«Верхови́нська господа́рська а́кція» — назва проваджуваної Австро-Угорщиною у Закарпатській Україні наприкінці 19 — початку 20 ст. програми соціально-економічної політики. Програма мала на меті піднесення економіки цього відсталого на той час краю шляхом інтенсифікації землеробства, тваринництва, розвитку кооперацій, споживчих і кредитних спілок, банків, ремісничо-кустарних промислів.

Запровадженням «Верховинської господарської акції» займалася Експозитура для гірських районів (орган влади, що здійснював завдання «акції»), що була створена 1897 в місті Мукачеве на чолі з угорським політиком і економістом Едмундом Еганом (1841–1901), звідси й ін. назва — «Акція Егана».

Економічна допомога Експозитури закарпатським селянам полягала в посередництві при орендуванні (землю орендували 4303 заможних господарства) та купівлі поміщицьких земель з метою обмеження дій лихварів. Держава виділила кошти на поліпшення полонинського господарювання, зокрема на утримання Нижньоверечанської господарської дослідної станції, розвиток садівництва, виноградарства, тваринництва, птахівництва і бджільництва та деяких технічних культур (льону, конопель), організацію т. зв. взірцевих господарств у селах Арданово і Хмільник (нині обидва села Хустського району), Дийда, Бадалово, Пийтерфолво (нині села Берегівського району, усі Закарпатської області) та ін., та різних господарських гуртків на селі, що створювалися для пропаганди сільськогосподарських знань й інтенсивного ведення господарства.

Гуртківцями були, як правило, заможні селяни та місцеві багатії, яким казна за пільговими цінами продавала сільськогосподарські машини, реманент, посівний матеріал, племінну худобу, їм читали лекції з агротехніки, організовували екскурсії на виставки та в передові господарства Австро-Угорщини. Для поліпшення продуктивності тваринництва міністерство землеробства Австро-Угорщини завезло в Закарпаття із Тіролю та Баварії велику рогату худобу (з 1897 року до 1906 року — понад 1500 голів племінного молодняку), що була продана переважно заможним і середнім господарствам у 151 село Березького і Марамороського комітатів, а також завозила з державних маєтків плідників (жеребців) і розміщувала їх у селянських господарствах.

«Верховинська господарська акція» сприяла розвитку ремісничо-кустарних промислів на Закарпатті: проводилася робота з відновлення забутих народних традиційних ремесел і створення нових, на селах діяли дрібні кооперативи-артілі та великі майстерні з виготовлення кошиків, меблів, полотна, килимів, художньої вишивки тощо. У 1909 році, наприклад, в Закарпатті діяло 26 лозоплетільних і 15 деревообробних майстерень, 6 — з виготовлення очеретяних виробів, 10 — килимового виробництва, в яких працювало понад 3700 осіб. Щоб послабити проблему безробіття, зменшити закордонну трудову еміграцію закарпатських селян і зберегти дешеву робочу силу в країні (на початок 20 ст. понад 90 тис. селянських сімей Закарпаття існували, головним чином, за рахунок роботи за найомом), Експозитура щороку вербувала і відправляла великі групи заробітчан-контрактників (від 2 до понад 10 тис. осіб щороку) у державні та поміщицькі господарства Австро-Угорщини. 1907 року було видано новий закон про врегулювання взаємин між поміщиками та сільськогосподарськими робітниками, досить жорсткий для останніх.

Одним з важливих напрямів діяльності Експозитури було сприяння розвитку кооперативного руху на селі та банківських установ у містах: 1909 року на Закарпатті діяли 58 банків і ощадкас, кількість кредитних спілок за 1900–1913 роки збільшилася від 31 до 206, а їх членів — від близько 8 тис. до 51 тис., тобто в 6,5 разу. Загальна сума неповернутих державі коштів із усіх виділених нею ресурсів на фінансування акції на поч. 20 ст. не перевищувала 50–60 тис. крон, тобто складала невелику частку — 1/40 сплачуваних селянами Закарпаття податків.

У цілому «Верховинська господарська акція» сприяла певному піднесенню економіки гірських районів Закарпаття, капіталістичному поступу селянського господарства, яке ставало чим далі товарнішим і де відбувся певний прогрес у системах землеробства: вони еволюціонували від дво- і трипілля до багатопілля, загалом розширилися посівні площі, зросли валові збори зернових тощо. Однак ця акція не поліпшила становища основної маси закарпатських селян. Утім, і сама вона, і ім'я її керівника Е. Егана (вбитого на Закарпатті, ймовірно, лихварями, незадоволеними його діями) залишилися у добрій пам'яті закарпатців.

Література Еган Е. Економічне положення руських селян в Угорщині. — Львів, 1901. Ілько В. Закарпатське село на початку XX ст. (1900–1919 рр.). — Львів, 1973. Нариси історії Закарпаття, т. 1. — Ужгород, 1993.

Джерело Віднянський С. В.. «Верховинська господарська акція» //