Пенда (; ? — )Манускрипт А Англосаксонського часопису датує смерть Пенди 655 роком. Беда Преподобний додатково зазначає дату — 15 листопада. Історик Р. Л. Пул висунув гіпотезу, що Беда розпочинав кожен рік вереснем, тому насправді загибель Пенди сталася не 655-го, а восени 654 року. Його думку підтримував також інший історик, Френк Стентон у своїй праці Англосаксонська Англія (1943).1 Інші вважають, що початок року в Беди припадав на 25 грудня або ж 1 січня, таким чином, Пенда помер саме в листопаді 655-го (дивись S. Wood, 1983: «Bede's Northumbrian dates again»). Д. П. Кірбі вважає, що Пенда міг померти як в 655-му, так і в 656 році. (дивись D.P. Kirby «Bede and Northumbrian Chronology», 1963). Аннали Камбрії містять вказівку на 657 рік. Annales Cambriae at Fordham University  — король Мерсії (626—655), король Вессексу (645—648). Сповідував язичництво в той час, коли Християнство поширилось у багатьох сусідніх англосаксонських королівствах. У 628 році, після перемоги в битві при Сіренчестері, він захопив владу в долині річки Северн. Пенда також брав участь у битві при Хетфілд Чейз (633), де завдав поразки могутньому королю Нортумбрії Едвіну Святому.Згідно Беди Преподобного та Англосаксонської хроніки битва при Хетфілді відбулась 633 року. Беда зазначає 12 жовтня як дату битви, одначе Манускрипт Е Хроніки вказує на те, що битва відбулась двома днями пізніше.

Через дев'ять років Пенда здобув перемогу у битві при Месерфілді, вбивши спадкоємця Едвіна в Нортумбрії, короля Освальда. З цього моменту Пенда фактично став наймогутнішим серед англосаксонських правителів свого часу, заклавши підвалини першості Мерсії серед інших королівств, які входили до складу Гептархії. Він неодноразово перемагав східних англів і змусив переховуватись короля Кенвала, утримуючи в своїх руках протягом трьох років престол у Вессексі. Пенда також продовжував війну проти Берніції, ще одного королівства, утвореного англами в східній частині сучасної Англії та Шотландії. Через тринадцять років після Месерфілда, Пенда зазнав важкої поразки від Освіу, наступника Освальда в Нортумбрії та загинув у битві при Вінведі в ході фінальної кампанії супроти Берніції.

Етимологія імені Походження імені «Пенда» точно не з'ясоване. Дане ім'я не зустрічається жодного разу в генеалогії монархічних родів англосаксів. Водночас в історичних джерелах декілька разів згадуються простолюдини з таким ім'ям. В науковій літературі висловлюються припущення, що ім'я «Пенда» має кельтське або ж германське коріння.John Rhys, 1901 Celtic Folklore Welsh and Manx, Vol.II, Oxford University Press, page 676P. Sims-Williams, Religion and Literature [in Western England, 600—800], Cambridge 1990, page 26. Зокрема, серед імен членів Нортумбрійського духовного братства, що були записані у ІХ столітті в «Книзі єпископату Дарема» (), трапляється ім'я Пенда, яке віднесене монахами до числа британських, а точніше валлійських імен.Filppula et al., pages 125—126. Джон Т. Кох зазначає, що Пенда та ряд інших королівських імен періоду ранньої Мерсії скоріш за все є бритськими іменами, аніж германськими, хоча вони і не відповідають відомій нам валлійській антропонімії.Celtic culture: a historical encyclopedia, ABC-CLIO, 2006 ISBN 1-85109-440-7, ISBN 9781851094400, page. 60 До такого класу королівських антропонімів, наприклад, відносяться імена «Пібба» (батько Пенди) та «Педа» (його син). Дехто схильний вважати, що тісний союз між Пендою і різними британськими правителями був зумовлений в першу чергу певною «національною» чи етнічною спорідненістю.Wade-Evans p. 325 Інші науковці припускають, що ім'я «Пенда» походить від невідомого староанглійського слова «панда» або ж «пант(д)», яке означає «обіцянка» чи «обітниця» (). Континентальний германський відповідник даного слова — іменник жіночого роду «пента» (IX століття), а також топонім «Пенті-лінген», який ймовірно виник на основі власної назви «Пенді».Notes and queries, Oxford Journals, 1920, p. 246.

Походження, початок правління та битва із західними саксами Пенда був сином Пібби та нащадком Ікела, ймовірного засновника королівства Мерсія. Англосаксонський часопис виводить походження Пенди через Ікела аж до самого Водана (Вотана) — божества германських народів та англосаксів.Anglo-Saxon Chronicle, Manuscript A (ASC A), 626.2

«Історія бритів» валлійського монаха Неннія зазначає, що Пібба мав дванадцять синів, але тільки Пенда та Еова залишили помітний слід в історії.Historia Brittonum (HB), Chapter 60.3 (Хоча ці дванадцять синів, скоріш за все, є лише свідченням того, що багато мерсійців намагались вести свій родовід саме від Пібби).Kirby, The Earliest English Kings, page 57.4 Окрім Еови, історики згадують також й іншого брата Пенди на ім'я Кенвал. Хоча Кенвал також міг бути свояком Пенди (братом його дружини), який був королем у Вессексі.Williams, Ann, Kingship and Government in Pre-Conquest England, p. 29.

Відомості про час та обставини, за яких Пенда став королем, є досить неточними. Як сповіщає «зачинатель англійської історії» Беда Преподобний, попередник Пенди Кіорл перебував на престолі Мерсії на початку VII століття в роки правління короля Нортумбрії Етельфріта. Нез'ясовано також і те, чи Пенда одразу сів на трон після Кіорла, чи були вони у родинних зв'язках між собою, і якщо так, то якою мірою. Історик ХІІ століття Генріх Гантінгдонський стверджував про спорідненість між Кіорлом та Піббою.Henry of Huntingdon, Historia Anglorum, Book II, 27.5 Існує припущення, що Кіорл та Пенда могли бути династичними ворогами.Ziegler, «The Politics of Exile in Early Northumbria», note 39 .6 Той факт, що Кіорл одружив свою доньку з королем Нортумбрії Едвіном може слугувати свідченням ворожнечі між ним та Пендою, оскільки пізніше Пенда протистояв Едвіну та здобув перемогу над ним у союзі з королем Гвінеду Кадваллоном ап Кадваном.Ann Williams, Alfred P. Smyth, and D. P. Kirby, A Biographical Dictionary of Dark Age Britain (1991), page 74. Ще одним опосередкованим доказом неприязних династичних взаємовідносин між Кіорлом та Пендою є, зокрема, страта останнім Едфріта — сина Едвіна та Квенбурги (доньки Кіорла), і, відповідно, внука Кіорла. Хоча мотиви Пенди, що спонукали його до страти Едфріта також викликають сумніви в істориків. Деякі з них розглядають вбивство нащадка Кіорла як наслідок тиску на Пенду з боку короля Нортумбрії Освальда, владі якого загрожував Едфріт. Ймовірно також, що Пенда вирішив позбавитися від Едфріта з метою зміцнення власних претензій на мерсійський престол.Michelle Ziegler, «The Politics of Exile in Early Northumbria », The Heroic Age, Issue 2, Autumn/Winter 1999.

Згідно Англосаксонської хроніки Пенда став королем 626-го в 50-річному віці та правив впродовж 30 літ. Хоча така тривалість правління викликає сумніви,Brooks, «The Formation of the Mercian Kingdom», page 165.7 оскільки та ж Хроніка зазначає, що Пенда помер у 655 році, а отже перебував на престолі роком менше.Kirby, page 67.4 Крім того, видається сумнівним також вік Пенди, в якому він став королем Мерсії (50 років), оскільки це не зовсім узгоджується із віком його дітей. Якщо вірити Англосаксонській хроніці, то Пенда помер у 80 років, залишивши по собі сина Вульфхера, який, згідно Беде, зоставався юнаком і через три роки після смерті свого батька. Більшість істориків такий факт вважають малоймовірним.Kirby, page 68.4 Окремі науковці припускають, що скоріш за все автори Англосаксонського часопису згадували 50-річний вік Пенди у зв'язку із його смертю, а не вступом на королівський трон.Brooks, page 166.7

Беда у своїй «Церковній історії народу англів» зазначає, що «Пенда був найбільш войовничим серед усіх правлячих мерсійців», і що, після перемоги над Едвіном в 633 році, він правив у Мерсії з перемінним успіхом впродовж 22 років.Bede, Ecclesiastical History of the English People, Book II, Chapter XX. Відомий історик XX століття Френк Стентон проаналізувавши відомості, які наводить Беда Преподобний, дійшов висновку, що Пенда хоча і походив із королівського роду Мерсії, однак став королем тільки після поразки Едвіна.Stenton, Anglo-Saxon England, page 81. Разом з тим, «Історія бритів» відводить для правління Пенди лише 10 років,Historia Brittonum (HB), Chapter 65. починаючи, можливо, з моменту битви при Месерфілді 642-го, хоча згідно загальноприйнятої хронології Пенда перебував на королівському троні значно більше.Kirby, page 67. Беручи до уваги очевидні проблеми з періодизацією, що мають місце у випадку із Англосаксонським часописом та Історією бритів, твердження Беди щодо тривалості правління Пенди більшістю розглядаються як правдоподібні. Ніколас Брукс відмічає, що оскільки всі три згадки про період владарювання Пенди містяться в трьох різних джерелах, жодне з яких не є мерсійського походження (а насправді західносаксонського, нортумбрійського та валлійського), то вони мабуть зазначають ті дати, коли їхні народи відповідно вперше зіткнулися у боротьбі із Пендою.Brooks, «The Formation of the Mercian Kingdom», page 165.

Питання про те чи був вже Пенда королем наприкінці 620-х років є досить важливим у зв'язку з описаною в Британській хроніці битвою при Сіренчестері (628 рік) між Пендою та західними саксами на чолі з їх королями Кінеґільсом та Квігельмом.Кірбі був впевнений, що битва відбулася не в 628-му, а декількома роками раніше. Він також зазначає, що сама подія та участь в ній Пенди свідчить при широкий розмах його діяльності вже в ті часи. (сторінка 68). Якщо на час битви він ще не був королем, то скоріш за все, брав участь у конфлікті як самостійний полководець — як зазначив Стентон про нього: «безземельний дворянин з мерсійського королівського дому, що відстоював особисті інтереси».Stenton, page 45. З іншого боку, Пенда міг бути також одним із багатьох правителів Мерсії того часу. У Англосаксонському часописі згадується, що після битви Пенда «дійшов згоди» із західними саксами.The Anglo-Saxon Chronicle, translated and edited by M. J. Swanton (1996), p. 628. Ця угода, як дехто вважає, ознаменувала перемогу Пенди, закріпивши за ним Сайренсестер та землі уздовж пониззя річки Северн. Ця територія, що знаходилась на Південний Захід від Мерсії, очевидно була відвойована західними саксами у британських племен ще в 577 році,ASC A, 577. і в підсумку стала частиною васального королівства Гвікке. Беручи до уваги вплив Пенди в регіоні, а також його воєнні успіхи, дехто стверджує, що королівство Гвікке власне і було засноване Пендою; щоправда будь-які докази цього відсутні.Стентон припускає, що субкоролівство Гвікке було творенням Пенди, в той час як Бассетт (в праці «У пошуках витоків англосаксонських королівств») ставиться до цього скептично, посилаючись на відсутність будь-яких доказів. (Дивись: Stenton, Anglo-Saxon England, p. 45; S. Bassett (ed.), The Origins of Anglo-Saxon Kingdoms (1989), p. 6).

Союз із Кадваллоном та битва при Хетфілд Чейз На рубежі 620-х та 630-х років Кадваллон ап Кадван, британський (валлійський) король Гвінеду, вступив у війну проти Едвіна з Нортумбрії, найбільш могутнього короля в Британії тих часів. Попервах Кадваллона переслідували невдачі, однак хід боротьби змінився на його користь після залучення на свій бік Пенди.Brooks, page 167. Разом вони завдали нищівної поразки нортумбрійцям при Хетфілд Чейз (валл. Meicen — Мейкен) в жовтні 633 року.Беда датує битву 633 роком (12 жовтня), той же рік зазначено і в Англосаксонській хроніці (14 жовтня); однак якщо рік у Беди розпочинався у вересні, то, насправді, битва відбулася у 632-му, що відмічає у своїй роботі Стентон. Кірбі ж, навпаки, говорить про те, що битва могла статися аж в 634 році. Скоріш за все, на час битви Пенда ще не був королем Мерсії, а став ним невдовзі. Едвін загинув на полі бою, а один із його синів, Едфріт, потрапив в полон до Пенди.Brooks, page 166.