Би́тва за Баку́ (, , ) — бойові дії між Кавказькою ісламською армією під командуванням турецького генерала Нурі-паша збройними формуваннями Азербайджанської Демократичної Республіки, з одного боку, і збройними формуваннями бакинської комуни, а пізніше — Диктатури Центрокаспія та їх підтримувавших британського експедиційного корпусу під командуванням генерала Ліонеля ДенстервиляL. C. Dunsterville. From Baghdad to the Caspian in 1918. The Geographical Journal, Vol. 57, No. 3 (Mar., 1921), pp. 153—164, з іншого, за контроль над містом Баку у 1918. В результаті бойових дій британські війська і Диктатура Центрокаспія змушені були залишити Баку, який став столицею Азербайджанської Демократичної Республіки.
Передмова
15 листопада 1917, через тиждень після падіння Тимчасового уряду у Петрограді, в Баку була сформована Бакинська рада робітничих, селянських і солдатських депутатів (Баксовет), який очолив більшовик Степан Шаумян. У квітні 1918 роком Бакинська Рада при підтримці озброєних загонів вірменської партії «Дашнакцутюн» в результаті кровопролитних березневих подій затвердив свою владу в Баку, після чого була сформована Рада народних комісарів, або «26 бакинських комісарів». Для Радянської Росії величезне значення мала бакинська нафта, тому перед Шаумяну ставилося завдання забезпечити її безперебійне постачання. При цьому російські більшовики були готові поділитися нафтою і з НімеччиноюТелеграмма В. И. Ленина И. В. Сталину . В. И. Ленин. Полное собрание сочинений, том 50. стр. 109, що не влаштовувало Велику Британію — супротивника Німеччини у Першій світовій війні.
Хоча спочатку азербайджанські лідери виступали за автономію у складі Росії, після березневих подій вони стали вимагати тільки незалежність і пов'язували свої надії вже не з російською революцією, а з Османською імперієюTadeusz Swietochowski. Russian Azerbaijan, 1905—1920: The Shaping of a National Identity in a Muslim Community. Cambridge University Press, 2004. ISBN 0-521-52245-5, 9780521522458, стр. 119.. 28 травня 1918 у Тифлісі була проголошена Азербайджанська Демократична РеспублікаПротоколы заседаний мусульманских фракций Закавказского Сейма и Азербайджанского Национального Совета 1918 г. — Баку, 2006, с. 123—125. Національна Рада і кабінет міністрів АДР незабаром переїхали у Єлизаветполь, якому було повернуто назву Гянджа, і місто було оголошено тимчасовою столицею, до встановлення контролю над Баку. Для Османської імперії розвал Кавказького фронту відкривав можливості поширення для свого впливу на Закавказзя і Центральну Азію, чим вирішили скористатися її лідери, які розглядали Східне Закавказзя як частину майбутньої туранської імперії, в яку також повинні були увійти Північний Кавказ, Північна Персія і ТуркестанTadeusz Swietochowski. Russian Azerbaijan, 1905—1920: The Shaping of a National Identity in a Muslim Community. Cambridge University Press, 2004. ISBN 0-521-52245-5, 9780521522458, стр. 131—132..
Перспективи турецької експансії в регіоні викликали занепокоєння у Великій Британії, де розглядали це як потенційну загрозу своїм колоніальним володінням у Британській Індії. Згідно секретної англо-французької конвенції, укладеної ще 23 грудня 1917 У Парижі, Росія була поділена на «зони дій», англійська зона складала Дон, Кавказ і Туркестан, тобто практично більша частина Каспійського регіону Гражданская война и военная интервенция в СССР. — М., 1983, c. 38.. Особливу увагу уряд Великої Британії приділяв Баку і Каспію які мають «велике військове, політичне і економічне значення»Волков Ф. Д. Тайны Уайтхолла и Даунинг-стрит. М., 1980, c. 50.
Бойові дії
6 червня 1918, Григорій Корганов, нарком по військовим і морським справам Бакинської Ради, видав наказ Червоної Армії почати наступ на місто Гянджа. Будучи не в змозі самостійно захистити незалежність країни, уряд Азербайджану запросив в Османській імперії військової підтримки згідно з пунктом 4 договору між двома країнами. У Баку радянські війська грабували і вбивали мусульман, оскільки вони рухалися в бік Гянджі. Проте багато з військ, про які Шаумяна просив із Москви для захисту Баку, не прибули, бо вони були затримані за наказом Йосипа Сталіна в Царицині. Крім того, за наказом Сталіна зерно, яке було зібрано на Північному Кавказі, щоб нагодувати голодуючих людей у Баку, було направлено в Царицин. Шаумяна опротестував поведінку Сталіна перед Леніном і Військовим комітетом, і він часто заявляв: «Сталін нам не допоможе». Відсутність військ і їжі було вирішальним у долі радянського Баку.
16 червня уряд АДР переїхав із Тіфліса в Гянджу, а через три дні постановою уряду на території Азербайджану було введено воєнний станАзербайджанская Демократическая Республика (1918—1920). Армия. (Документы и материалы). — Баку, 1998. — С. 16.. Національна рада Азербайджану звернулася за військовою допомогою до Туреччини, яка задіяла в цих цілях Кавказьку ісламську армію під командуванням Нурі-паші, до складу якої разом із прибулою 5-ю Кавказькою і 15-ю Чанахгалінською турецькими дивізіями увійшов Мусульманський корпус, сформований урядом АДР.
Після триденних боїв (протягом 16—18 червня 1918 року) у Карамарьяма частини Кавказької ісламської армії змушені були відступити до Геокчаю, втративши до 1 тис. чоловік убитими і пораненими — турецьке командування не очікувало такого опору і таких втрат. До кінця місяця турецьке командування перекинуло до Гянджі додатково до 15 тис. аскерівВолхонский М., Муханов В. По следам Азербайджанской Демократической Республики. — М.: Европа, 2007. — ISBN 978-5-9739-0114-1, С.87.
У боях під Геокчаєм 27 червня — 1 липня 1918 частини Кавказької ісламської армії розбили 1-й Кавказький корпус Червоної армії, частини якого відступили під Карамар'ям. Ініціатива повністю перейшла до Кавказької ісламської армії. 2 червня радянські частини залишили Ахсу, 10 червня, після триденних боїв, — Кюрдамір, 14 червня — станцію Керар і продовжували відступ вздовж залізниці. Протяжність фронту стала стрімко зростати, розтягуючи пошарпані частини бакинської Червоної армії. Вже в липні бої йшли на трьох напрямках — Шемахинському, Сельдіському і центральному — Кюрдамірському. На лівому і правому флангах фронту наступали в основному турецькі частини, а в центрі до них була додана п'ятитисячне угруповання місцевих мусульманських військ під командуванням полковника Г. Салімова, майбутнього заступника начальника Генерального штабу Азербайджану. Виснажені боями червоноармійці не могли довго оборонятися і почали відступати по всьому фронту слідом за відступаючими Дашнацькими загонами. Лінія фронту стала швидко наближатися до БакуВолхонский М., Муханов В. По следам Азербайджанской Демократической Республики. — М.: Европа, 2007. — ISBN 978-5-9739-0114-1, С.88.
Уряд Радянської Росії намагався переконати Німеччину зупинити наступ турецьких військ. Німці погодились в обмін на нафту.
Проте переконавшись, що у Німеччини немає реальних можливостей вплинути на ситуацію в регіоні, турецьке командування продовжило наступ на Баку. Намагаючись врятувати становище, більшовики прийняли пропозицію про допомогу з боку колишнього царського офіцера військового старшини Терського козачого війська Лазаря Бічерахова, який ще на початку 1918 року сформував в Персії невеликий загін (близько тисячі чоловік), що перебував на службі в англійців. Бакинському Раднаркому було відомо, що Бічерахов перебуває в тісному контакті з англійцями. Тому погодившись включити його загін до складу Кавказької Червоної армії, раднарком поставив Бічерахову ряд умов, у тому числі відправлення на фронт не через Баку, а через ст. Алят. 5 липня загін Бічерахова морем прибув до Алят, а 7 липня був направлений на фронтКадишев А. Б. Интервенция и гражданская война в Закавказье. — М., 1960. — С. 118. Бічерахову було доручено командування військами на правому фланзі. Командування ж військами в центрі і на лівому фланзі залишилося за Коргановим. У той же день почалися бої за Кюрдамір, що тривали три дні і закінчилися поразкою військ Бакинської ради.
Поразки в боях проти Кавказької ісламської армії, гостра продовольча криза в Баку і невдоволення політикою Бакинської комуни призвели до зміни влади в місті. Уряд бакинських комісарів був не в змозі самостійно переламати ситуацію, а військового підкріплення з Радянської Росії не надходило в необхідному обсязі у зв'язку зі складним становищем на інших фронтах. За словами американського історика професора Фируза Каземзаде, до травня 1918 Баку був «більшовицьким островом в антибільшовицькому морі». Населення міста становило чотири нерівні групи. Найбільша з них — мусульмани (азербайджанці) — не бажала обороняти Баку від своїх побратимів, що наступали на місто разом з турецькими військами. Вірмени, що складали другу групу, мали намір боронити місто за всяку ціну зі страху перед турками і азербайджанцями. Третьою групою були росіяни, що не належали до партії більшовиків, — монархісти, меншовики, кадети й есери. Вони боялися турків і симпатизували Антанті. І нарешті, найменшою за чисельністю групою були більшовики. Вони збиралися утримувати Баку як можна довше, щоб постачати Радянську Росію нафтою, але відмовлялися приймати допомогу англійців. Радянська Росія, відрізана від Закавказзя фронтами громадянської війни, тим не менш, надавала Бакинського Раднаркому деяку військову допомогу. 19 липня в Баку з Царицину прибув добре озброєний загін Г. Петрова у складі ескадрону кінноти, роти матросів, команди кінних розвідників (30—40 чоловік) і однієї батареї шестиорудійного складуКадишев А. Б. Интервенция и гражданская война в Закавказье. — М., 1960, с. 120—121.
20 липня частини Кавказької ісламської армії вибили війська Бакинської ради з Шемахи, а через тиждень підійшли до Баку на відстань 16 км. У міру успіхів Кавказької ісламської армії настрої на користь запрошення англійських військ посилювалися. Опоненти уряду — блок соціалістів-революціонерів, меншовиків і дашнаків — на надзвичайному засіданні Бакинського ради 25 липня запропонував резолюцію «Про запрошення в Баку англійців і утворення влади з представників усіх соціалістичних партій», яка була прийнята більшістю голосів — 259 голосів правих соціалістів-революціонерів, соціал-демократів (меншовиків) і дашнаків проти 236 голосів соціал-демократів (більшовиків)Шаумян С. Г. Статьи и речи. 1917—1918. — Баку, 1929. — С.232., цит. по: Волхонский М., Муханов В. По следам Азербайджанской Демократической Республики. — М.: Европа, 2007. — ISBN 978-5-9739-0114-1, С.89. Одночасно близько 3 тис. солдатів вірменської національності відмовилися виступити на фронт, а тимчасово командувач частинами Червоної армії в Баку Аветисов зажадав від Баксовета негайно почати переговори з турецьким командуваннямВолхонский М., Муханов В. По следам Азербайджанской Демократической Республики. — М.: Европа, 2007. — ISBN 978-5-9739-0114-1, С.89.
У ці дні в Баку морським шляхом з Астрахані прибув великий транспорт зі зброєю і боєприпасами, в тому числі 3 панцерники, 80 гармат, 160 кулеметів, 10 тисяч рушниць та 200 тисяч набоївКадишев А. Б. Интервенция и гражданская война в Закавказье. — М., 1960, с. 126. Проте фронт швидко наближався до Баку. 29 липня радянські війська змушені були відійти в район Баладжари. 30 липня 1918 Бічерахов, усвідомивши безперспективність військових дій проти азербайджано-турецьких сил, пішов зі своїм загоном у Дагестан.
Більшовики відмовилися від участі в коаліції і на екстреному засіданні Бакинського Раднаркому 31 липня заявив про складання своїх повноважень і ухвалив рішення евакуювати військові сили і державне майно Радянської Росії на пароплави, вважаючи що здача Баку вже неминуча і не бажаючи заважати населенню випробування останнього засобу — капітуляція.
Влада в Баку з 1 серпня 1918 р. перейшла в руки нового уряду — Тимчасової диктатури Центрокаспія і Президії Тимчасової виконавчої Ради робітничих і солдатських депутатів, сформованого на базі блоку правих соціалістів-революціонерів, соціал-демократів (меншовиків) і дашнаків (за етнічною приналежністю — в основному євреїв, вірмен і росіян).