Ма́йкл Е́ндрю Фокс (; в Едмонтоні, Канада), знаний як Майкл Дж. «Джей» Фокс () — канадський та американський актор, письменник, активіст, продюсер, режисер кіно і телебачення. Почав зніматися ще у 1970-х роках, але найбільшу популярність здобув за виконання ролі Марті МакФлая у фантастичній трилогії «Назад у майбутнє», а також серіалі «», що виходив в ефір з 1982 по 1989 рік, за роль у якому актор виграв три премії «Еммі», один «Золотий глобус», а також дві «премії Гільдії кіноакторів США».
У 1991 році акторові поставили діагноз — хвороба Паркінсона, у чому Фокс публічно зізнався у 1998 році. 2000 року він перестав вести активну роботу у кіно і на телебаченні у зв'язку з погіршенням стану через хворобу і покинув шоу «», де виконував головну роль протягом чотирьох телесезонів. Відтоді він займався пошуками ліків проти захворювання, що призвело до створення благодійного фонду «», а 5 березня 2010 року шведський дослідний інститут «Karolinska Institutet» назвав Фокса «почесним доктором» () за внесок у дослідження хвороби.
З 2000 року актор переважно працює у кіно і на телебаченні, озвучуючи анімаційних персонажів, серед яких — герої фільмів «Атлантида: Загублена імперія» і «Стюарт Літтл», а також з'являється у гостьових ролях у серіалах: «Юристи Бостона», «Гарна дружина», «», «Клініка» та ін. Крім того, Майкл Джей Фокс випустив три біографічні роботи: «Lucky Man: A Memoir»(2002), «Always Looking Up: The Adventures of an Incurable Optimist» (2009) та «A Funny Thing Happened on the Way to the Future: Twists and Turns and Lessons Learned» (2010). За заслуги в галузі досліджень 27 травня 2011 акторові вручили «Орден Канади».
Актор є п'ятиразовим лауреатом премії «Еммі», чотириразовим лауреатом премії «Золотий глобус», дворазовим лауреатом премії Гільдії кіноакторів США, володарем премії «Греммі» та інших престижних нагород.
Біографія
Ранні роки Майкл Ендрю Фокс народився 9 червня 1961 року в Едмонтоні, провінція Альберта, Канада, у сім'ї військового Білла Фокса, службовця у збройних силах Канади і актриси та клерка Філліс Фокс (до шлюбу Пайпер) . Через роботу батька, сім'я, у якій крім Майкла було ще п'ятеро дітей, часто переїжджала, поживши у багатьох містах Канади. Коли йому було 13 років, батько пішов у відставку (батько актора помер від серцевого нападу 6 січня 1990), і сім'я оселилася у передмісті Ванкувера, у містечку під назвою Бернабі, де хлопчик навчався в одній школі з Браяном Адамсом. Зараз один зі шкільних театрів у Південному Бернабе носить ім'я Фокса. Тоді Майкл дуже захоплювався хокеєм і пов'язував з ним своє майбутнє, але через занадто маленький зріст — близько 164 см — змушений був залишити цей спорт, і хлопчик вирішив спробувати себе в акторстві.
Учитель акторської майстерності був дуже задоволений Майклом, вважаючи, що у нього безумовно є талант. У 15 років Майкл опинився на екрані у канадському серіалі каналу CBC «Лео і я» (згодом з'ясувалося, що Фокс став одним з чотирьох акторів шоу, у яких розвинулася хвороба Паркінсона, що підійняло питання — чи міг екологічний фактор вплинути на розвиток хвороби). Спочатку творці не хотіли прослуховувати 15-річного підлітка, оскільки їм потрібен був 10-річний хлопчик. Але Майкл завжди виглядав молодше за свої роки і таки зумів дістати цю роль. Саме тоді, після закінчення серіалу, Майкл остаточно вирішив бути актором. Але творець фільму «Листи від Френка», продюсер Рональд Шедло, у якого також знявся молодий актор, сказав, що Майклу варто спробувати себе у Голівуді, де ймовірність прославитися набагато більше. 1979 року, ледь акторові виповнилося вісімнадцять, він приймає шокуюче для батьків рішення — переїхати до Америки, а точніше — у Лос-Анджелес, кинувши школу (і тільки після весілля актор повернеться у рідне місто). Якби не його бабуся, навряд чи затію вдалося б здійснити. Єдине, про що жалкує Майкл, так це про те, що їй не довелося прожити так довго, щоб побачити його успіх у шоу «Сімейні узи».
Майкл мав намір використовувати ім'я Майк Фокс (так його ім'я було зазначено у фільмі «Листи від Френка») і далі, але коли він зареєструвався у «Гільдії кіноакторів США», з'ясувалося, що у списках вже є актор Майкл Фокс — заслужений характерний актор. У своїй книзі «Lucky Man: A Memoir», а також у декількох інтерв'ю, актор пояснив, що йому не подобалося ім'я Ендрю Фокс або Енді, тому він придумав середнє «Джей» — на честь актора Майкла Джей Полларда.
Спочатку кар'єра Фокса у Голівуді не складалася. Намагаючись приховати свій маленький зріст, він сильно поправився і був змушений сісти на дуже жорстоку дієту, щоб повернути свій колишній вигляд. Після кількох невдач Фокс заліз у борги, продав усі свої меблі і вже збирався повернутися до Канади, коли один телефонний дзвінок повністю змінив його життя: Фоксу запропонували зніматися у телесеріалі «Сімейні узи». Серіал завоював незвичайну популярність мало не у всьому світі і приніс Майклу три нагороди «Еммі» за найкращу роль.
Початок кар'єри
Першими великими роботами Фокса стали фільми «Опівнічне безумство» (1980) і «Клас-1984» (1982), у яких актор згаданий як Майкл Фокс. Незабаром після виходу картин Майкл отримує роль молодого республіканця Алекса П. Кітона у серіалі «Сімейні узи», що виходив на каналі NBC сім сезонів, з 1982 по 1989 рік. Майкл отримав роль оскільки Метью Бродерік не міг зніматися у цьому шоу. Спочатку батьки героя повинні були бути головними персонажами, а слоган шоу звучав як: «Просунуті батьки, розважливі дітки». Позитивні відгуки про роботу Майкла зробили його зіркою вже з перших епізодів першого сезону. На піку популярності шоу збирало біля телеекранів третину всіх сімей Америки щотижня. Фокс виграв три премії «Еммі» за роль у серіалі з 1986 по 1988 рік. Також здобув премію «Золотий глобус» у 1989 році.
Брендон Тартікофф, один з продюсерів шоу, хотів замінити Фокса, оскільки вважав його занадто малорослим для ролі. «Це не та особа, яку можна помістити на коробку для сніданків». Після успіху шоу Фокс подарував Тартікоффу саморобну коробку з написом: «Брендон, тут ти можеш зберігати свої каркання. Люблю і цілую, Майкл Джей Фокс». Тартікофф зберігав коробку у своєму офісі аж до свого звільнення з NBC.
Працюючи у шоу, Фокс познайомився зі своєю майбутньою дружиною Трейсі Поллан, що грала його кохану Еллен. Коли актор покинув серіал «Спін-Сіті», в останньому епізоді за участю Фокса було багато посилань до «Сімейних уз»: Майкл Грос (який зіграв батька Алекса, Стівена) зіграв психотерапевта Майка Флаерті, також згадується персонаж МеллоріShales, Tom. Michael J. Fox, Playing 'Spin City' to a Fare-Thee-Well. — Washington Post, May 24, 2000, C1.. Коли Флаерті став лобістом від захисників довкілля у Вашингтоні, він знайомиться з консервативним сенатором з Огайо на ім'я Алекс П. Кітон, а в одному з епізодів Мередіт Бекстор зіграла матір Майка.
Успіх трилогії «Назад у майбутнє»
Потім була головна роль у фантастичній комедії «Назад у майбутнє», яка стала лідером за касовими зборами у 1985 році. Перша частина розповідає про підлітка Марті Макфлая, який потрапляє з 1985-го у 1955 рік, де знайомиться зі своїми батьками, на той час учнями старшої школи. У результаті нещасного випадку його власна мати закохується у Марті, ставлячи під загрозу існування сина, оскільки він не народиться, якщо його батьки не познайомляться і не закохаються один в одного.
Режисер Роберт Земекіс з самого початку хотів, щоб головну роль Марті МакФлая зіграв Майкл Джей Фокс. Однак автор серіалу «Сімейні узи» Гері Девід Голдберг відмовився дати згоду на участь Фокса у проєкті, оскільки у той же період Мередіт Бекстор покинула шоу після того, як народила близнюків: шоу не могло втратити ще одного головного героя. На роль Марті було затверджено Еріка Штольца, який і розпочав знімання. Однак незабаром Земекіс звільнив актора, скільки, на думку режисера, у нього не було необхідної для ролі харизми Back to the Future: Making the Trilogy: Chapter 1 (DVD Documentary). До цього часу Мередіт Бекстор повернулася у шоу, і Голдберг дав добро на участь Фокса у фільмі за умови, що той не залишить шоу. Фокс знімався у «Сімейних узах» з 10 до 18 годин, а потім поспішав на знімальний майданчик «Назад у майбутнє», знімаючись у нічний час до 2.30 годин. Фокс працював у такому режимі протягом двох місяців.
Фільм «Назад у майбутнє» користувався любов'ю критиків і глядачів, а також став касовим хітом: у 1985 році впродовж восьми тижнів картина була лідером касових зборів США, зібравши в усьому світі $ 381 110 000. Variety оцінив гру Фокса і його колеги, Крістофера Ллойда, порівнявши їх дружбу із взаємовідносинами Короля Артура і Мерліна. Заповзятливий Роберт Земекіс вирішив закріпити свій успіх ще двома фільмами, які вийшли у 1989 і 1990 роках.
Під час знімання другої частини народилася перша дитина Фокса — син Сем. Також у цій частині Фокс втілив чотири образи: самого себе з 1985 року, сина і дочку з майбутнього і себе, постарілого з 2015 року. У третій частині він зіграв Марті і його предка Шеймуса. На зніманні актор ледь не позбувся життя: у сцені з повішенням головного героя мотузка занадто сильно затягла йому шию. Знімальна група дивувалася тому, наскільки правдоподібно грає Фокс, поки той не знепритомнів. Крім того, у цей же час — 6 січня 1990 року — у актора помирає батько.
Подальші проєкти
Після знімання картини «Назад у майбутнє» пішли головні ролі у проєктах «Вовченя» (1985), «Денне світло» (1987), «Секрет мого успіху» (1987), «Яскраві вогні, велике місто» (1988) і «Військові втрати»(1989).
У комедії «Секрет мого успіху» Фокс зіграв випускника університету Канзасу, який переїжджає у Нью-Йорк, щоб підкорити велике місто, але стикається зі зворотним боком сучасного бізнесу. Фільм став комерційно успішним, зібравши в усьому світі $ 110 млн. Роджер Еберт з The Chicago Sun Times написав:
У фільмі «Яскраві вогні, велике місто» Фокс виконав роль співробітника журналу «New York Magazine», що займається перевіркою фактів — молода людина проводить вільний час на вечірках, напиваючись і вживаючи наркотики. Картина отримала змішані відгуки, а Гел Гінсон з The Washington Post дав грі Фокса негативну характеристику, зазначивши, що «актор абсолютно не підходив на цю роль» . Між тим, Роджер Еберт навпаки підкреслив захоплення майстерністю Фокса:
Також у зніманні взяла участь його кохана, колишня колега по «Сімейним узам», Трейсі Поллан.
Потім Фокс зіграв головну роль у фільмі про в'єтнамську війну під назвою «Військові втрати» разом з Шоном Пенном. Фільм не став касовим хітом, але Майкл отримав переважно позитивні відгуки про свою роль рядового, службовця у В'єтнамі. Дон Віллмотт написав:
У 1991 році Майкл зіграв головну роль у романтичній комедії «Доктор Голівуд», що розповідає про талановитого лікаря, який вирішив зайнятися пластичною хірургією. Переїхавши з Вашингтона до Лос-Анджелеса, герой опиняється у маленькому містечку. Майкл Кейтон-Джонс з Time Out описав виконання Фокса таким чином: «фірмовий фонтан емоцій актора у всій красі». Потім виходить комедія «Напролом», у якій Фоксу дісталася роль актора, який вивчає роботу поліцейського у виконанні Джеймса Вудса. У період з 1992 по 1996 рік Фокс знявся у головних ролях ще у декількох фільмах, таких як «Консьєрж» (1993), «Життя з Майкі» (1993) і «Жадібність» (1994), а також з'явився у ролях другого плану у фільмах «Американський президент»(1995) і «Марс атакує!» (1996).
Останньою великою роботою у кіно став фільм «Страшили» (1996 року). Картина розповідається історію архітектора Френка Бенністера (Фокс), який потрапляє в аварію, внаслідок чого гине його дружина. Після нещасного випадку він починає бачити привидів і вирішує з їх допомогою заробити, зайнявшись вигнанням духів, яких він же і нацьковує на будинки потенційних клієнтів. Між тим, у місті орудує таємничий маніяк-убивця, який виявляється примарою, яка повернулася з Пекла. Гра Фокса була високо оцінена, Кеннет Туран з The Los Angeles Times написав: