Жермен Бофран (; 1667, Нант — 19 березня 1754, Париж) — французький архітектор і дизайнер інтер'єрів.

Життєпис. Ранні роки в Лотарингії Народився в місті Нант. Походить з родини архітектора і скульптора герцога Лотарингії Жана Бофрана. Мати з родини Кіно́, французький поет і драматург Філіпп Кіно (Philippe Quinault) — її рідний брат.

Хлопчик був другим сином з дванадцяти дітей родини. Перші художні навички отримав в майстерні батька. Статки родини дозволили навчати старшого сина Жана та молодшого Жермена в Нантському університеті. По закінченні навчання в Нанті, мати вивезла 1682 року здібного Жермена в Париж, аби використати підтримку брата — Філіпа Кіно заради кар'єри сина.

У Парижі

Жермен Бофран починав художню кар'єру в Парижі як скульптор в майстерні Франсуа Жирардона. Дядя (Філіп Кіно) ввів здібного юнака в коло тодішніх аристократів (майбутніх замовників) і з відомими діячами мистецтв. Згодом Жермен обрав головною сферою власних зацікавлень архітектуру.

Серед перших робіт молодого архітектора — Оранжерея в Версалі (ремонти). Він працює креслярем на будівництві Вандомської площі в Парижі з 1686 року, де відповідав за перші проєкти, та в монастирі капуцинівKimball 1943 p. 38..

Конкуренція серед архітекторів в Парижі була надзвичайною, тому в період між 1699—1709 рр. незадіяний архітектор покинув Париж і працював в Лотарингії, котра ще не була захоплена Францією і була самостійною державою, та в Нідерландах. 1709 року він повернувся в Париж. В цей період відбулося формування архітектурного стилю Жермена Бофрана, пов'язаного з особливостями пізнього бароко Лотарингії та Південних Нідерландів, пишного, важкуватого і монументального в деталях і формах.

Експериментував Бофран і з дахами. У Франції, де полюбляли різновеликі дахи і башточки, він давав варіанти як з типовими високими дахами, майже середньовічними (замок д'Аруе, замок в Люневілі, Отель Субіз, герцогський замок в Нансі, власний замок Château de Thuillières), так і дахи пласкі, повністю приховані парапетом зі скульптурами (проєкт замку Мальгранж.)

Барокові корені творчості

В арсеналі французьких архітекторів важливе місце посіла тричастинна композиція — центральний (високий) корпус, два бічні павільйони і галереї, що пов'язують все в єдине ціле. За цією схемою побудовані -

Люксембурзький палац, головний фасад (арх. Соломон де Брос) замок Шеверні(арх. Жак Буйє де Блуа) Колеж чотирьох націй (арх. Луї Лево)

Звертався до цієї схеми і відомий майстер римського бароко — Лоренцо Берніні. З його творами пов'язаний головний фасад невідомої споруди, яку роспізнають як варіант добудов палацу Лувр. Схема отримає характер канонічної для низки архітекторів XVIII і навіть XIX століття. За нею будуватимуть прибічники рококо і класицизму в Швеції (Дроттнінгхольм, Китайський будиночок-палац.) За цією схемою побудована низка садиб в Російській імперії, митці якої надзвичайно спростували чи взагалі відмовившись від декору фасадів.

Але ні у кого, окрім Жермена Бофрана, не відчувались так сильно барокові корені його мистецтва. Це доводить проєкт замку Мальгранж та його порівняння з бароковим проєктом добудов Лоренцо Берніні. В обох заокруглений центральний об'єм, бічні павільйони і напівциркульні галереї, котрі пов'язуюсь композицію в єдине ціле. У Бофрана бароковий характер споруди підсилюють великі волюти центральної вежі, запозичені архітектором у барокових церков і скульптури на парапетах, котрі візуально закінчують волюти і пілястри (типова деталь барокових споруд). І лише вигладжені фасади галерей та бічних павільйонів, прикрашених тільки вікнами та пілястрами, свідчать про впливи класицизму.

Народження рококо

Початок XVIII століття в Парижі був відзначений народженням стилю рококо. До формування нового стилю в живопису були причетні художники француз Антуан Ватто й італійка з Венеції Розальба Кар'єра, діяльно підтримані багатієм і меценатом П'єром Кроза. Жермен Бофран став першою значною фігурою серед дизайнерів інтер'єрів, започаткувавших рококо в палацовому декорі численних готелів (приватних міських маєтків французьких аристократів). Овальна зала готелю Субіз стала зразком нового стилю — з його відмовою від класичної тектоніки і колон-пілястр, з арочними вікнами, рослинним декором, що оплітав картини-вставки і переходив на стелюКузьмина М. Т. Мальцева Н. Л. «История зарубежного искусства», М. «Искусство», 1971, с. 241. Ордерний декор заміняють на дерев'яні панелі, картини і дзеркала вплітають в чудернацькі звивисті орнаменти, легкі і примхливі. Важливою особливістю інтер'єрів стають легкі й зручні меблі, котрі витісняли пишні і важкі меблі бароко. Примхливі орнаменти і низка дзеркал ламали реальні кордони приміщень і перетворювали їх на ілюзорні, майже казкові помешкання. (Роботи проведені з 1732 року, інтер'єри знищені).

Архітектурна практика і кар'єра

Ще сміливішим був Жермен Бофран у власних архітектурних проєктах. Не відмовляючись від важкуватої монументальності барокового класицизму Франції, він сміливо поєднує гнучкі й ефектні барокові форми зі знахідками архітекторів-попередників на кшталт Франсуа Мансара, Жака Буйє де Блуа чи Луї Лево. Компромісно поєднані об'єми, взяті із барокових церков, з житловими блоками дали незвичний для французького класицизму XVII століття ефект пишної імпозантності і репрезентативності. Цей ефект особливо відчутний в споруді замку-палацу в Люневілі чи в проєкті замку-палацу Мальгранж. Бофран сміливо ігнорував архітектуру Версаля, котру почали розглядати як зразок і майже канонізували. Архітектурні споруди Бофрана розглядались як неможливі в проєктах для короля, але були цілком принадними для приватних палаців аристократії, як французької, так і західноєвропейської. Саме цей прошарок французького суспільства разом з багатіями третього стану сприймали його сміливі проєкти і реалізовували їх.

З французом Бофраном радиться архітектор-італієць, котрий будує мисливський замок в Ступініджі в П'ємонті — з його двома курдонерами, діагональними флігелями, котрі надзвичайно активно втручаються в природне оточення. З паризьким митцем радиться курфюрст Баварії Максиміліан II, в замку якого створені фонтан і мисливський павільйон за проєктами Бофрана. З паризькою зіркою радився німецький архітектор Бальтазар Нейман під час свого перебування в столиці Франції. Деякий час Бофран бере участь в будівництві палацу-резиденції князя-єпископа в місті Вюрцбург, що сприяє розповсюдженню стилю регентства по князівським резиденціям в Європі. За проєктами Бофрана було виконано декор анфілади парадних залів.

З 1709 року він — академік Королівської академії архітектури. Вже через рік після прибуття в Париж Бофрана 1710 року запросили на перебудову палацу Бурбон. Архітектор брав участь в конкурсі на створення площі короля Людовіка XV. З 1711 року його призначили на посаду надвірного архітектора герцога Лотарингії. В 1712—1715 роках він вибудував палацик в новому кварталі Парижа Фобур Сент-Оноре, котрий згодом став відомий як Отель де Дюрас. Жермен Бофран перебудував низку приватних замків в провінціях Франції.

1724 року Бофран головний архітектор будівництва шпиталів і лікарень — серед його робіт Виховний будинок-прихисток в Іль де ла Сіте і Будинок для позашлюбних дітей (1727 рік, знищений). Жермен Бофран добудовував комплекси лікарень Сальпетріер, Отель Дьє та Бісетр.

Помер в Парижі на 87 році життя.

Учні

Шарль-Луї Клеріссо (Charles-Louis Clérisseau, 1721—1820), відомий дослідник давньоримської архітектури Еммануель Ере де Корні (1705—1763), будівничий барокової церкви Сен Жак в місті Люневіль і комплексу палацу короля Станіслава в Нансі. Домінік Франсуа Бар Шефдевілле (François Dominique Barreau de Chefdeville, 1725—1765)

Родина

Жермен Бофран був одружений. Два його сини працювали в архітектурній майстерні батька. Але вони померли раніше за батька (перший в 1732, другий в 1745 р.)

Вибрані твори

Арсенальна бібліотека (Париж, перебудови і збільшення) Готель Субіз, інтер'єри в стилі рококо Готель де Віллар Готель де Брольї Готель де Майєн Готель Малий Люксембург Готель Лебрен Готель де Месм, перебудови Готель Феррарі, Нансі Готель Бово-Краон Замок д'Аруе, перебудови Замок Альнуа (Château d'Aulnois) Замок Герцога Лотарингії, добудови, Нансі Шато де Люневіль Мисливський замок, Коммерсі, Лотарингія Палац Юстиції Церква Сент Меррі, каплиця Катедральний собор Нансі, вівтар Катедральний собор в Нанті, вівтар Палац Ступініджі, Турин, Італія, план палацу Палац, Вюрцбург, Німеччина, парадні сходи та ін.

Друковані видання («Книга архітектури»), 1745 рік

Див. також Протекціонізм

Примітки

Джерела Michel Gallet, Jörg Garms: Germain Boffrand, Paris 1986. Jean-Francois Bovy: «Le pavillon de chasse de Maximilien-Emmanuel de Bavière à Boitsfort par Germain Boffrand». Brüssel 1998. Кузьмина М. Т. Мальцева Н. Л. «История зарубежного искусства», М. «Искусство», 1971