Лідія Морисівна Коле́сникова ( 3 грудня 1916, Банно-Тетянівка — 13 березня 2003, Донецьк) — українська поетеса, член Спілки письменників України з 1956 року.

З біографії Народилася року в селищі Банно-Тетянівці (нині місто Святогірськ Донецької області, Україна). Про своїх батьків писала так:

«Мій тато, Морис Френе, родом з Бельгії. Жив у батька — директора невеликого заводу у Криничній, а мати — Наталія Петрівна Колесникова — у цій сім'ї працювала покоївкою. Коли мені минуло півтора роки, іноземцям запропонували покинути Донбас, а моя мама відмовилася їхати на батьківщину чоловіка».

У дитинстві простудилася і потім на все життя залишилася з вадами слуху. 1932 року закінчила семирічну школу в рідному селищі і з 1933 року стала працювати фактуристкою на книжковому складі Книгокультторгу у Сталіному. У 1944—1949 роках працювала на відбудові Донбасу, потім, до 1961 року — ретушером у Сталіному.

Померла у Донецьку 13 березня 2003 року. Похована у Святогірську.

Творчість Перший свій вірш надрукувала у газеті «Социалистический Донбасс» 1945 року. Потім публікувалась у газеті «Радянська Донеччина», київських журналах «Україна», «Радянська жінка», «Вітчизна», «Дніпро», харківському журналі «Прапор». Авторка збірок поезій:

«З ліричного зошита» (1954); «Рідний край» (1957); «Лісове джерельце» (1959); «Земле моя» (1962); «Зустрічі й розлуки» (1964); «Стежки й літа» (1966); «Відгомін» (1969); «Клени золоті» (1972); «Вересневий цвіт» (1976); «В дорозі» (1979); «Намисто» (1983); «Розмова в дорозі» (1988). «Стріла, що мчить до зір» (1997, Літературна премія імені Володимира Сосюри за 1998 рік). </div> Окремі вірші перекладено російською мовою.

Про її поезію тепло відгукувався Павло Тичина: . Цінували творчі доробки поетеси Микола Бажан, Леонід Новиченко, Степан Крижанівський, Галина Гордасевич, Андрій Клоччя, Петро Бондарчук, Іван Білий, Станіслав Жуковський, Юрій Доценко.

Вшанування На фасаді школи у Святогірську поетесі встановлено ме­­моріальну дошку.

Література Лідія Колесникова // , С. 237; М. С. Федорчук. Колесникова Лідія Морисівна // , С. 528;