Норт Амерікен B-25 Мітчелл () — американський двомоторний суцільнометалевий п'ятимісний бомбардувальник середнього радіуса дії.

Історія створення

У 1938 році було оголошено конкурс на створення літака класу «А» (штурмовик) для ВПС американської армії за специфікацією 98-102. Фірма «North American», що до цього виготовляла лише легкі та навчальні літаки, також взяла участь в конкурсі. Нею було створено двомоторний високоплан NA-40 з двокілевим хвостовим оперенням і передньою стійкою шасі. Перший прототип, оснащений двигунами R-1830-S6C3-G потужністю 1100 к. с., піднявся в повітря 29 січня 1939 року, а через місяць двигуни були замінені на потужніші R-2600-A71-3. Випробування проходили в цілому успішно, але 11 квітня прототип було втрачено в аварії. В конкурсі не було визначено явного переможця, але проєкт компанії Douglas DB-7 згодом був прийнятий на озброєння.

Після цього було оголошено конкурс 39-460 на створення 5-місного середнього бомбардувальника класу «В». Новий літак мав мати бомбардувальне навантаження в 1360 кг, максимальну швидкість в 483 км/год і дальність польоту в 3220 км. Конструктори NA-40 Х. Еванс і Д. Етвуд, доопрацювавши попередню модель, подали військовим новий проєкт, що отримав фірмову назву NA-62. Літак отримав дещо більші розміри і невеликі зміни в компонованні, зокрема місця для пілотів було розміщено поряд. В конкурсі, окрім проєкту North American, взяла участь компанія Martin з своїм літаком «модель 179» (майбутній B-26 Marauder). Обидва проєкти були прийняті і на обидва було зроблено замовлення на серійне виробництво — без побудови прототипу. NA-62 отримав військове позначення В-25 і було замовлено 184 літаки в першій партії.

Серійне виробництво розпочалось майже відразу й вже 19 серпня 1940 року пілот В. Бриз і бортінженер Р. Феррен підняли в повітря першу серійну модель. 1 жовтня 1941 року літак отримав нову назву «Мітчелл» — на честь відомого американського аса 1930-х років генерала Вільяма «Біллі» Мітчелла, а загалом до кінця 1941 року військовим було передано 171 літак.

Всього випущено 9889 літаків, включно з 920 машинами, переданими по ленд-лізу Великій Британії, хоча не всі з них дісталися місця призначення.

Варіанти

В-25 — оснащувались двигунами Wright R-2600-9 потужністю 1700 к. с. Маса бомбового навантаження становила 1361 кг і мали порівняно незначне захисне озброєння: один носовий 7,62-мм кулемет, два аналогічних у бортах фюзеляжу за крилом і один 12,7-мм кулемет в хвості. Літак розвивав швидкість до 518 км/год на висоті 3500 м при дальності польоту 3200 км. (перші 24 літаки) В-25А — введено бронювання місць екіпажу та протектованими паливними баками. Це призвело до збільшення ваги літака та зменшення запасу палива. Як наслідок, знизилась швидкість і скоротилась дальність польоту. (40 літаків) В-25В — бортові кулемети і задня турель були замінені двома баштами (зверху і знизу фюзеляжу) «Бендикс» з електроприводом, з двома 12,7-мм кулеметами в кожній. Виготовлявся з серпня 1941 року до січня 1942, було виготовлено 120 літаків, 23 з яких було передано Британії, де вони отримали позначення Mitchell Mk.I В-25С — оснащувались двигунами Wright R-2600-13, 24-вольтовим обладнанням і системою запобігання обмерзанню. Дещо була збільшена місткість паливних баків, і зросла маса бомбового навантаження — 2360 кг, також додались зовнішні вузли підвіски бомб (під крилом) і торпеди (під фюзеляжем). З п'ятої серії В-25C-5 отримала два 12,7-мм кулемети в передній кабіні — один для штурмана, другий, нерухомий, — для льотчика. На В-25C-15 встановили полум'ягасителі для кожного циліндра (замість колектора з єдиною вихлопною трубою на попередніх машинах), a В-25C-20 оснащувались протектованим баком у бомбовому відділенні. Літак виготовлявся з грудня 1941 року по травень 1943. Загалом було виготовлено 1619 літаків, з яких 167 було передано Великій Британії (Mitchell Mk.II), ще 50 — ВМС США, в яких вони отримали позначення PBJ-1C. XB-25E — В-25С вибраний для випробування систем запобігання обмерзанню з використанням вихлопних баків. (1 літак) XB-25F — В-25С вибраний для випробування систем запобігання обмерзанню з електричних нагрівальних елементів. (1 літак) В-25D — аналог В-25С що виготовлявся на заводі в Канзас-Сіті. З лютого 1942 року до березня 1944 було виготовлено 2290 літаків, з яких 371 було передано Британії (теж Mitchell Mk.II) і 152 — ВМС (PBJ-1D). F-10 — В-25D перероблені в фоторозвідники. (45 літаків) B-25G — штурмова модифікація з 75-мм гармату в носовій частині фюзеляжу з боєкомплектом з 21 снаряд, вагою 6,8 кг. і двома 12,7-мм кулеметами. Маса бомбового навантаження — 1360 кг, в ході виробництва також було прибрано нижню турельну башту. Всього було збудовано близько 400 машин цієї версії. Один літак було передано морській авіації, де він позначався PBJ-1G B-25H — штурмова модифікація з легшим варіантом 75-мм гармати, в носовій частині було вмонтовано чотири 12,7 мм кулемети. Ще дві гармати було встановлено у виступах по обидва боки фюзеляжу, дещо нижче кабіни пілота. Турель, оснащену двома кулеметами, було пересунуто ближче до кабіни, ще по два кулемети розташувались по бортах машини. Зпарений кулемет монтувався в хвостовій частині. На довершення до цього B-25H був здатен нести бомбове навантаження у 1361 кг бомб і торпед. Виготовлено 1000 літаків, 248 з яких було передано морській авіації (PBJ-1H) B-25J — остання серійна бомбардувальна модифікація, захисне озброєння складалося з 12—13 12,7-мм кулеметів Browning M2: хвостова башта зі спареним кулеметом, два бокових блістери з одиничними кулеметами, зміщена вперед верхня башта зі спареним кулеметом, чотири нерухомих з бортів і один-два — у передній кабіні. Частина літаків випускалась з незаскленою носовою частиною в якій встановлювалось ще чотири кулемети. Маса бомбового навантаження — 1816 кг, деякі літаки могли використовувати некеровані ракети (8 × 127 мм ракети). З грудня 1943 року по серпень 1945 було випущено 4390 B-25J, 316 з яких було передано в морську авіацію (PBJ-1J), ще 316 передавались Британії (Mitchell Mk.III), але через закінчення війни частина залишилась в США. 15 жовтня 1945 року до ВПС США було передано останній літак B-25J. AT-24 (з 1948 року — TB-25) — навчальний варіант. 60 літаків було переобладнано в 1943-44 роках, після війни ще декілька сотень.

Бойове використання

Тихоокеанський театр воєнних дій

В лютому 1941 року перші B-25 надійшли в 17-у бомбардувальну групу, і після вступу США в війну групу було перекинуто на західне узбережжя для патрулювання. До лютого 1942 року до неї приєднались ще дві 13-а і 21-а. Але справді відомим B-25 став через рейд Дуліттла: 18 квітня 1942 року 16 B-25B злетівши з палуби авіаносця «Хорнет» змогли успішно здійснити рейд на Токіо, Йокогаму, Кобе і Нагою. Це був перший бомбардувальний наліт на японські острови, який хоча і не завдав помітної шкоди, але мав велике пропагандистське значення.

В лютому 1942 року в Австралію було перекинуто 90-у бомбардувальну ескадрилью з B-25, і вже 12 квітня 10 її літаків завдали удару по цілях на Філіппінах, використавши аеродром підскоку на Мінданао, який ще був під контролем американців. Після повної втрати архіпелагу B-25 почали бомбардування цілей на Новій Гвінеї і Новій Британії. До осені 1942 року з Австралії вже діяло дві повні групи B-25 — 22-а і 38-а. В червні наступного року на Нову Гвінею було перекинуто 345-у бомбардувальну групу, літаки якої 5 вересня 1943 року підтримували першу повітряно-десантну операцію США — висадку на аеропорт Надзаба. В подальшому B-25 використовувались для бомбардувань Рабаула, Кавіенга і інших цілей. B-25 також використовувались і для штурмових задач, зокрема оснащені великокаліберними гарматами модифікації B-25G/H успішно використовувались проти малих японських кораблів. На початку квітня 1944 року B-25 разом з іншими бомбардувальниками взяли участь в масованих бомбардуваннях японських аеродромів на Новій Гвінеї, фактично знищивши японську авіацію на острові. З осені почались нальоти на Філіппіни і острови малайського архіпелагу, також перешкоджали японському морському сполученню з Борнео, що сильно вдарило по постачаннях нафти Японії. В квітні-червні В-25 почали бомбардування Індокитаю і Формози, а з 29 липня 1945 — острова Кюсю.

B-25 використовувались і в Індії, зокрема в січні 1943 року для ударів по комунікаціях в Бірмі в Індію була перекинута 341-а бомбардувальна група. Пізніше вона була перебазована в Китай, звідки завдавала ударів по позиціях японців біля Гонконгу і в Індокитаї. В лютому 1944 року в Індію була перекинута ще 12-а група, також В-25 надійшли і в змішану американо-китайську 1-у бомбардувальну групу. Всі вони здійснювали бомбардувальні місій на Китаєм до закінчення війни.

Для перешкоджання японському десанту на алеутських островах туди в грудні 1942 року було перекинуто 77-у ескадрилію B-25, а весною 1942 — ще дві. В центральній частині океану B-25 здебільшого використовувались для підтримки десантних операцій, окрім ескадрилей ВПС там також воювали і BPJ-1 ескадрилей морської піхоти.

Середземноморський театр воєнних дій

З серпня 1942 року в Єгипті почала діяти 12-а бомбардувальна група озброєна B-25, яка почала свій бойовий шлях з битви під Ель-Аламейном. Зимою 1942-43 року було здійснено декілька нальотів на Крит, але основними цілями стали аеродроми в Північній Африці і Сицилії. В грудні 1942 року в Алжир також було перекинуто 310-у групу, а весною 1943 ще дві. 7 травня 1943 року відбувся масований наліт на острів Пантеллерія в якому взяли участь 120 B-25, наступного дня було розбомблено склади і порт в Палермо. Наступні два місяця всі групи B-25 діяли проти аеродромів і портів на Сицилії, готуючись до десанту. Після захоплення острова три групи було перебазовано на нього і вони почали діяти над Сардинією і Італією, тільки 310-а залишалась в Алжирі.

В жовтні 1943 року B-25 з Сицилії були перекинуті в Італію, звідки змогли діяти над Балканами, 310-а група перелетіла на Корсику звідки діяла проти комунікацій в північній Італії і південній Франції. B-25 активно застосовувались під час десанту в Анціо і битві біля Монте-Кассіно, в першій битві успішно використовувались «гарматні» модифікації B-25G/H. З березня 1944 року основною задачею B-25 стали удари по мостах і дорогах в північній Італії для виснаження німецьких військ, що дозволило захопити Рим. З квітня 1944 року всі B-25 почали базуватись на Корсиці, звідки змогли підтримувати десант в північній Франції. Пізніше їх було перекинуто в Італію звідки вони діяли над Альпами і північною Німеччиною.

Після війни B-25 все ще використовувався доволі довго, він був доволі простим та надійним і навчальні варіанти TB-25 стояли на озброєнні аж до другої половини 50-х років.

Військово-повітряні сили СРСР За програмою ленд-лізу СРСР отримав 862 B-25 з 1942 року, і вже літом 1942 року почалось оснащення 37-го , а згодом ще два і в липні 1942 року три полки було об'єднано в 222-у бомбардувальну дивізію, яка вперше вступила в бій 8 серпня. Перші денні вильоти супроводжувались порівняно високими втратами і командування вирішило передати керівництво над дивізією авіації далекої дії, що і було офіційно затверджено 22 вересня. До літа 1943 року з B-25 змогли сформувати цілий 4-ий бомбардувальний корпус, при цьому в нього входили як і новостворені полки, так і полки переоснащені з радянських літаків.