Середньовіччя — історичний період, що тривав після доби античності й до початку Нового часу.
Світова медієвістика вважає початком Середньовіччя падіння Західної Римської імперії наприкінці V століття (заведено вважати, що імперія припинила своє існування 4 вересня 476 року, коли Ромул Август зрікся престолу). Щодо дати, яка позначила б закінчення епохи Середньовіччя, історики не мають єдиної думки. Визначити провідні ознаки кінця доби Середньовіччя важко, так як для кожного куточка світу характерні свої особливості. Загалом на сьогодні визначають наступні культові події, які ознаменували закінчення середньовічного періоду: написання «Комедії» Данте Аліг'єрі (1321 рік), падіння Константинополя (1453 рік), винахід друкарства (середина XV століття), відкриття Америки (1492 рік), початок Реформації (1517 рік) або початок Англійської революції (1640 рік). В останні роки українська медієвістика визначає закінчення періоду Середньовіччя до кінця XV — початку XVI століття.Історія середніх віків. М., 2003. С. 24-25. Зазначимо, що будь-яка періодизація Середньовіччя має умовний характер.
Історія та географія
Термінологія Термін «Середні віки» ( — середній вік) вперше вжив італійський гуманіст Флавіо Бйондо у своїй інтелектуальній праці «Декади історії, починаючи від занепаду Римської імперії» (1483 рік). До Флавіо Бйондо на позначення періоду з часу падіння Західної Римської імперії до Відродження домінував термін, запропонований Петраркою — «Темні століття». У сучасній історіографії цей термін означає коротший хронологічний відрізок (VI—VIII століття).
У XV—XVI століттях цей період історії мав наступні назви: media tempestas (; з 1469 року), media antiquitas (; з 1494 року), medium tempus (; з 1531), saeculum medium (; з 1596 р.)Гені Б.Історія та історична культура середньовічного Заходу. М., 2002. С. 11..
Гуманісти мали намір позначити, таким чином, епоху між античністю, яка їх надихала, і своєю сучасністю. Оскільки гуманісти оцінювали насамперед стан мови, писемності, літератури та мистецтва, то цей «серединний» період здавався їм втіленням занепаду античного світу, розквіту варварства і перевтілення «класичної латинської мови» у свою гіршу версію — «кухонної» латини.
У XVII столітті термін «Середні віки» увів до обігу професор Галльського університету Христофор Целларіуса (Келлер, Келларіус), поклавши початок так званій гуманістичній трихотомії. Він розділив всесвітню історію на Античність, Середньовіччя і Новий час. Келлер вважав, що Середньовіччя тривало з 395 року (остаточне розділення Римської імперії на Східну і Західну) і аж до 1453 року (падіння Константинополя)Історія середніх віків. М., 2003. С. 8..
У вузькому сенсі термін «Середньовіччя» застосовується щодо західноєвропейського Середньовіччя. У цьому випадку термін висвітлює ряд особливостей релігійного, економічного і політичного життя: феодальна система землекористування (феодали-землевласники і напівзалежні селяни); система васалітету (зв'язують феодалів відносини сеньйора і васала); безумовне домінування Церкви у релігійному житті; могутня політична влада Церкви (інквізиція, церковні суди, існування єпископів-феодалів); ідеали чернецтва і лицарства (поєднання духовної практики аскетичного самовдосконалення і альтруїстичного служіння суспільству); розквіт стилю середньовічної архітектури — готики. У ширшому сенсі цей термін може застосовуватися до будь-якої культури, але у цьому випадку він позначає переважно хронологічну приналежність і не вказує на наявність перерахованих вище особливостей західноєвропейського Середньовіччя (наприклад — «Середньовічний Китай»), або, навпаки, вказує на історичний період, що має ознаки Європейського Середньовіччя (в основному, феодалізм), але не збігається за хронологією із Середніми віками Європи (наприклад, японське Середньовіччя).
Періодизація Середньовіччя умовно можна поділити на три основних періодиІсторія середніх віків. М., 2003. С. 26-27.: Раннє середньовіччя (кінець V — середина XI століть). Високе або класичне середньовіччя (середина XI — кінець XV століть). Пізнє середньовіччя або ранній Новий час (XVI—XVII століття). Представники французької школи «Анналів» висунули ідею «Довгого Середньовіччя». Відповідно цій ідеї період Середньовіччя закінчується наприкінці XVIII століття.
Джерела Джерела періоду Середньовіччя умовно поділяють на п'ять типів: Природно-географічні Етнографічні Речові Художньо-образотворчі (архітектура, живопис, скульптура, прикладне мистецтво) Письмові.
Письмові джерела поділяють на: Наративні, тобто історичні оповіді (аннали, хроніки, біографії, генеалогії, історії тощо), агіографічні твори, епістолярні пам'ятки, проповіді та настанови, наукова і художня література Документальні Законодавчі.
Витоки: падіння Римської імперії
Падіння Західної Римської імперії
Починаючи з II ст. могутність Римської імперії пішла на спад — поступово прийшли в занепад морська торгівля і розвиток міст, скоротився приріст населення. Західну імперію постійно турбували набіги варварів, що призвело до її занепаду. У 410 році вестготами був узятий Рим, а 4 вересня 476 році вождь германців Одоакр змусив останнього західного римського імператора, 16-річного Ромула Августа зректися престолу. За згодою Зенона Одоакр визнав імператором Заходу попередника Ромула Августула імператора Юлія на прізвисько Непот.(«Племінник», так як слабкий Непот правил Заходом як ставленик візантійського імператора, свого родича; в наш час непотизм ом називають зайняття посад завдяки родинним зв'язкам, кумівство) Таким чином завершилося 12-вікове панування Риму.
Раннє Середньовіччя
Період європейської історії, що почався незабаром після розпаду Римської імперії. Тривав близько п'яти століть, приблизно з 500 по 1000 рік. В епоху раннього Середньовіччя сталося Велике переселення народів, з'явилися вікінги, виникли королівства остготів в Італії і вестготів в Аквітанії і на Піренейському півострові й утворилося Франкське королівство, що в період свого розквіту займало більшу частину Європи. Північна Африка й Іспанія увійшли до складу арабського Халіфату а, на Британських островах існували численні невеликі держави англів, саксів і кельтів, з'явилися держави в Скандинавії, а також в центральній і східній Європі: Велика Моравія і Київська Русь.
Велике переселення народів
Умовна назва сукупності етнічних переміщень в Європі у IV—VII століттях, головним чином з периферії Римської імперії на її територію. Велике переселення можна розглядати як складову частину глобальних міграційних процесів, що охоплюють сім-вісім століть. Характерною особливістю переселення був той факт, що ядро Західної Римської імперії (включаючи в першу чергу Італію, Галлію, Іспанію і частково Дакію), куди попрямувала зрештою маса німецьких переселенців, до початку V століття нашої ери вже була досить щільно заселена самими римлянами та романізованими кельтськими народами. Тому велике переселення народів супроводжувалося культурними, мовними, а потім і релігійними конфліктами між німецьким і романізованим населення. Великі переселення заклали основу протистояння між німецькими і романськими народами в якомусь сенсі дійшов і до наших днів. У переселення активно брали участь слов'янські народи, тюрки, іранці (алани) та фінно-угорські племена.
Реконкіста
Реконкіста почалася в районі Ковадонги сьогоднішньої Астурії, яка єдина не була завойована маврами. Її ініціював князь Пелайо у 722 році. Реконкіста йшла з перемінним успіхом, пов'язаним з тим, що феодальні чвари змушували християнських правителів боротися один з одним і зі своїми васалами. Траплялися й очевидні невдачі, наприклад битва при Аларкосе. Закінчилася реконкіста у 1492 році, коли Фернандо II Арагонський і Ізабелла I Кастильська вигнали останнього мавританського володаря з Іберійського півострова. Вони об'єднали більшу частину Іспанії під своєю владою (Наварра була включена до складу Іспанії у 1512 році).
Візантійська імперія
Назва Східної Римської імперії в західній історичній науці. Назва «Візантійська імперія» (від назви міста Візантій, на місці якого римський імператор Костянтин Великий на початку IV століття заклав Константинополь) держава отримала в працях західноєвропейських істориків уже після свого падіння. Самі візантійці називали себе римлянами — по-грецьки «ромеями», а свою державу — «римською», «ромейською».
Франкське королівство
Умовна назва держави в Західної і Центральній Європі з V по IX століття, що утворилася на території Західної Римської імперії одночасно з іншими варварськими королівствами.
Меровінґи
Перша династія франкських королів в історії Франції. Королі цієї династії правили з кінця V до середини VIII століття на території сучасних Франції і Бельгії. Вони походили з салічних франків, які в V століття е влаштувалися в Камбре (Хлодіон Довговолосий) і в Турне (Хільдерік I).
Високе Середньовіччя
Період європейської історії, що продовжився приблизно з 1000 по 1300 рік. Епоха високого Середньовіччя змінила Раннє середньовіччя і передувала Пізнього середньовіччя. Основний характеризує тенденцією цього періоду стало швидке збільшення кількості населення Європи, що призвело своєю чергою до різких змін у соціальній, політичній та інших сферах життя.
У Високе Середньовіччя починає активно процвітати Європа. Прихід в Скандинавію християнства. Розпад Каролінгської імперії на дві окремі держави, на територіях яких пізніше сформувалися сучасні Німеччина та Франція. Організація християнами Хрестових походів з метою відвоювання у сельджуків Палестини. Розквіт торгівлі та комерції. Дуже активно розвивається культура. З'являються нові стилі і напрямки в архітектурі та музиці.
У Східній Європі епоха Високого Середньовіччя ознаменована розквітом Київської Русі та появою на історичній сцені Польщі та Великого Князівства Литовського. Нашестя монголів у XIII століття завдало непоправної шкоди розвиткові Східної Європи. Багато держав цього регіону були розграбовані та поневолені.
Феодалізм
У результаті об'єднання частково зруйнованої західноримської соціально-економічної структури та німецької протомілітомагнарної системи виробничих відносин виник абсолютно новий суспільно-економічний устрій і відповідно спосіб виробництва, який заведено називати феодальним. Сам факт злиття порядків корінного населення Західної Римської імперії з німецькими давно вже помічений істориками, які назвали це явище романо-германським синтезом.html 4. Епоха Середніх віків (VI—XV ст.) / / Юрій Семенов <! — Заголовок доданий ботом -->
Хрестові походи
Однією з визначальних рис епохи Високого Середньовіччя були хрестові походи, організовані християнами з метою відвоювання у сельджуків Палестини. Хрестові походи надавали найпотужніше вплив на всі верстви середньовічного суспільства — очолювали ці походи від королів і імператорів до простих селян, чиї господарі проводили довгі роки в боях на Сході. Розквіт ідеї хрестових походів припав на XII століття, коли після Першого хрестового походу на відвойованих територіях утворилося християнська держава — Єрусалимське королівство. У XIII столітті й пізніше християни робили декілька хрестових походів проти своїх же братів-християн, а також проти язичників, які сповідували інші, немусульманські релігії.
Церква Схизма 1054 року призвела до утворення двох основних галузей християнської церкви — Римо-католицької церкви в Західній Європі і Православної церкви у Східній. Розкол стався в результаті конфлікту між римським легатом кардиналом Гумбертом і патріархом Константинопольським Михайлом Кіруларія, під час якого церковники віддали один одного анафемі.
Схоластика
Систематична середньовічна філософія, сконцентрована навколо університетів та є синтезом християнського (католицького) богослов'я і логіки Арістотеля.
Торгівля і комерція