Піщанорівська культура, Пісочнорівська культура — група споріднених пам'яток з крем'яним інвентарем, який характеризується асиметричними вістрями алтинівського типу, грубими високими трапеціями, відщеповою технікою обробки кременю, одноплощинними нуклеусами, скребачками та різцями на відщепах. На пізньому етапі (стоянки типу «Студенок») домінантним типом наконечників стріл стає висока трапеція. Поширена в басейні Десни у Новгород-Сіверському Поліссі, де вивчені стоянки Піщаний Рів, Гридасове, Ком'ягіне, Студенок, Мураги. Датується VIII—VI тис. до н. е.
Мешкаючи в лісовій зоні, піщанорівське населення полювало на лісових копитних (лось, тур, олень, кабан, сарна), а також рибалило. Найближчими аналогами спільноти є гренська культура Верхнього Подніпров'я та єнівська — верхів'їв Волги. Походить від красносільської культури фінального палеоліту. Брала участь у формуванні неоліту басейну Десни.
Історичні дослідження Початком дослідження культури можна вважати відкриття М. Я. Рудинським 1925 р. мезолітичного шару на городищі Піщаний Рів у Середньому Подесенні. Пам'ятка розташована на високій терасі правого берега р. Десни біля с. Рогівка на Новгород-Сіверщині. Кремінь залягав у лесоподібних супіщаних відкладках нижньої частини голоценового ґрунту.
Масштабні розкопки пам'ятки 1940, 1945—1947 рр. дали підстави М. В. Воєводському виділити своєрідну деснянську культуру, яку дослідник виводив від пам'яток типу Покровщина і датував пізнім мезолітом. Подальший розвиток цих положень міститься в монографіях О. О. Формозова.
Нові розкопки пам'ятки здійснив Л. Л. Залізняк у 1981, 1982 та 2002 рр. Загальна площа розкопів Піщаного Рову за всі роки досліджень сягнула 450 кв.м, а чисельність колекції 37800 кременів, в тому числі 572 з ретушшю. Поряд досліджені аналогічні пам'ятки Піщаний Рів 2, Гридасово, Городок, Лічмань, Мосолів Рів. Матеріали були опубліковані, а культурному явищу дана вичерпна на сьогодні характеристика.
Виявилося, що пам'ятки цієї культури на Середній Десні є крайнім південно-західним форпостом великої мезолітичної спільноти центральної частини Східної Європи. У її межах були виділені стоянки типу Гренськ Верхнього Подніпров'я, ієневські Волго-Окського межиріччя та власне піщанорівські Середньої Десни. Значний внесок у вивчення цієї великої культурної спільноти зробили білоруські та московські археологи. Вони вважають ці культури спорідненими, але окремими культурними явищами. Висловлена думка, що це локальні варіанти єдиної піщанорівської культури.
Протягом останніх 40 років під керівництвом відомого московського археолога Л. В. Кольцова на Верхній Волзі та Оці відкрито понад 50 ієневських пам'яток, 20 з яких дали показові колекції виробів. Він же виділив ієневську культуру. Плідно досліджують ієневські пам'ятки його учні Жилин, Кравцов, Сорокін. Результативними були розкопки групи піщанорівським стоянок на р. Судость біля с. Комягіно Брянської області Росії, які розташовані за 100 км на північ від Піщаного Рову. На жаль, ці важливі для мезоліту Подесення матеріали лишаються не виданими.
Дослідження гренських пам'яток на Верхньому Дніпрі започаткував П. М. Полікарпович, який 1927 р. відкрив епонімну стоянку Гренськ.1959-1961 рр. її розкопував В. Д. Будько, виділив гренську культуру, своєрідно інтерпретувавши її. Однак найбільший внесок у дослідження гренських пам'яток вніс В. Ф. Копитін, плідні розкопки якого протягом останніх тридцяти років створили потужну джерельну базу мезоліту Верхнього Подніпров'я та Посожжя. Ними відкриті й досліджені стоянки Боровка, Хвойна, а також розкопувалися на значній площі відомі пам'ятки Гренськ та Коромка. Як зазначалося, генетичним підгрутням гренських стоянок дослідник вважав мізинську культуру пізнього палеоліту.
Крем'яні артефакти Характеристику крем'яного комплексу піщанорівської культури подаємо за матеріалами епонімної пам'ятки. Крем'яні вироби характеризуються значними розмірами сколів, серед яких домінують грубі відщепи, отримані в техніці твердого відбійника. Техніка обробки кременю в цілому продовжує красносільську. Домінує одноплощинний однобічний нуклеус для грубих пластин і відщепів. Інші форми ядрищ, як правило, похідні від одноплощинних. Другорядну роль відіграють двоплощинні форми. Багато аморфних нуклеусів та їх уламків. На пластинах виготовлено лише 20 % знарядь. Нехтування первинною технікою обробки кременю, схоже, пояснюється провідною роллю в процесі оформлення знарядь глибокого ретушування краю заготовлення. Реберчасті сколи свідчать, що експлуатація нуклеуса починалася з оформлення поперечними сколами ребра. На стоянках зрідка трапляються правильні відтискні пластики з якісного сірого кременю.
Оснащення метальної зброї (мікроліти) становлять до 40 % знарядь. Виготовлялися крутим, грубим ретушуванням краю заготовлення. Вістря часто оформлені в техніці псевдомікрорізця. Наявна серія псевдомікрорізцевих сколів з кінчиків вістер.
Вістря метальної зброї представлене поодинокими наконечниками красно сільських асиметричних піщанорівськими чи алтинівськими вістрями, ще численнішими асиметричними високими трапеціями та трикутниками. Більшість трапецій асиметричні, мають високі пропорції і злегка увігнуті круто ретушовані бічні краї. Імовірно перераховані мікроліти є ланками єдиної лінії розвитку. Досить багато пластин зі скошеним ретушшю кінцем, що, схоже, були напівфабрикатами мікролітів. Зустрічаються сегментоподібні вироби, що переходять у досить великі обушкові ножі з випуклою або прямою спинкою, сформованою крутою, обрубуючою ретушшю. Обушкові ножі стоянки Піщаний Рів трасологічно визначені Г. В. Сапожниковою як ножі по м'ясу, гострий кінець яких також використовувався для проколювання шкіри та м'яса.
Більше ніж половина знарядь складають скребачки, серед яких домінують кінцеві на пластинчастих відщепах, менше кінцевих на грубих пластинах, поодинокі подвійні та підокруглі. Нечисленні різці бічних ретушних та кутових типів виготовлені на грубих сколах. Зрідка знаходять грубі сокири з перехватом, або з круто ретушованими довгими краями й поперечним сколом на лезі.
Спеціальної уваги заслуговує вже згадуваний феномен наявності в грубих, відщепових комплексах піщанорівської культури окремих правильних пластинок з якісного кременю, знятих у досконалій відтискній техніці з правильного конічного нуклеуса. Причому такі пластинки й вироби з них у невеликій кількості зустрічаються як в ранніх (Піщаний Рів), так і в пізніх (Студенок, Мураги, Попове Озеро) комплексах культури. Подібна технологія обробки кременю в Східній Європі з'являється на самому початку мезоліту, тобто практично одночасно з появою самої піщанорівської культури. Наприклад, схожа техніка властива найдавнішим пам'яткам кукрекської культури Надчорномор'я, які датуються Пребореалом (Вишенне ІІ).
Однак відтискні пластини на Піщаному Рові з'явилися не з півдня, а від північних сусідів. Мається на увазі постсвідерська мезолітична спільнота, яка протягом усього мезоліту розвивалася у лісовій смузі Східної Європи від Східної Балтії до Північного Уралу і якій властива саме зазначена технологія відтиску пластин з конічного нуклеуса. Цікаво, що в аналогічних піщанорівських крем'яних комплексах ієнівської культури Верхньої Волги, як правило, присутні виразні серії відтискних пластин та виробів з них, що більшість дослідників пояснюють прямими впливами сусідської бутівської культури постсвідерської єдності. Логічно припустити, що правильні відтискні пластинки у відщеповому мезоліті Середньої Десни є наслідком впливів Поствідеру, найпівденніші пам'ятки якого відомі поруч, на Верхній Десні, та на Сожу (Кринична, Дедня). Про постсвідерські впливи на мезоліт Середньої Десни свідчать окремі наконечники стріл з характерною для Постсвідеру підтескою черешків та вістер у комплексах типу Студенок.
Піщанорівські стоянки Середньої Десни відрізняються від ієневських Верхньої Волги та гренських Верхнього Дніпра досить численними трапеціями, в тому числі симетричними. Ця особливість пов'язує їх із зимівниківськими пам'ятками трапецій значно менше, зате присутні сліди впливу постсвідерської бутівської культури — окремі нуклеуси для правильних відтискних пластин, наконечники постсвідерських типів. На гренських стоянках Верхнього Дніпра (Гренськ, Боровка, Хвойна, Коромка) досить численні черешкові наконечники лінгбійських та красносільських типів, що надає їм архаїчного вигляду.
Характерні для піщанорівської культури асиметричні алтинівські вістря, поодинокі черешкові наконечники, відщепові техніка тощо властиві мезоліту Скандинавського півострова. На цій підставі С. В. Козловський об'єднав ці культури із деснянською в скандинавську групу мезоліту, яка пізніше отримала назву постаренсбурзької культурної області. Схожість крем'яних виробів її культурних складових пояснювалася їх генезою на основі споріднених красносільської та аренсбурзької культур, похідних від Лінгбі.
Піщанорівські комплекси мають певні типологічні паралельні в матеріалах зимівниківські культури лісостепового Лівобережжя. Особливо це стосується північних зимівниківських пам'яток типу В'язівок (Дніпровець) з грубими, асиметричними трапеціями.
Хронологія Єдина дата, отримана для вуглистого заповнення лінзи 4 стоянки Піщаний Рів, припадає на ранній Атлантикум і суперечить уявленням про вік пам'ятки. Зокрема, як зазначалося, типологічно близькі ієневські пам'ятки Верхньої Волги (Ладижино 3, Єловка 2, Беліво 6а, Брагино та ін..) отримали численні радіо карбонові дати в межах другої половини Пребореалу — Бореалу. Стоянка Мураги, крем'яний інвентар якої являє собою подальший розвиток піщанорівських традицій, датована часом ще давнішим від самого Піщаного Рову. Скоріш за все, Піщаний Рів слід датувати, як більшість ієневських стоянок, доатлантичним часом, ще давнішим від самого Піщаного Рову. Скоріш за все, Піщаний Рів слід датувати, як більшість ієневських стоянок, до атлантичного часу, а пам'ятки типу Студенток — початком Атлантикуму.
Ґенеза Версія М. В. Воєводського про походження піщанорівської індустрії від пам'яток типу Покровщина була спростована розкопками 1981 р. на Покровщині. Матеріали останньої виявилися типово граветськими й надто несхожими на кремінь з Піщаного Рову. Домінування серединних різців на великих пластинах та кінцевих скребачок з ретушшю по довгому краю свідчать про відносно ранній вік Покровщини в межах верхнього палеоліту. Все це дало підстави заперечувати генетичний зв'язок пам'ятки з матеріалами типу Піщаного Рову.
Більшість сучасних дослідників генетично пов'язують піщанорівську культуру з лінгбійською лінією розвитку у Східній Європі. Як зазначалося, першими про лінгбійські пам'ятки на заході Східної Європи заговорили Р. К. Римантене, Р. Шильд, С. Козловський, Л. В. Кольцов, Л. Л. Залізняк. Паралельно з просуванням лінгбійських мисливців із прильодовикового тундро-степу Південної Балтії на схід, в ліси Східного Полісся, відбувалася поступова трансформація класичного Лінгбі в красносільську культуру (Східний Аренсбург). Остання через ранньомезолітичні пам'ятки гренського типу (Гренськ, Боровка, Хвойна) трансформувалася у пісочнівську та ієневську культури мезоліту Десни, Верхньої Волги та Оки. Очевидно з другої половини Дріасу ІІІ рух постлінгбійського населення у східному та північно-східному напрямках відбувся під певним тиском із заходу людності свідерської культури, яка сформувалася на початку Дріасу ІІІ в басейнах Верхньої Вісли та Прип'яті.