Борис III (, повне ім'я Борис Клемент Роберт Марія Пій Луї Станіслав Ксавіє Саксен-Кобург-ГотськийПашанко Димитров, Борис ІІІ цар на българите (1894—1943). Труженик, гражданин, цар, София, УИ Свети Климент Охридски, 1990.; 30 січня 1894, Софія, Болгарське князівство — 28 серпня 1943, Софія, Болгарське царство) — болгарський державний, політичний та військовий діяч, цар Болгарії з 3 жовтня 1918 року до 28 серпня 1943 року, генерал піхоти болгарської армії, адмірал Імператорських військово-морських сил Німеччини, син Фердинанда I, батько Симеона ІІ.
Був надзвичайно популярним монархом та є одним з ключових діячів балканської історії між двома світовими війнами та під час Другої світової війни.
Зійшов на престол у віці 24 років після поразки Болгарії в Першій світовій війні, де вона виступила на боці Німеччини, та зречення батька. Прийняв країну у стані на межі хаосу. Незважаючи на всі зусилля придушити діяльність як лівих, так і правих екстремістів та стабілізувати болгарську політику, був фактично безпорадним за часів авторитарних урядів Олександра Стамболійського, потім Александра Цанкова. 1930 року одружився з дочкою Віктора Еммануїла III Джованною (царицею Йоанною).
До вступу на престол
Народження та хрещення 30 січня 1894 року о 5.18 ранку сотнею пострілів з гарматDimitrina Aslanian. Histoire de la Bulgarie de l'Antiquité à nos jours. С. 246 було оголошено про народження першого сина чинного князя Болгарії (згодом царя) Фердинанда I та його дружини Марії Луїзи Бурбон-Пармської, Бориса, «князя Тирновського».
Політична ситуація в Болгарії того часу була доволі складною. Новоутворена (князівство з 1878 року) православна держава, васал мусульманської Османської імперії, управлялась двома католиками, Фердинандом та його дружиною. Відносини з православною Російською імперією були поганими, оскільки царі останньої булим невдоволені тим, що уродженець Австро-Угорщини католик Фердинанд був обраний князем болгарською асамблеєю антиросійської спрямованостіТам само. С. 232—233, та відмовлялись його визнавати. Релігія завжди відігравала дуже важливу роль на Балканах.
Хоча Борис був хрещений у католицьку віру, Фердинанд серйозно міркував у цей момент про те, щоб Борис перейшов у православ'я, що дозволило б йому не тільки встановити більш тісні відносини із власним народом, але й покращити їх з Російською імперією. Тим не менше, такий розвиток подій міг ускладнити відносини з Європою, зокрема, папа Лев XIII погрожував відлученням, австрійський імператор Франц Йосиф I — війною, а Марія-Луїза була вкрай набожною та виступала категорично проти.Там же. С. 253 Зрештою державні міркування переважили, й 15 лютого 1896 року Борис був хрещений у православ'я, при цьому Микола II став його хрещеним батьком. Фердинанд був відлучений від церкви, а його дружина з другим сином, князем Кирилом, католиком, залишила двір на деякий час.
Виховання та освіта
31 січня 1899 року мати Бориса померла одразу після народження другої дочки Надії.Там само. С. 257 Його вихованням займалась бабуся за батьком, княгиня Клементина Орлеанська, дочка французького короля Луї-Філіпа. Вона померла 16 лютого 1907 року, після чого освітою князя зайнявся його батько.Там само. С. 299 Він особисто відбирав учителівConstant Schaufelberger. La destinée tragique d'un roi. С. 15 та інструктував їх бути якомога більш суворими.
Борис вивчав ті самі предмети, які викладались у болгарських школах, а також німецьку та французьку, якими він володів досконало. Надалі він вивчив ще італійську, англійську й албанськуDonnées p.5 de Zagreb-Sofia: Une amitié à l'aune des temps de guerre 1941—1945 ). До палацу було також викликано офіцерів, які займались його військовою освітою.
Фердинанд надавав особливого значення вивченню природничих дисциплін, до яких Борис не втратив цікавості упродовж всього життя. Його, як і батька, дуже цікавила техніка, особливо локомотиви.Constant Schaufelberger. Указ. соч. С. 16-17 У вересні 1910 року Борис склав іспит на залізничного механіка.Там само. С. 213
Тим не менше, Борис доволі важко сприймав життя у палаці разом з батьком, людиною авторитарного складу, та називав своє життя «в'язницею».Там само. С. 24
У січні 1906 року в чині поручика вступив до військового училища. Закінчив його 1912 разом із 32-м випуском й отримав звання капітана.Офіційний сайт Національного військового університету ім. Васила Левскі
Політичні події до сходження Бориса на престол
22 вересня 1908 року Фердинанд вступив на престол, прийняв титул царя й оголосив про повну незалежність Болгарії.Dimitrina Aslanian. С. 273
Починаючи з 1911 року, Борис подорожував за кордон і поступово звільнився від впливу батька.Constant Schaufelberger. С. 24 Він також набув відомості на міжнародній арені. Того ж року він був присутнім на коронації Георга V в Лондоні й на похованні колишньої королеви Португалії Марії-Пії в Турині, де він увійшов до кола глав держав і членів королівських родин.Там же. С. 26—27 1 вересня 1911 року, під час візиту до свого хрещеного батька Миколи II, Борис став свідком убивства прем'єр-міністра Петра Столипіна, застріленого на його очах у Київській опері.
У січні 1912 року Борис став повнолітнім. До цього він розглядав себе як прибічника двох релігій, православним і католиком, але після він сповідував виключно православ'я. Того ж місяця він здобув звання капітана.Nikolaĭ Petrov Nikolaev. La destinée tragique d'un roi. С. 119 За дев'ять місяців почалась Перша балканська війна, в якій серби, греки, чорногорці й болгари об'єднались проти Османської імперії, щоб звільнити Македонію. Борис брав участь у війні як офіцер зв'язку при Штабі чинної армії й часто перебував на передовій.Там само. С. 120
Незважаючи на перемогу у війні, Болгарія та її союзники не змогли поділити плоди перемоги. Тоді Болгарія вирішила здійснити напад на своїх колишніх союзників та почала 1913 року Другу балканську війну за розділ Македонії. Борис знову перебував у чинній армії. Війна завершилась для Болгарії катастрофою, оскільки більша частина армії постраждала від епідемії холери. Борис, який все це спостерігав, після завершення війни став переконаним пацифістом.Там само. С. 122
Після такого військового фіаско зречення Фердинанда від престолу здавалось неминучим. Борису пропонували залишити палац, вирушити до війська, щоб не асоціюватись із політикою батька, та приготуватись до сходження на престол. Він відмовився, відповівши: «Я не тримаюсь влади, якщо монарх піде, я піду разом із ним».Constant Schaufelberger. С. 35 Фердинанд не зрікся, а Бориса відрядили до вищої військової школи, де його утримували в тих самих умовах, що й інших курсантів.Там само. С. 36 1915 року Борис закінчив Військову Академію.
1915 року Фердинанд, якого підігрівали реваншистські настрої, увів Болгарію до Першої світової війни на боці Німеччини й Австро-Угорщини. Борис протестував проти цього рішення, але потрапив під арешт на кілька днів.Там само. С. 37 Франція та Велика Британія, які про це знали, негайно визнали його царем 1918 року. Після арешту князя було призначено офіцером спеціальної місії Генерального Штабу болгарської армії, яка полягала переважно в координації дій різних фронтів та контролю за якістю військових операцій. На цьому посту він регулярно опинявся на лінії фронту й особисто познайомився з багатьма офіцерами.Nikolaĭ Petrov Nikolaev. С. 125—128 З лютого 1916 року — майор, а з січня 1918 — підполковник. Одразу після воцаріння отримав звання генерал-майора, а у жовтні 1928 — генерала від інфантерії.
Правління
Вступ на престол Болгарія за Фердинанда зазнала кількох великих військових поразок: у Другій балканській війні, в результаті чого Болгарія була змушена передати сусідам значні території, а також сплачувати їм репарації; у Першій світовій війні, в результаті чого за Нейїською мирною угодою втратила ще й інші території, в тому числі вихід до Егейського моря, й мала сплачувати значні репарації переможцям.
Населення було невдоволене, а країни, які перемогли у війні, вимагали зречення Фердинанда від престолу. Він виконав ці вимоги, зрікся на користь свого сина і з трьома іншими своїми дітьми вирушив у вигнання до рідного міста Кобурга.Constant Schaufelberger. С. 39 3 жовтня 1918 року за цих умов князь Борис вступив на болгарський престол під ім'ям Бориса III.
Початок правління був невдалим. Борис не мав достатньо досвіду та був відірваний від родини (він не бачив двох сестер до кінця 1921 рокуDimitrina Aslanian. С. 307 і свого брата Кирила до 1926 року).Constant Schaufelberger. С. 47 Два неврожаї 1917 та 1918 років, карткова система й іноземна окупаціяNikolaĭ Petrov Nikolaev. С. 216—217 спричинили підвищену активність ультралівих партій: Землеробського союзу та комуністів. З усіх країн, які програли Першу світову війну, тільки Болгарія зберегла монархію.
Перші роки правління
6 жовтня 1919 року вибори привели до влади Землеробський Союз, і цар був змушений призначити його лідера, Олександра Стамболійського, прем'єр-міністром. Болгарія була переважно аграрною країною, і прем'єр-міністр був надзвичайно популярним серед селян. Він швидко висловив свою ворожість як до середнього класу й армії, так і до самої ідеї монархіїDimitrina Aslanian. С. 306, та встановив авторитарне правління. Борис неодноразово намагався висловити йому своє невдоволення, на що отримав відповідь, що болгарський цар царює, але не керує. Борис зізнавався близьким:
9 червня 1923 року військовий переворот скинув уряд Землеробського союзу, Стамболійський був заарештований та розстріляний. Один з лідерів перевороту, Александр Цанков, був призначений прем'єр-міністром нового уряду.Dimitrina Aslanian. С. 311 Переворот став початком тривалого періоду внутрішньої нестабільності. 23 вересня 1923 року відбулось повстання, розпочате комуністами, яке тривало кілька днів. Його було придушено, після чого почався «білий терор», за якого жертвами терористичних та анти-терористичних сил стали близько 20 тисяч осіб.Енциклопедія Quid 2005. С. 1149 Тільки 1924 року було скоєно близько двохсот політичних убивств.Стаття в Time від 6 вересня 1943
У цій ситуації 1925 року після так званого Петрицького інциденту Греція оголосила війну Болгарії. Незважаючи на втручання Ліги Націй, ситуація всередині країни залишалась вкрай напруженою.Nikolaĭ Petrov Nikolaev. С. 145—146
Два замахи
13 квітня 1925 року Борис III у супроводі чотирьох чоловік вирушив автомобілем на полювання на перевал Арабаконак поблизу містечка Орханіє. Зворотним шляхом пролунали постріли, охоронець царя та співробітник Музею натуральної історії були вбиті, водія поранено. Борис спробував узяти кермо, але не впорався з ним, автомобіль врізався в телеграфний стовп. Випадково вантажівка, що проїжджала повз, дозволила Борису та двом живим його супутникам втекти.Dimitrina Aslanian. С. 315 Того ж дня було вбито колишнього генерала й депутата Константина Георгієва.
За три дні в соборі Святої Неділі в Софії відбулось поховання убитого генерала, на якому були присутніми багато болгарських політиків. Комуністи й анархісти скористались цим, заклавши в соборі бомбу.Там само. С. 316 Цього разу замах явно було спрямовано проти Бориса III й уряду. Вибух стався під час церемонії поховання. Загинули 128 осіб, в тому числі мер Софії, одинадцять генералів, двадцять п'ять вищих офіцерів, шеф поліції й цілий клас ліцеїсток. Борис III запізнився на церемонію через те, що був на похованні свого друга-мисливця. За замахом слідувала хвиля репресій з боку влади. Того ж вечора було запроваджено воєнний стан, у наступні два тижні було заарештовано 3194 чоловіки, багатьох з яких було вбито без суду чи засуджено до смертної кари.Дані з сайту Жана-Клода Руша
Перед Другою світовою війною