу чи майданчику, як правило, розташований нижче, або на тому ж рівні, як сама сцена. Балкон або галереї — один ряд (або більше) сидінь підняті на платформи із задньої частини залу. У великих театрах, кілька рівнів балконів укладені вертикально над або під кабінками. Перший рівень галерей, як правило, називають бельетаж або Ґрандколо. Наступний рівень за французькою версією — лоджія. Другий ярус, вмонтований, під основними балконами отримав назву мезонін. Найвища платформа, або верхній ярус іноді називають галерка, характерна у великих оперних театрах, де вона знаходиться дуже високо і далеко від сцени. Кабінки або ложі: зазвичай поміщаються безпосередньо перед галереями — по боках зали і трохи вище рівня сцени. Вони часто представляють окремі кімнати з відкритою площею огляду, яка розрахована, зазвичай, на сидіння п'ять або менше осіб. Ці місця, як правило, вважаються найпрестижнішими в театрі і надаються для високопоставлених осіб.
Крім того, багато театрів мають зони, спеціально призначені для зручності глядачів. До них належать фоє, каси, туалети та інші місцини, де глядачі можуть підготуватися або розслабитися перед, між і після виступами артистів.
Еволюція театру
Найдавніші ритуально-обрядові, а потім фольклорні дійства були предтечами театру, вони завше проводилися у відповідних місцях, вибраних громадою — поляни, горби, гори, дороги, вулиці, селянські двори, самі будівлі і їх внутрішні приміщення виступали, водночас, й місцем лицедійства, й глядацькою залою. Аж ось, справжнім праобразом теперішнього класичного театру стали амфітеатри Елінів.
Театри Стародавньої Греції
Грецькі будівлі театру називалися театрон («бачачи місце»). Вважають, що театр виник у Стародавній Греції водночас із формуванням демократії рабовласницького зразка. Початок театру відносять до років 61-х Олімпійських ігор (536-532 рр. до н.е). Тоді поет Теспис з регіону Ікарія (Аттика з центром Афіни ) на святі Діонісій започаткував моновиставу—діалог чоловічого персонажа з мальованою маскою на обличчі з керівником хора .
Первісно давньогрецький театр мав відношення до релігійних свят Діонісій. Згодом почали будувати і перші театральні споруди. Вони мали вигляд широкого і вікритого келиха. Задля економії грошей і зусиль будівництва використовували схил пагорба, де в камені скелі вирубали сходи і місця для глядачів. Форма набула значення стандарту і була перенесна до різних міст-держав стародавньої Греції від Афін до колоній на острові Сицилія чи Північного Причорномор'я.
Театри були великі і складалися з трьох основних елементів: орхестра, скена і театрон.
Центральним місцем в театрі була «орхестра», або «танцювальний майданчик», — великі круглі або прямокутні площадки внизу самої споруди. Орхестра використовувалася для хорового виконання, релігійних обрядів, і можливих дійств. Крім того, зчаста, в середині орхестри був розташований вівтар (в Афінах — вівтар Діоніса).
За орхестрою було велике прямокутне приміщення, назване «скена» (що означало «намет» або «хатинка»). Її використовували актори, щоб змінювати свої костюми і маски. Як правило, було двоє або троє дверей до скини, що виходили на орхестру, із яких учасники дійства могли входити і виходити. Спочатку скени були наметами або тимчасовими спорудами, виставленими на релігійне свято, і їх знімали, коли свято закінчувалося. Пізніше, скена стала постійною будовою із каменя і тоді ці споруди, іноді з розписом, служили фоном для вистав та святкових урочистостей (теперішні декорації). У передній частині скени була розміщена припіднята невеличка ділянка проскенію, яку називали логейон, яка згодом стала родоначальником сучасної авансцени. Цілком можливо, що в деяких виставах, актори (на відміну від хору) діяли виключно на проскенії.
Зразу ж за колом (в рідших випадках, прямокутником) орхестри розміщався «театрон». Глядачі сиділи на ступінчатих лавках, побудованих на схилі пагорба. Грецький театр завше будували тільки на пагорбах, які були правильної форми, або ж їх вирівнювали до необхідної форми. Типові театри були величними, здатними розмістити від 7 000 до 15 000 глядачів.
Театри Стародавнього Риму
Ці театри не принесли суттєвих змін відносно старогрецьких театрів, але їх визначальним явищем стала, саме, популяризація театру, як мистецтва й культурної події по більшості тодішнього світу. Характеристики римських театрів схожі з раніше грецькими театрами, оскільки, значну частину архітектурного впливу римляни перейняли від греків. Проте, римські театри мали таки одну, визначальну, відмінність, оскільки будувалися гранітними чи бетонними спорудами на окремих ділянках, на відміну від земляних чи вапнякових пагорбових елінських споруд. Крім того, вони були повністю закритими будівлями з усіх боків й мали, здебільшого, овальну форму.
Серед небагатьох добре збережених театральних споруд доби Римської імперії — театр в місті Оранж (нині Франція), театр в Аспендосі (нині Туреччина), комплекс із трьох театрів і цирку в розкопаному місті Помпеї (неподалік сучасного Неаполя, Італія).
Помпеї — невелике і провінційне, курортне місто. Але воно мало два театри і цирк для гладіаторських боїв. Обидва театри розташовані в південній частині міста поряд один з одним. Вважають, що театральні вистави влаштовували часто, без них не обходилось жодне свято чи урочистості.
Великий театр у Помпеях виник в місті в 200—150 роках до н. е. Спочатку це була споруда елліністичного зразка. Глядацьку залу створили на схилах пагорба. В 1980-ті рр. 20 століття були проведені обережні дослідження на ділянці сцени. Були знайдені залишки округлої скени, бічного муру і залишки приміщень, які називались проскеніями. В період 31 р. до н. е. −14 р н. е. архітектор Марк Арторіус перебудував елліністичний театр на римський зразок. Античний хор втратив своє значення для імперії, тому орхестра була значно зменшена. Її оточили глядацькі крісла аристократів. Скена піднята догори на три сходинки. Римська сцена закінчувалася високим муром з нішами, колонами і портиками, яка слугувала архітектурною, постійною декорацією. За муром-декорацією були службові, театральні приміщення. Збережені залишки трьох двірних отворів та залишки муру-декорації. Кам'яний схил глядацької зали використали для її збільшення. В скелі вирубали ще п'ять глядацьких рядів, які підтримувала понизу склепінчата галерея, вибудована на верхівці пагорба. Вибудували і новий фасад, прикрашений лише аркадою. До часів вистав над глядацькою залою створювали тимчасовий тент для захисту від спекотного сонця. Після перебудов Великий театр Помпей приймав близько 5.000 глядачів.
Одеон в Помпеях вибудували в 80 — 75 роках до н. е. на гроші двох меценатів — Квінтуса Валгуса та Порциуса. Він притулився до східного муру Великого театру Помпей. Споруду створили за єдиним планом, вона не була перебудована і мимоволі стала найстарішим зі збережених давньоримських одеонів. Одеони — невеликі театральні споруди, помпейський був розрахований на 800 глядачів, щонайбільше 1000. Високі мури поєднують глядацьку залу і сцену в єдиний ансамбль. Два склепінчасті коридори поряд з бічними сторонами сцени слугували входами. Одеон мав місця для почесних гостей і мешканців міста навколо сцени. Чудово збереглася підлога Одеону, створена з панелей білого, рожевого та сірого мармуру. Одеон слугував для концертів і вистав мімів.
Але театр не мав значної популярності в давньоримському суспільстві. Головною розвагою були не театральні вистави, а гладіаторські бої та двобої з тваринами, бажано небаченими в Римі і екзотичними.
Римське суспільство складалося з жорстоких і часто психічно травмованих осіб. Гладіаторські бої могли перерости в бійки між глядачами, одна з яких відбулася і в Помпеях. Глядачі билися на трибунах, а потім на майдані біля амфітеатру, калічили і вбивали, псували сусідні будинки, крамниці, сади і городи з овочами. Скарги дійшли до Риму і Сенат покарав Помпеї забороною на проведення гладіаторських боїв на десять (10) років. Про трагічний випадок 59 року н. е. сповіщав сам історик Тацит.
Бароковий театр просто неба
Вивчення залишків античних споруд — привілей італійської інтелектуальної еліти, теоретиків архітектури і архітекторів практиків. На етапі створення заміських вілл для можновладців і римських пап невеличкі античні амфітеатри переносять в комплекс вілл. Відомий зразок пишної заміської вілли Мадама за первісним проектом Рафаеля Санті мав театр просто неба. За планом його мали створити на схилах природного пагорба, як то було в античності. Більше того, театром просто неба Рафаель розпочинав низку паркових павільйонів, котрі уступами спускались до річки ТибрГращенков В. Н. «Рафаель», М, «Искусство», 1975, с. 162.
Стиль бароко формувався в надрах італійської культури 16 століття і багато чого запозичив як у італійського відродження, так і в стилі маньєризм. Серед запозиченого — і театр просто неба. Демократичне мистецтво часів античності — в 16 і 17 століттях втрачає демократичність і переходить в сферу аристократичної культури. Замовити споруду театра може лише надто багата, вельможна або королівська особа.