Алфата́р () — місто в Сілістринській області Болгарії. Адміністративний центр общини Алфатар.
Населення За даними перепису населення 2011 року у місті проживали особи.
Національний склад населення міста: Національність Кількість осіб Відсоток болгари 1587 99,5 % турки 5 0,3 % Всього відповіли 1595
Розподіл населення за віком у 2011 році:
Динаміка населення:
Географія Місто розташоване в 20 км на південь від Сілістри і в 24 км від кордону з Республікою Румунія. Через Алфатар проходить дорога Сілістра — Самуїл і Сілістра — Шумен, що веде до Добрича і Варни. Місто розташоване в Дунайській рівнині, у Добруджі, на висоті 188 м над рівнем моря. Клімат помірно континентальний. Ґрунти — черноземи, переважно ерозовані. Населення міста — 1633 особи (1 лютого 2011 року, НСІ).
Біля міста є лісовий заповідник у місцевості Каракуз.
Історія
Алфатар — давнє болгарське поселення, відоме з 1573 року.
У серпні 1773 р. під час російсько-турецької війни 400 сімей з села переїхали до Російської імперії. У наступному році вони заснували поселення Вільшанка на землях Бузького козацького війська. Пізніше багато болгар вирішують повернутися на батьківщину, але вони піддаються репресіям і насильно примушені залишатися у Вільшанці під тиском політики Російської імперії.
Після російсько-турецької війни 1828—1829 рр. поселенці зі Сливенської і Ямболської областей оселилися в Алфатарі. Під час звільнення від турецького панування налічувалося 2039 жителів, і це було одне з найбільших Добруджанських сіл.
На початку Балканської війни 1912 року чоловік з Альфатара був добровольцем в Македонсько-Адріанопольському корпусі"Македонсько-Адріанопольський корпус 1912—1913 рр. Персонал, Головне управління архівів, 2006, с. 96 і 826 — Стефан Боздуганов.
Згідно з Бухарестським мирним договором 1913 року, село залишається на території Румунії. Населення має сильний опір проти спроб роздержавлення, бере участь у Добруджанській революційній організації та в революційному робітничому русі в Румунії. Місто було повернене Болгарії за Крайовським договором 1940 року.
За короткий час Алфатар був перейменований на Генерала Лазарова (1942—1943), після чого його нинішня назва була відновлена. У той час існував паровий млин, шість вітряних млинів, дві чесальні та інші малі підприємства.
У 1974 р. Алфатар був оголошений містом.
Етимологія Алфатар — унікальна назва в болгарській топоніміці. В історичних джерелах зустрічаються : Алфатар, Ахлатар та Іфлатар. Існує версія протоболгарського походження назви — «jai» — армія і «tora» — місто (фортеця) — перекласти можна як «фортеця з військами». «Іфлатар» називали також південну сторону середньовічної фортеці Драстар (нині Сілістра).
Цікавим є той факт, що майже в 3000 кілометрах в центральній Іспанії є місто з майже однаковою етимологією — Алфафар.
Релігії Мешканці Алфатар є переважно християнами.
Економіка У Альфатарі є кілька заводів і підприємств. Розвинуте сільське господарство та виробництво зерна.
Державні установи
Початкова школа «Христо Ботев», Алфатар Церква «Св. Трійці», Алфатар, заснована в 1846 році, у якій було створено першу церковну школу. Вона зберігає оригінальні ікони тревненських майстрів Досю Косева і Ангела Досюва. Храм — пам'ятник культури і туристичний об'єкт. «Добруджанський будинок», Алфатар — туристичний об'єкт, у якому представлене добре обладнане добруджанське житло кінця ХІХ — початку ХХ ст. Є експозиція автентичних тканин, меблів, костюмів, домашніх виробів та виноградарських знарядь. Громадський центр «Йордан Йовков» Громадський центр «Ведрина», Алфатар Дитячий садок «Щасливе дитинство» Будинок для людей похилого віку — відкритий у 2004 році Повністю реконструйований будинок, з сучасним інтер'єром, фінансується Фондом соціальних інвестицій. Місткість 40 осіб.
Визначні пам'ятки У Алфатарі є об'єкти, що розкривають естетику, звичаї та побутї фракійців, римлян, ранньовізантійців та християн 10 століття.
Скельні монастирі 10-го століття в місцевостях «Суха чешма», «Братила». Фракійські скельні святилища в місцевості «Баджаліята» і «Киринджика» неподалік села Василь Левський, фракійський курганний некрополь в місцевості «Бистренських виноградників». Доісторичне (енеолітичне) поховання біля села Цар Асен. Заповідна територія «Липник» в Каракузі. Частина території заповідної території «Малий Канагол» Церква Святої Трійці, побудована в 1846 році.
Музеї
Музейна колекція в храмі «Св. Трійця». Музейна колекція у громадському центрі Йордана Йовкова — історія Алфатара в документах, фотографіях та об'єктах.
Регулярні події
Традиційний собор збігається з православним святом «Святий дух», який також є святом храму «Св. Трійця»; 22 квітня — День землі, води і повітря; 1 червня — День захисту дітей; 4 вересня — День міста Алфатар; 4 вересня 1974 року село Алфатар було оголошено містом. 12 жовтня — Святкування громади Алфатар у святковому календарі НАМРБ «День болгарської громади» Різдво — християнське свято Різдва Христового. День Лазаря Великдень
Особи
Народилися в Алфатарі
Стефан Боздуганов (3 серпня 1892 — 1 липня 1943 р.) — член Внутрішньої добруджанської революційної організації. Верховний воєвода загону ВДРО. Коста Дончев (н.1942) — мер, художник, публіцист Димітар Карамочев (? -1903) — член Внутрішньої македонсько-одрінська революційної організації (ВМОРО). Начальник Розлоги. Він помер у бою 4 вересня 1903 року на піку Кукла в Пиріні.
Померлі в Алфатарі
Володимир Мусаков (1887—1916) — письменник
Кухня
Типовою для алфатарської кухні є широке використання макаронних виробів, молока та сирів.
Із напоїв поулярні:
Абрикосова ракія Виноградна ракія Крушениця — традиційний безалкогольний напій
Примітки