Фань Куан (范寬, 990 — 1020) — один з провідних майстрів пейзажного живопису — шань-шуй хуа («живопис гір і вод») часів династії Сун.
Життєпис Народився у 990 році в область Хуаюань (сучасний повіт Яосянь, провінція Шеньсі). Походив з давньої родини служилих інтелігентів. Фань Куан отримав професійну художню освіту в Академії живопису (Хуа-юань), де навчався у Лі Чена. Але, закінчивши Академію, він ніколи більше не повертався на службу, віддавши перевагу офіційній кар'єрі життя «вільного художника». У різні роки свого життя він то жив відлюдником, то мандрував по гористій місцевості середньої течії Хуанхе. Помер у 1020 році.
Творчість Вважається, що Фань Куан наважився кинути негласний виклик академічній школі. Поставивши під сумнів доцільність копіювання робіт минулих майстрів, він наполягав на тому, що, тільки занурюючись в природу, споглядаючи уявним поглядом, можна осягнути таємниці живописного мистецтва. За переказами, він цілими годинами нерухомо сидів, медитував і вдивлявся в відкриваються йому картини природи. Але, формально не належачи академічним колам і опротестовуючи офіційну мальовничу традицію, Фань Куан, тим не менш, працював у властивому цій школі так званому «панорамно—монументальному» пейзажі.
На близькість творчості Фань Куана до академічної пейзажної школи вперше чітко вказав Го Жосюй, автор трактату з історії живопису «Туху цзянь вень чжи» ("Записки про живопис: що бачив і чув "). У цьому трактаті Фань Куана зараховано (спільно з Гуань Туном і Лі Ченом) до когорти саньцзя — «трьох великих майстрів», які в науковій літературі найчастіше називаються «Трьома великими пейзажистами Х століття» і з чиєю творчістю як раз і співвідноситься формування зазначеного пейзажного стилю.
Справедливість слів Го Жосюя стосовно внутрішньої експресії і зовнішній досконалості картин Фань Куана підтверджується копіями його творів, в першу чергу, сувоями «Сі шань сін люй ту» («Подорожні серед гір і струмків» 206,3х103 206,3, 3 см, шовк, туш. Національний палацовий музей, м. Тайбей) і «Сюе цзин хань лин ту» («Засніжений ліс» 193,5х160, 3 см, шовк, туш, фарби. Муніципальний музей мистецтв, м.Тяньцзінь). Перший з названих сувоїв вважається найбільш близьким до справжньої манери Фань Куана. На передньому плані, у нижньому краю картини розташована химерної форми кам'яна брила, яку огинає стежка, що біжить уздовж річки і губиться в гаю. Біля самої води, праворуч помітні фігурки подорожніх, що поспішають, трохи вище, з-за дерев, видніються дахи храмів. Відразу за переднім планом прямовисною стіною височіє гора, зображення якої займає три чверті висоти полотна: вона така велика, що не вміщується на сувої і зрізана його бічними краями. Кам'яні уступи вершини і її схили вкриті заростями чагарнику, стрімкі кручі розсічені струменями водоспаду, який обволікує бризками підставу гори і розливається річковим потоком на передньому плані. Усі плани композиції об'єднані «висотною» точкою зору, що дає можливість художнику показати вершину, даху храму і фігури подорожніх, поєднуючи погляд «з висоти пташиного польоту» з іншими точками зору. Завдяки цьому глядач одночасно мовби виявляється стоячим перед нагромадженням каменів ближнього плану, звідки відкривається закрут потоку і (побачений цього разу знизу) невеликий гай поблизу центру сувою. Композиція картини гармонійна завдяки тонко знайденій майстром рівноваги світлих і темних ділянок зображення. Цей же прийом використано у сувої «Засніжений ліс», в якому обігрується контраст темної «стіни» гірського масиву і білизна сніжного покриву. Передній план у цьому випадку становить замерзла поверхня річки, що створює ефект «розімкнутого» простору. На дальньому від глядача березі засніжені валуни сусідять з гаєм вікових дерев з оголеними гілками, за гаєм (на середньому плані) здіймається вкрита снігом гора з храмом на вершині. Задній план займає вражаюча панорама темних гір, утворена зникаючими вдалині грандіозними піками.
Подібно Лі Чену, Фань Куан вдавався до нових прийомів і технік: при зображенні фактури гірських форм (брил, стрімчаків) він використовував особливі текстурні мазки, що отримали згодом образну назву «борозни від ударів великої сокири» (дафупі-цунь). Передаючи атмосферну середу і сніг він накладав 6—7 шарів тушевой розмивки. Так, гори і валуни у полотні з Національного палацового музею написані густий тушшю, точками і штрихами, у малюнку бризок і туману над водою — обіграний природний колір шовкового тла, доповнений деталями, виконаними темною тушшю.
Джерела Possessing the Past. Treasures from the National Palace Museum, Taipei. Taipei, 1996 Xu Yanzhong. Selected Poems and Pictures of the Song Dynasty. Beijing, 2005.