П'яткова (, до 1945 року — П'яткова-Руська) — село в гміні Дубецько Перемишльського повіту в Підкарпатському воєводстві на південному сході Польщі.
Географія Село розташоване на відстані 8 кілометрів на південь від центру гміни села Дубецько, 30 кілометрів на захід від центру повіту міста Перемишля і 40 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва. Село розташоване над річкою Явірник (), правою притокою Сяну.
Історія В XI–XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.
Після захоплення цих земель Польщею територія в 1340–1772 роках входила до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського.
Перша згадка про П'яткову відноситься до 1448 року. Тоді село було власністю дубецьких Кмітів ().
В XVI столітті села перейшло у власність Стадницьких (), пізніше Красіцьких ().
В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі село П'яткова відійшло до Габсбурзької монархії.
Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це переважно населене українцями село Надсяння було окуповане Польщею. Село П'яткова Руська входило до Добромильського повіту Львівського воєводства. На 1 січня 1939 року в селі було 2750 жителів, з них 2310 українців-греко-католиків, 310 українців-римокатоликів, 10 поляків і 120 євреївКубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 19.
У часи Другої світової війни село неодноразово зазнавало нападу польських шовіністичних банд.
Переселення українців з Надсяння в 1944–1947 роках у спогадах самих переселенців Спогади переселенки з села П'яткова Брегін Євстахії Григорівни
Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі, про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців із «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини. Село опинилося по польському боці розмежування лінії Керзона, у так званому Закерзонні.
Розпочалося виселення українців із рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, у якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.», виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.
У 1975–1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.
Населення Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
1785 — понад 1000 мешканців, з них 830 греко-католиків, 173 римо-католики, 17 євреїв 1921 — 374 будинки та 2118 мешканців, з них 1727 греко-католиків, 283 римо-католики, 108 євреїв.
Примітки
Див. також Церква святого Дмитра в Пятковій Різня в Бахові Різня в Березці Різня в Сівчині Бої в Бірчі та околицях Трагедія села Павлокоми Пискоровичі Різня в Сагрині
Джерела, посилання та література