Кади́ло, кади́льниця — металева посудина на довгих ланцюжках із прорізною накривкою для обкурювання пахощами простору, предметів і людей під час відправи християнського богослужіння.

Кадіння символізує силу, що відганяє злих духів (Тов. 8:2-3), славу Божу (), а дим, що піднімається від кадила, — піднесення молитов до Бога ().

Історія Початково в юдаїзмі це одна зі священних посудин скинії та храму, що використовувалася для кадіння фіміаму з особливо урочистих нагод. Спалення жертв перед Богом з'явилося у найдавніші часи — жертва праведного Авеля. Сам Господь у Старому Завіті наказав Мойсею зробити в скинії особливий жертовник для священного куріння ароматичних речовин (). Волхви, котрі прийшли поклонитися Христу, серед інших дарів принесли немовляті Ісусу ладан (). Євангеліст Іоанн Богослов описав видіння в Небесному храмі янгола, котрий приймає золоту кадильницю ().

Найстаріший зразок кадила на ланцюжках датується 1405 роком. Кадило набуло форми храму, що інтерпретується як прообраз Небесного Єрусалима. В іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображується також юдейський первосвященник Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії.

Християнська традиція У християнстві кадило також стало частиною церковного інвентарю, його використовують під час більшості релігійних заходів. Кадило розпалюють за допомогою розпеченого вугілля, на яке кладуть ладан — духмяну смолу східних дерев. Під час спалювання утворюється дим — фіміам. Існують церковні кадила (з ланцюжками, якими приєднуються до ручки) та келійні або домашні (з фіксованою ручкою збоку).

Богослужебне кадіння буває «повним», коли диякон чи священник з кадилом обходить весь храм, і «малим», коли кадять вівтар, іконостас і парафіян з амвона. Коли кадіння здійснюється перед священними предметами — іконами храму, воно призначене Богу, віддаючи йому належну почесть і хвалу. Коли ж кадіння звернене до людей, цим засвідчується, що Святий Дух сходить на християн, як таких, що «подібні до Бога». За східною традицією у відповідь на кадіння заведено кланятися.

Згідно з православною традицією, померлого диякона ховають з кадилом у руках.

Різновиди

Каце́я (кація, кацья) — давній вид кадила у вигляді ковша з довгою ручкою. Такі кадила існували на сході й на Русі до появи кадил на ланцюжках у XVII столітті.

Нині кацею використовують, якщо служба здійснюється мирянським чином, без священника, особливо старообрядцями-безпопівцями.

У давнину на Русі був звичай кадити свої будинки. Деякі віруючі відроджують цю традицію. При цьому використовують не кадило, яким користуються священнослужителі, а саме кацею. Обходячи кімнати в будинку і здійснюючи кадилом хресне знамення, промовляють 90-й і 100-й псалми, а також молитву «Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його» (з вечірнього молитовного правила).

Цікаві факти Ботафумейро — найбільше у світі кадило, кріпиться канатами до стелі Компостельського собору в Галісії. Важить 80 кг та приводиться в дію шляхом розгойдування вісьмома служителями (tiraboleiros) в багряниці. Для наповнення цього кадила, яке під час руху розвиває швидкість до 60 км на годину, потрібно 40 кг вугілля й ладану. Слово «кадило» часто плутають із панікадилом — церковною люстрою. Таких помилок припускалися навіть відомі письменники, наприклад, Іван Тургенєв у своєму творі писав: «Ледь живий дячок вийшов з кухні, з труднощами роздуваючи ладан у старому мідному панікадилі». «Роздути кадило» в російській мові у переносному значенні означає розвернути якусь діяльність, розгорнутися.

Примітки

Література

Кадильниця, кадило. Біблейська енциклопедія.

Посилання Кадило //