Правило міри перетворення природних систем — у ході експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, що дозволять цим системам зберігати властивість самопідтримки (самоорганізації і саморегуляції). Надсистема високого рівня ієрархії може підтримувати деякі підсистеми зруйнованої системи нижчого рівня, але не відновлювати їх. Наприклад, чорноземи, що виникли в результаті зонального біогеоценотичного процесу в лугостепу і лісостепах з їх розорюванням, зонально підтримуються, але поступово деградують, зберігаючи при цьому тенденцію до відновлення лише при створенні природних умов їх утворення.
З цього правила випливає ряд висновків [abc.vvsu.ru / books / nakhodka / prirodopolzovanie.doc]: Одиниця поновлюваного природного ресурсу може бути отримана лише у відрізок часу, визначений швидкістю функціонування системи. Переступити через фазу послідовного розвитку природної системи (ПС) неможливо. Проведення господарських заходів раціонально лише в рамках певних розмірів, вихід за які в меншу і більшу сторону знижує їх господарську ефективність. Перетворювальна діяльність не повинна виводити ПС зі стану рівноваги шляхом надлишку якогось із середовищеутворюючих компонентів, або, якщо це необхідно, потрібна достатня компенсація у вигляді відносно не перетворених ПС (оптимальна територіальна структура — оптимальна лісистість). Перетворення природи (якщо воно невідновлювальне) дає локальний чи регіональний виграш за рахунок погіршення якихось показників в суміжних ландшафтах або в біосфері у цілому. Господарський вплив зачіпає не тільки ту систему, на яку він спрямований, але і її підсистеми, які прагнуть нівелювати зазнані зміни. У зв'язку з цим витрати на перетворення природи ніколи не обмежуються лише вкладеннями на об'єкти, що піддаються безпосередньо планованим впливам. Природні ланцюгові реакції ніколи не обмежуються зміною речовини і енергії, але зачіпають і динамічні властивості ПС. Вторинна екологічна рівновага, що склалася, стійкіше, ніж первинна, але потенційний запас перетворення при цьому скорочується. Невідповідність цілей природно-системної регуляції і цілей господарства може призводити до деструкції ПС. Технічні системи впливу в кінцевому підсумку завжди менш господарсько ефективні. Технічні впливи мають тенденцію перетворюватися в перманентні (перехідні від однієї ланки до іншого) і все більше посилюються аж до повної заміни саморегуляції ПС техногенним регулюванням, що в кінцевому підсумку економічно руйнівно.
Література Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь / Предисл. В. Д. Федорова. — Кишинев: Гл. ред. Молд. сов. энцикл., 1990. — 406 с. Одум Е. Экология. — М.: Мир, 1975. — 708 с. Корсак К. В., Плахотнік О. В. Основи сучасної екології : Навч. посіб. — 4-те вид., перероб. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 340 с: іл. Кучерявий В. П. Екологія. — Львів: Світ, 2001. — 500 с: іл. Мусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О. В. Екологія: Тлумачний словник. — К.: Либідь, 2004. — 376 с.
Примітки