Печори знаходяться в Псковській області, за 53 км від Пскова.
Зрозуміти
Печори стоять на самому кордоні з Естонією, що проходить по річці Пижма (Піузе), протікає на північ від міста. Перша згадка про монастирських печерах (Печора) відноситься до 1392 року. Датою заснування міста вважається 1473 рік, коли був освячений печерний храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці і тим самим покладено початок Печорському монастирю, навколо якого незабаром виросла однойменна фортеця. Стіни і башти споруджені у другій половині XVI століття, на початку Лівонської війни. Хоча війну Росія в результаті програла, фортеця залишилася російською і в XVII столітті успішно витримала кілька облог, але після Північної війни втратила своє значення, оскільки до складу Російської імперії увійшла вся північна Прибалтика, тобто межа зрушилася на захід.
Посад навколо монастиря отримує міський статус в 1782 році і навіть стає центром повіту — втім, ненадовго. Уже в 1796 році повіт ліквідують, Печори перетворюються в заштатне місто, майже монастирську слободку, хоча до початку XX століття тут все-таки були земська лікарня і школа. У 1889 році по північній околиці міста проходить залізниця Псков — Рига, в 1931 році будується гілка на Тарту, і Печори стають вузловою станцією. Розвиток «наземної» частини Псково-Печерського монастиря багато в чому пов'язаниц як раз з цим, дореволюційним періодом, коли до пари храмів XVI століття додаються численні споруди в стилі еклектики і бароко. Саме вони формують сучасний вигляд монастиря, дозволяючи оку відволіктися від традиційної псковської архітектури.
Після революції Печори виявилися в зоні протистояння Червоної армії і незалежної Естонії, а за умовами Тартуського мирного договору 1920 року увійшли до складу останньої, де швидко перетворилися в значиме, хоча і не дуже велике місто: 11-е за чисельністю населення, але друге за темпами зростання. Міський вигляд Печор сформувався саме в цей період, чому додатково сприяла велика пожежа 1939 року, так що майже всі кам'яні будівлі за межами монастиря побудовані в короткий відрізок між громадянською війною і Великою Вітчизняною. За показністю естонської архітектури Печори чи не перевершують Раквере і поступаються лише міжвоєнним кварталам Таллінна. Не менш різко змінилася частка естонського населення: від півтори сотні людей до революції до двох з гаком тисяч (50-60%) в 1930-і роки. Після війни Печорський район був включений до складу Псковської області, і національний склад повернувся до стану столітньої давності: зараз в Печорах близько одного відсотка естонців і переважно російське населення.
Крім характерної міської архітектури Естонія внесла свою роль в збереження Печорського монастиря: він продовжував працювати в 1920-30-і рр., коли всі монастирі на території Радянського Союзу були закриті. Таким чином, Псково-Печерський монастир є єдиною в Росії обителлю, безперервно діючою з моменту свого заснування. На сьогоднішній день саме він формує обличчя міста: тут завжди багато прочан, а в магазинах або, наприклад, на автостанції ви майже напевно побачите людей в рясах. За мірками Псковської області Печори виглядають містом процвітаючим: майже не видно занедбаних будівель, на центральних вулицях покладений свіжий асфальт, на зупинках вивішено розклад автобусів. Проте, пилу і бруду тут більш ніж достатньо, а тротуари є далеко не на всіх міських вулицях.
Як дістатися Незважаючи на близькість до кордону, Печори не входять до прикордонної зона і відкриті для всіх бажаючих.
На поїзді
На автобусі Автобуси і маршрутки з Пскова курсують з інтервалом 30-60 хв з раннього ранку до 21:00, в дорозі від 1 год 15 хв до 1,5 год. Можуть йти різними маршрутами, що не повинно вас бентежити, якщо, звичайно, ви не хочете відвідати Ізборськ: в цьому випадку потрібно вибирати рейси через Старий Ізборськ. Зверніть увагу, що в Пскові деякі маршрутки відправляються від площі Леніна, а не від автовокзалу.
В Санкт-Петербург щодня 2 рейси о 5:30 і 11:00 (назад: 13:30 і 17:30), в дорозі 5 год, вартість 550 руб (2014 року), тел. . Два рази на тиждень ходять прямі автобуси до Москви: Нд, Вт 14:00 (назад: Пн, Ср 13:00), вартість 1100 руб, тел. .
Міжнародні рейси: Псков — Таллінн і Псков — Нарва, обидва щодня, проходять через Тарту (2.5 год). ТОВ «Нива» виконує окремі рейси в Тарту (4 рази на тиждень, двічі в день, в тому числі ввечері, що важливо для тих, хто не хоче їхати з Печора в середині дня) і в Виру (2 рази на тиждень). В умовах суворої конспірації курсує щоденний автобус в латвійське місто Алуксне (2 год): відправлення від автостанції, в розкладі відсутнє.
На автомобілі У 15 км від Печор проходить траса Псков — Рига, від Пскова 53 км. Ділянка від Старого Ізборська до Печор вважається платною дорогою, проте плату беруть тільки на кордоні, так що проїзд по Росії до Печор безкоштовний. По суті, Печори — це тупик. Далі тільки дорога в Естонію, ведуча до столиці землі сету — місто Вярська (25 км) і потім в Тарту (100 км) або ж Виру (45 км). Якщо вам потрібно в Латвію, поверніться в Старий Ізборськ і слідуйте по ризької трасі.
Транспорт В Печора три міські автобусні маршрути, але мандрівникам, бажаючим оглянути монастир і місто, вони точно не знадобляться. Знадобляться тим, хто хоче перетнути кордон () або побачити церкву в Тайлово (). Всі автобуси проходять через автостанцію (пл. Перемоги). Вони курсують з інтервалом 15-60 хв, на багатьох зупинках висять таблички з розкладом. Маршрути і розклад
Таксі: , стоянка таксі на пл. Перемоги навпроти автостанції.
Визначні місця Псково-Печерський монастир Історія
Датою заснування монастиря прийнято вважати рік освячення Успенської печерної церкви, виритої засновником монастиря преподобним Іоною. Однак переказ свідчить, що місцеві піщані печери, що дали початок печерного храму, з давніх-давен були обжиті вихідцями з Києво-Печерського монастиря, які втекли в псковські землі від набігів кримських татар.
Після освячення печерної церкви на схилах яру почали зводитися перші дерев'яні монастирські будівлі, через кілька років знищені ліфляндцамі. Початок XVI століття ознаменувався роботами по розширенню печерної церкви і будівництвом нових монастирських будівель, які на цей раз зводилися поруч з церквою, прямо в яру. Від того часу до нас дійшла унікальна шестипролітна дзвіниця.
Найвищого розквіту будівництво в монастирі досягло при ігумені Корнилії, що керував монастирем з 1529 по 1570 рік. Саме при ньому було розпочато будівництво кам'яних будівель, частина з яких дійшли до наших днів. При активній участі Корнилія були побудовані Благовіщенська церква (1541), Микільська надбрамна церква (+1565) і кріпосні стіни з сімома баштами і трьома воротами (1565).
Для монастиря, розташованого у північно-західних кордонів держави, потужна захисна споруда була просто життєво необхідною. Але, схоже, що саме будівництво фортеці зіграло фатальну роль у долі самого Корнилія. Коли Іван Грозний, що дав дозвіл на будівництво лише невеликої монастирської огорожі, побачив нову фортецю, він, в пориві люті, відтяв ігумену голову. Легенда свідчить, що після цього, миттєво розкаявшись, цар підняв тіло Корнилія і поніс його в монастир, залишаючи за собою кривавий слід. З тих самих пір дорога від головних воріт Микільської вежі до головної площі монастиря називається «кривавим шляхом».
З кінця XVI століття до першої чверті XVIII століття монастир пережив кілька руйнівних ворожих нападів, але все-таки ворог жодного разу не зумів взяти фортецю. У 1701 році за указом Петра I навколо монастиря були споруджені земляні укріплення (вони добре помітні і сьогодні), що дозволили витримати напад шведів 1703 року. Після укладення Ніштадського миру, який відсунув кордон країни на захід, монастир почав багатіти і продовжив інтенсивне будівництво. У 1758 році над стародавньою Успенською церквою була зведена Покровська церква, в 1775 році з'явилися нові Братські келії, а в кінці XVIII століття при монастирській лікарні була вибудувана Лазаревська церква. У 1827 році, в пам'ять про позбавлення від французької навали, в монастирі була поставлена соборна церква Михайла Архангела. А в кінці XIX століття з'явилися класична Стрітенська церква, будинок настоятеля і цегляна трапезна, виконана в псевдо-руському стилі.
Фортеця Будівництво монастирської фортеці було розпочато в 1558 році, одночасно з початком Лівонської війни (1558-1583). Фортеця має вельми незвичайне планування. Головний двір монастиря розташований в глибокому яру, через який протікає повноводний струмок Кам'янець. Південно-східна і північно-західна стіни фортеці поставлені по берегах яру, а дві інші стіни перетинають яр, являючи собою чудовий приклад рішення фортифікаційних та інженерних задач при будівництві фортеці на пересіченій місцевості.
Фортечні стіни мають протяжність 810 метрів, утворюють неправильний багатокутник і укріплені дев'ятьма вежами. Всупереч прийнятим канонам, південний і східний злами фортечних стін залишені без веж, але ділянок стін, що не прострілюються, фортеця не має. Побудована фортеця з місцевої вапнякової плити з частковим додаванням валунних каменів на вапняному розчині. Стіни традиційно оснащені прямокутними або квадратними бійницями, але місцями мають на рідкість невелику товщину: півтора-два метри біля підніжжя. У таких місцях круговий бойовий хід у верхній частині стін організований по дерев'яних закладних балках, а на широких ділянках можна пройти прямо по стіні.
Всього до наших днів дійшло дев'ять веж:
Ще одна, Брусова вежа, колись стояла на прямій ділянці стіни між Тюремною і Тайлівською вежами, на місці нинішнього Михайлівського собору.
Монастирські споруди
Внутрішня частина монастиря має верхню і нижню площадки. Найцікавіша, нижня, розташована в глибокому яру і щільно оточена деревами, так що побачити цю частину можна тільки з оглядового майданчика, розташованого біля північної стіни монастиря, між Микільської вежею і вежею Нижніх решіток. Центром архітектурної композиції монастиря є розташовані на нижньому майданчику Успенський собор разом зі зведеною над ним Покровською церквою і унікальна шестипролітна дзвіниця. Вони підняті на вимощений каменем постамент, до якого ведуть двоє сходів.
Крім того, на нижньому майданчику монастиря знаходяться:
На нижньому майданчику монастиря навпроти ризниці, у відкритій дерев'яній альтанці, можна побачити стародавній колодязь з колесом, а навпаки Благовіщенської церкви в цегляній каплиці розташована артезіанська свердловина.
Найбільш значними спорудами на верхньому майданчику монастиря є:
Інші пам'ятки міста
Чим зайнятися
Покупки Сувеніри. Недалеко від входу в монастир є багато магазинів, що продають різні сувеніри. Універсами. Є 3 великих універсами — Пчелка, Магнит, Dixi і безліч дрібніших магазинів.
Їжа
Де зупинитися
Околиці Печори знаходяться на кордоні, тому майже всі мандрівники повертаються звідси у Псков, по дорозі роблячи зупинку в Ізборську. Якщо у вас є можливість перетнути кордон, сміливо вирушайте в Південну Естонію, де дуже багато історичних і природних пам'яток, але для їх огляду знадобляться машина або хоча б велосипед. Автобусом можна проїхати через землю сету (зробіть зупинку в містечку Вярська) і досягти університетського міста Тарту, звідки продовжити огляд Південної Естонії або попрямувати в Таллінн.
З російського боку кордону теж є спадщина сету, хоча представників цього народу майже не залишилося. У Печорському районі десятки характерних каплиць, які в Естонії називають особливим словом tśasson, в Росії ж — просто каплицями. Їхати за ними спеціально навряд чи варто, але якщо попадуться дорогою — зверніть увагу. Кілька подібних каплиць в Ізборську; їх оздоблення, втім, не збереглося. Музеї сету, кафе національної кухні, фольклорні фестивалі: все це на території Естонії. У Росії є всього один музей сету, і знаходиться він саме в Печорському районі, в селі Сігов — див. Ізборськ.