«Зброя відплати» ( або скорочено V-Waffen) — сукупна назва амбітних проєктів нацистської Німеччини зі створення зброї для бомбардування міст, як «відплати» за стратегічні бомбардування Союзників. До «зброї відплати» входили три проєкти, позначені літерою «фау»: крилата ракета V-1, балістична ракета V-2 та артилерійська система V-3.

Розроблення проєктів розпочалось наприкінці 1930-х, з 1942 року Адольф Гітлер зацікавився ними як потенційними знаряддями помсти. Масоване розгортання запланували на другу половину 1943 року, однак через виробничі проблеми та бомбардування воно розпочалось лише в середині червня 1944, невдовзі після початку Нормандської операції.

Ці збройні проєкти були новітніми технологіями, що випереджали свій час, а їхнє використання стало першим масовим застосуванням керованого ракетного озброєння. Втім, «зброя відплати» показала себе неефективно, оскільки технології того часу не дозволяли створення високоточної зброї й обмежували її застосування терором мирних мешканців. Програма витрачала величезні ресурси, порівнювані з Мангеттенським проєктом, при тому, що німецька економіка була в дуже скрутному становищі. Єдиним результатом застосування «зброї відплати» стало вбивство кількох тисяч цивільних мешканців у Лондоні та Антверпені, однак впливу на перебіг війни це не справило.

Історія створення

Програми розроблення до 1943 Зацікавлення ракетними двигунами в Німеччині з'явилось упродовж 1920-х. 1931 року Сухопутні війська () заснували невеликий дослідницький центр під керівництвом Вальтера Дорнберґера, а крім того, фінансували й приватні розробки. 1932 року до програми долучився ентузіаст Вернер фон Браун, що пізніше став провідним розробником ракет у програмі Aggregat. 1933 року створено Aggregat 1 (A-1), а 1936 року ці роботи зацікавили війська, й розпочалось створення бойової балістичної ракети A-4 (майбутньої V-2). З 1938 року відбувалось розроблення та пробні запуски зменшених моделей на секретному полігоні Пенемюнде, розташованому на ізольованому півострові на балтійському узбережжі. Перша спроба запуску повнорозмірної ракети відбулась у березні 1942 року, однак завершилась невдачею. Успішним став лише четвертий запуск у жовтні 1942 року. Генерали вважали, що масований запуск ракет по Лондону досягне більшого успіху, ніж авіаудари 1940 року, й виведе Велику Британію з війни.

Пульсуючі повітряно-реактивні двигуни (ПуПРД) в Німеччині розробляли з 1927—1928 року під керівництвом , а 1934 року він припустив, що такі двигуни можуть бути корисні для «повітряних торпед». Тоді ця ідея не набула розвитку. Райхсміністерство авіації зацікавилось реактивними двигунами 1938 року й доручило компанії втілити конструкцію Шмідта. Програма зі створення стратегічного бомбардувальника зазнавала труднощів, і виникали сумніви в тому, що такий літак узагалі з'явиться, тому в Люфтваффе вирішили створити власну ракетну програму, конкурентну з армійськими Aggregat. Замість балістичної ракети вони обрали крилату ракету, запропоновану компанією «Фізелер». Ця система (майбутня V-1) мала виробничу назву Fi-103, а в Люфтваффе її назвали Flakzielgerät 76 (скор. FZG 76), що означало повітряну мішень, як-от FZG-43. На противагу A-4 ця ракета мала бути дешева, з простим двигуном і планером, який міг би виготовляти будь-який авіаційний виробник. Наприкінці 1941 року інженери представили перші проєкти, 19 червня 1942 програму офіційно схвалили, й у грудні 1942 відбувся перший успішний політ прототипа на полігоні Пенемюнде.

Після захоплення Франції 1940 року Вермахт розмістив далекобійну артилерію біля Па-де-Кале для підтримки запланованого десанту у Великій Британії (план «Зеелеве»). Втім, ця артилерія добивала лише до прибережних міст, як Дувр. 1942 року проведено випробування 280-мм залізничної гармати з активно-реактивними снарядами, але дослід завершився розривом ствола через надмірний метальний заряд. Увагу військових привернули розробка компанії , яка називалась «Гохдрукпумпе» ( — «помпа високого тиску») або «Таузенфюслер» ( — «багатоніжка»), що являла собою 127-мм ствол зі значною кількістю додаткових камор з метальними зарядами, розташованих уздовж ствола. Ця гармата пізніше стала знана як V-3. Початково збудували 20-мм прототип у Мендзиздроє, а в жовтні 1943 в завершили будівництво повнорозмірного зразка.

«Відплата»

Філософію «зброї відплати» пов'язують з прагненням Адольфа Гітлера до помсти Великій Британії після бомбардування Любека Королівськими повітряними силами в ніч проти 29 березня 1942 року Цей наліт на невелике балтійське місто відбувся невдовзі після дозволу на удари по цивільних цілях та вперше продемонстрував здатність британців спустошувати німецькі міста сконцентрованим застосуванням сотень бомбардувальників. Було зруйновано чи пошкоджено близько 30 % забудованої площі міста, вбито понад 300 й поранено майже 1000 цивільних мешканців.

Зі зростанням британських, а пізніше й американських бомбардувань, зростало й прагнення до помсти з боку військового керівництва і громадськості. 9 березня 1943 року Гітлер сказав райхсміністру освіти й пропаганди Йозефу Ґеббельсу, що «британський терор отримає відповідь у вигляді терору з нашого боку». Справи в повітряній війні, однак, ішли дуже погано: якщо впродовж 1939—1940 Люфтваффе були потужною ударною силою й завдавали бомбардувань по Лондону (кампанія «Бліц»), то наприкінці 1942 вони вже були нездатні до агресивних дій і не могли повністю впоратись із протиповітряною обороною. Єдиною потенційною можливістю атакувати Лондон залишалось ракетне озброєння.

Станом на початок 1943 року всі три системи поступово набували працездатного стану. 26 травня 1943 на вимогу Гітлера проведено порівняльні випробування A-4 та FZG-76, за результатами яких комісія рекомендувала обидві системи до виробництва: FZG-76 вважали вразливою для перехоплення, однак дешевою, тоді як A-4 не підлягала перехопленню, проте була дорога та складна в застосуванні. На той час успіхи Вермахту на полі бою згасали, після Курської битви німці остаточно втратили стратегічну ініціативу. Гітлер та деякі вищі офіцери вважали, що новітні розробки можуть докорінно змінити хід війни.

Назва «Зброя відплати» () була вперше застосована Райхсміністерством пропаганди для опису V-1 в радіоефірах 23 червня 1944, а 4 липня Гітлер зробив цю назву офіційною. Пропаганда сподівалась, що промовиста назва підійматиме моральний дух німців.

Інші збройні програми

Програми майбутніх V-1, V-2 та V-3 були не єдиними проєктами зі створення «суперозброєння» в Німеччині, однак інші розробки не отримували індексів Vergeltungswaffe. Наприклад, у Німеччині створили супергармати Karl і Dora, новітні на свій час крилаті бомби Hs 293 та Fritz X, реактивні винищувачі Me 163 і Me 262. Німецькі інженери розробили одні з перших в історії керованих ракет (хоч і експериментальних), як то зенітні Schmetterling, Wasserfall, і протитанкові X7 Rotkäppchen. Також Німеччина мала власну програму створення ядерної зброї, але вона не була успішною.

Опис і застосування зброї Військова операція з застосування «зброї відплати» називалась «Айсбер» ( — «полярний ведмідь»). Вона мала розпочатись 1 грудня 1943 року, проте через проблеми з виробництвом і розгортанням зброї фактично стартувала 12-13 червня 1944 року, коли союзники вже кілька місяців знали про програму та активно завдавали ударів по її ключових об'єктах.

V-1 V-1 або «Фау-1» (до 1944 мала кілька назв: Fieseler Fi-103, FZG-76, Kirschkern тощо) — перша в історії успішна крилата ракета. Являла собою моноплан з середнім розташуванням крила, над фюзеляжем кріпився пульсуючий повітряно-реактивний двигун (ПуПРД), що працював на бензині з октановим числом 75. Ракети запускали з наземних рамп з паровими катапультами або з літаків-бомбардувальників. Для навігації використовувалися магнітний компас та барометр, що вимірювали напрямок і висоту, передаючи поправки до керм напрямку й висоти. Протягом основної фази польоту ракета тримала висоту близько 1300 метрів і крейсерську швидкість від 480 до 675 км/год, залежно від робочої частоти двигуна, атмосферних умов та інших факторів. Пропелерний лічильник відмірював пройдену відстань, після досягнення заданого показника рулі блокувались і спойлери вводили ракету в піке донизу. Влучність варіювалась, наприклад, на віддалі близько 200 км у коло радіуса 13 км влучало 50 % ракет для ракет наземного запуску.

+Характеристики V-1ПоказникЗначенняДовжина6,65 мРозмах крила5,33 мЗлітна маса2200 кгБойова частинафугасна, 850 кг, аматолРадіус дії200—210 км У серпні 1943 був готовий полк Flakregiment 155(W) і розпочалось будівництво стартових майданчиків. Попри плани запуску в грудні того року, проблеми з виробництвом і бомбардування заводу Fieseler відтермінували початок запусків до 13 червня 1944 (невдовзі після висадки в Нормандії 6 червня). Складання ракет відбувалось на багатьох заводах у різних частинах Німеччини. Одним із найвідоміших є підземний завод , що використовував рабську працю, виробництво V-1 на якому розпочалось у липні 1944. Пуски відбувались з Франції й тривали до кінця серпня 1944, коли війська Союзників наблизились до Па-де-Кале й підрозділи V-1 було відведено. Німці встигли випустити близько 8617 ракет по Лондону. 5913 зафіксовано над Великою Британією, з них 3852 збито, близько 2300 досягнули цілі. З 16 вересня до середини січня 1945 німці запустили близько 1200 ракет з бомбардувальників, з яких 638 зафіксовано над Великою Британією, 331 і 71 збито гарматами та винищувачами відповідно, 66 досягли Лондона та 169 прилетіли в навколишніх графствах. До 3 березня 1945 запуски припинили, а після цього запустили ще 275 ракет зі збільшеною дистанцією польоту, з яких 13 досягли Лондона. Крім Лондона, з 27 жовтня 1944 до 30 березня 1945 V-1 запускали по бельгійських Антверпену та Льєжу, перший з яких був надзвичайно важливим портом для Союзників. З 4883 виявлених навколо Антверпена ракет лише 211 досягли порту завдяки ефективній роботі зенітної артилерії.

Всього виготовлено 30 257 ракет, з них понад 10 тисяч запущено по Великій Британії та понад 12 тисяч — по Бельгії. Через них у Великій Британії загинули близько 5500 і зазнали поранень понад 16 000 цивільних осіб. У Бельгії загинули 3736 цивільних і 947 військових, зазнали поранень 8166 цивільних і 1909 військових.

Існував також проєкт , що являв собою версію V-1, керовану пілотом-смертником за зразком японських камікадзе. 150 ракет конвертували в такі машини, однак зрештою ідею відкинули через відсутність підхожих цілей.

V-2 V-2 або «Фау-2» (до 1944 мала назву Aggregat 4 або A-4) — перша в історії успішна балістична ракета. Являла собою видовжену ракету з чотирма стабілізаторами в задній частині. Ракета мала вагу близько 13,6 тонни та була озброєна бойовою частиною з вагою близько однієї тонни. Після запуску двигун працював 55 секунд, підіймаючи ракету на висоту 27—93,3 км, залежно від дистанції. Для наведення інерційна система передавала поправки на графітові лопатки, встановлені біля сопла та на стабілізаторах. Ракета падала на ціль зі швидкістю 1290 м/с (4640 км/год). Середнє кругове відхилення ракети від точки прицілювання становило 7—17 км.

+Характеристики V-2ПоказникЗначенняДовжина14 мЗлітна маса12 417 кгБойова частинафугасна, 730 кг, аматолРадіус дії314 км Ракети виготовляли передусім на підземному заводі Міттельверк рабською працею з концентраційного табору неподалік. Завод збудували у вересні 1943 року під керівництвом бригадефюрера СС Ганса Каммлера, що раніше будував табори смерті Аушвіц-Біркенау та Майданек. Умови життя та праці на ньому були жахливі, з 60 тисяч людей, які пройшли через табір і завод, близько третини загинули внаслідок хвороб, голоду, страт і «маршів смерті» під час евакуації 1945 року. З них смерть 10 тисяч пов'язана саме з виробництвом A-4. На інших виробничих установах A-4 також загинули близько 5 тисяч, таким чином, виробництво ракети забрало втричі більше життів, ніж удари цими ракетами. В другій половині 1944 Каммлер очолив і бойове застосування V-2 за наполяганням Гітлера.