Сергій Георгійович Тихоцький (1807—1872) — генерал-майор Російської імператорської армії, учасник російсько-турецької (1828—1829) і Кримської (1853—1856) воєн. Директор Полтавського Петровського кадетського корпусу.
Народився 20 квітня 1807 року в селі Верхня Дуванка Куп'янського повіту Харківської губернії (нині Сватівського району Луганської області) в сім'ї гірського інженера Георгія Яковича Тихоцького (1785 — після 1849) і Прасковії Сергіївни, уродженої Феніної.
Онук одного з ініціаторів створення Харківського університету, Якова Андрійовича Тихоцького (1736 — бл. 1800).
З 2 квітня 1827 року після закінчення Миколаївського училища гвардійських юнкерів служив у лейбгвардії Московському полку унтер-офіцером. Влітку того ж року отримав звання підпрапорщика. В цьому званні брав участь у російсько-турецькій війні 1828—1829 рр., зокрема, в облозі російськими військами фортеці Варна. Після взяття фортеці був нагороджений медалями, півдищений до прапорщика і заохочений річним жалуванням.
З 22 лютого по 23 червня 1836 року поручик Сергій Тихоцький командував ротою Його Величності лейбгвардії Гренадерського полку.
Після присвоєння звання полковника 23 вересня 1847 року був переведений до лейбгвардії Волинського полку, а 13 грудня того ж року відряджений до лейбгвардії Єгерського полку.
В 1849 році брав участь у поході гвардійських військ до західних кордонів Російської імперії через війну в Угорщині.
1 вересня 1852 року призначений командиром 1-го Навчального Карабінерного полку.
Під час Кримської війни (1853—1856) брав участь у організації охорони прибережної лінії Санкт-Петербурзької губернії з метою блокувати вторгнення англійський і французьких військ до Петербургу з моря.
8 вересня 1855 року — присвоєне звання генерал-майора. 16 грудня того ж року призначений командиром 1-ї навчальної стрілецької бригади.
11 червня 1859 року — призначений директором Полтавського Петровського кадетського корпусу. Мав репутацію людини м'якої і ліберальної.
17 серпня 1861 року вийшов у відставку.
Помер у 1872 році в Харкові.
Кавалер орденів св. Станіслава III ст., св. Анни ІІ і III ст., св. Анни II ст. з імператорською короною.
Був одружений з Серафимою Петрівною Рікорд (1824 — між 1874 і 1879), єдиною донькою повного адмірала російського флоту Петра Івановича Рікорда (1776—1855). Мав з нею 12 дітей.
Син його доньки Лідії (1843—1877) і підполковника Михайла Пестрикова — Володимир Михайлович Пестриков (1862 — після 1920) — полковник, учасник Першої світової і громадянської воєн, кавалер ордену Почесного Легіону.
Нащадки цього шлюбу нині проживають в Україні, Польщі і Австралії.
Старший син генерала Сергія Тихоцького — Георгій Сергійович Тихоцький (1847 — після 1902), харківський домовласник, був одружений з Ніною Олександрівною Беклемішевою (1852 — між 1902 і 1909) — сестрою російського скульптора Володимира Беклемішева (1861—1920). Від цього шлюбу народилися Софія (1878—1947) і Ольга (1891—1956) Тихоцькі.
Софія вийшла заміж за Вадима Михаловича Богомольця (1878—1936) — генерал-хорунжого Української Держави, головного військово-морського прокурора України, автора першого закону України про військовий і цивільний флот. Ольга стала дружиною його двоюрідного брата, Олександра Олександровича Богомольця (1881—1946) — президента Академії наук УРСР.
Див. також Тихоцькі Тихоцький Євген Сергійович Ольга Георгіївна Тихоцька Володимир Беклемішев Рікорд Петро Іванович Олександр Олександрович Богомолець Богомолець Вадим Михайлович Ольга Вадимівна Богомолець
Джерела Павловский И. Ф. Исторический очерк Петровского Полтавского кадетского корпуса (1840—1890). — Полтава: Типография Губернского Правления, 1890. «Тихоцкие. География Российской империи в истории одной семьи». Сост. А. И. Тихоцкий. Издатель — Ольга Богомолец. 2012. — Т. I. — С. 45, 46, 51, 72, 73, 109—112.
Посилання Офіційний сайт Ольги Богомолець Офіційний сайт Інституту дерматології і косметології доктора Богомолець