Майнільський інцидент (), або Обстріл Майніли (, ) — радянська провокація, що була використана керівництвом СРСР, як формальний привід для початку радянсько-фінської війни 1939 року.
Історія 26 листопада 1939 на першій сторінці газети «Правда» з'явилась стаття «Шут гороховый на посту премьера»Шут гороховый на посту премьера ; прем'єром був Аімо Каяндер, що стала сигналом до початку антифінської пропагандистської кампанії.
У цей же день, за донесенням у Москву командувача військами Ленінградського військового округу командарма II рангу К. П. Мерецкова штаб округу отримав термінове повідомлення про обстріл фінською артилерією підрозділу Червоної армії, дислокованого північніше Майніли. Було вбито 4 й поранено 9 червоноармійців. З Москви надійшов наказ готуватися до контрударуМерецков К. А. На службе народу. Страницы воспоминаний.— М.: Политиздат, 1968.— С. 177.. Для розслідування обставин інциденту виїхав начальник оперативного відділу штабу округу полковник Тихомиров П. Г. Результати розслідування, як і прізвища загиблих, в СРСР не публікувалисяСемиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.— М.: Высш. шк., 1992.— С. 156..
За офіційним повідомленням уряду СРСР 26 листопада 1939 року о 15:45 фінська артилерія в районі Майніли випустила сім снарядів по позиціях 68-го стрілецького полку на радянській території. Загинуло три червоноармійці і один молодший командир. У той же день наркомат закордонних справ СРСР звернувся з нотою протесту до уряду Фінляндії і зажадав відводу фінських військ від кордону на 20-25 км.
Фінський уряд заперечив факт обстрілу радянської території і запропонував спільно провести розслідування інциденту відповідно до Конвенції про прикордонних комісарів від 24 вересня 1928 року, а також заявив про готовність «приступити до переговорів з питання про взаємне відведення військ на певну відстань від кордону».
28 листопада уряд СРСР кваліфікував ноту уряду Фінляндії як неприйнятну, фактично відмовився від спільного розслідування інциденту й заявив, що «вважає себе вільним від зобов'язань, взятих на себе відповідно до пакту про ненапад» між Фінляндією і СРСР.
29 листопада 1939 року посланнику Фінляндії в Москві була вручена нота про розрив дипломатичних відносин з Фінляндією. Голова Раднаркому (уряду) СРСР Вячеслав Молотов по московському радіо заявив: «ворожа по відношенню до нашої країни політика нинішнього уряду Фінляндії примушує нас вжити негайних заходів для забезпечення зовнішньої державної безпеки». У тому ж виступі, не згадуючи про Майнільський інцідент, В. Молотов повідомив про якийсь-то «артилерійський обстріл наших військових частин під Ленінградом, що привів до тяжких жертв у червоноармійських частинах»Внешняя политика СССР. Т. IV./Сб. документов.— М.: Госполитиздат, 1946.— С. 466.". Увечері 29 листопада політичні й господарські представники СРСР були відкликані із Гельсінкі.
29 листопада фінський уряд направив ноту у якій погоджувався відвести свої війська «на таку відстань від Ленінграду, за якої не можна було би говорити, що вони загрожують безпеці цього міста»Донгаров А. Г. Война, которой могло не быть.— Вопросы истории. 1990, № 5.— С. 37.. На цю ноту уряд Фінляндії не отримав відповіді, за винятком усного зауваження, що «вже занадто пізно».
30 листопада о 8 годині ранку війська Ленінградського фронту отримали наказ перейти кордон з Фінляндією. У той же день президент Фінляндії Кюесті Калліо оголосив війну СРСР.
17 квітня 1940 року, за 5 днів після підписання мирного договору між СРСР і Фінляндією, Йосип Сталін на нараді, присвяченій підсумкам війни із Фінляндією, розкрив причини, необхідність цієї війни, та її вчасність, з точки зору уряду СРСР:
Сучасний погляд За часів «перебудови» стали відомі кілька версій Майнільського інциденту. За однією з них обстріл позицій 68-го полку провів секретний підрозділ НКВС. За іншою, взагалі ніякої стрілянини не було, і в 68-му полку 26 листопада не було ні убитих, ні поранених. Є й інші версії. Але ніяких документальних підтверджень жодна з них не має.
На думку відомого історика Михайла СемирягиМихайло Іванович Семиряга (1922—2000) — доктор історичних наук, дійсний член Академії військових наук Російської Федерації, полковник запасу, професор Російського державного гуманітарного університету. провокація в Майнілі «була влаштована природно, тими, кому вона була вигідна. У цій ситуації вона була вигідна лише радянській стороні, щоб мати привід для денонсації договору про ненапад із Фінляндією.* Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.— М.: Высш. шк., 1992.— С. 156.»
Див. також Гливицька провокація Операція «Гіммлер» Операція під фальшивим прапором
Примітки
Посилання Майнильский инцидент «Українська Mainila»: Кремлівський мілітарний шантаж чи новий Casus Belli?