Це стаття про фільм. Стаття про науку та технології створення інтелектуальних машин називається Штучний інтелект
«Штучний розум» (, також знаний як AI або A.I.) — американський науково-фантастичний фільм-драма режисера, продюсера та співсценариста Стівена Спілберга, що вийшов на екрани 2001 року та був знятий за мотивами оповідання Браяна Олдіса «Суперіграшки живуть ціле літо» () з Хейлі Джоелом Осментом, Джудом Лоу, Френсіс О'Коннор, Семом Робардс, Джейком Томасом та Вільямом Хертом в головних ролях. У центрі сюжету фільму — Девід, хлопчик-андроїд, запрограмований на любов.
Ще на початку 1970-х років за створення фільму взявся режисер Стенлі Кубрик. Написанням сценарію займалася ціла група авторів, включаючи Браяна Олдіса, Боба Шоу, Єна Ватсона і Сару Майтленд. Протягом декількох років фільм перебував у стадії виробничого пекла через те, що Кубрик вважав тогочасну комп'ютерну графіку доволі недосконалою. Знімання фільму почали після смерті Кубрика, у 2000 році. Проєкт Кубрика продовжив Стівен Спілберг, якого зацікавили кінострічкою продюсер фільму Ян Харлан та його сестра Крістіана Кубрик. «Штучний розум» отримав загалом позитивні відгуки критиків і був номінований у двох категоріях на премію «Оскар» та в трьох категоріях на премію «Золотий глобус».
Українською мовою фільм було дубльовано студією Так Треба Продакшн на замовлення телевізійного каналу ICTV.
Сюжет У XXII столітті глобальне потепління призвело до танення полярних льодів, затоплення берегових ліній, що змусило уряд США прийняти закони, які суворо обмежують народження дітей. З'являється новий клас роботів — людиноподібні андроїди, здатні емулювати думки й емоції. Люди і роботи іменуються новітніми жаргонними словами як орга (організм) і мека (механізм) відповідно. Попри свободу, останні не мають політичного та правового статусу та можуть існувати законно лише за наявності ліцензії. Девід, прототип моделі, створеної компанією «Кібертроніка», — робот у вигляді хлопчика, запрограмований на любов до своїх людських власників. Компанія тестує своє творіння на одному із співробітників, Генрі Свінтоні, та його дружині, Моніці. Син Свінтона, Мартін, перебував у стані анабіозу до того моменту, поки не знайдеться спосіб вилікувати його рідкісну хворобу. Попри те, що Моніку спочатку лякав Девід, вона все ж активувала в ньому програму проєктування любові. Девід також здружився з Теді, роботом-плюшевим ведмедиком, який піклується про благополуччя андроїда.
Після того як лікування для Мартіна було знайдено, той повертається додому, де починається суперництво між ним і Девідом. Мартін намагається підставити Девіда й переконує його піти вночі у спальню батьків та відстригти у Моніки пасмо її волосся, що ніби забезпечить йому її любов, але в момент, коли Девід робить це, подружжя прокидається й лякається поведінки Девіда. На вечірці біля басейну один з друзів Мартіна, намагаючись активувати програму самозахисту Девіда за допомогою ножа, сильно лякає його. Девід міцно чіпляється за Мартіна, і вони обидва падають у басейн. Навіть на дні Девід продовжує тримати його. Від утоплення Мартіна рятує Генрі. Батьки шоковані діями Девіда та висловлюють припущення про те, що його здатність любити може означати, що він також наділений здатністю ненавидіти. Генрі переконує Моніку віддати Девіда в «Кібертроніку», де він буде знищений. Проте на шляху до компанії, Моніка вирішує залишити його в лісі разом з ведмедиком, щоб зберегти його від руйнування. Залишившись з Тедді, Девід згадує казку Карло Коллоді «Пригоди Піноккіо», яку йому читала Моніка, і вирішує розшукати Блакитну Фею, щоб та перетворила його на справжнього хлопчика. Він вважає, що мама полюбить його після цього й дозволить залишитися з нею. Невдовзі Девіда ловлять разом з іншими викинутими роботами, що переховувалися в лісі, й він потрапляє на шоу-захід «Ярмарок плоті», де застарілих роботів знищують перед збудженим натовпом. Девід опиняється за крок до знищення, але глядачі, під впливом реалістичного характеру Девіда, єдиного з усіх роботів, хто благав зберегти йому життя, відпускають його. Протагоніст тікає звідти разом з Жиголо Джо — роботом, що був змушений переховуватись через звинувачення у вбивстві, якого не скоював.
Джо, Тедді та Девід вирушають у Червоне Місто — один з мегаполісів США. Завдяки інформації з голографічної довідкової системи, яка називається «Доктор Знайко», герої дізнаються, що пошуки Феї треба продовжити у місті «де плачуть леви», тобто у напівзатопленому Мангеттені. Там вони добираються на верхні поверхи Рокфеллерівського центру. До Нью-Йорка вони потрапляють на літальному апараті, здатному також занурюватися під воду, який у Червоному Місті Девід ненароком викрав у поліції. У Мангеттені Девід зустрічає свого творця, професора Аллена Гобі, який розповідає йому, що їхня зустріч — це експеримент, який показує реальність любові та бажань Девіда. Крім того, стає ясно, що виготовлено вже багато копій Девіда, зокрема й версії жіночої статі. Девід з відчаєм усвідомлює, що не є унікальним. Він намагається покінчити життя самогубством і падає з виступу хмарочоса в океан, але Джо рятує його на амфібієльоті. Девід говорить Джо, що бачив Блакитну Фею під водою, і хоче спуститися до неї. У цей момент за допомогою електромагніту Джо засікла поліція, який лише встигає попрощатися з Девідом та ззовні натиснути кнопку «занурення» амфібієльоту, де знаходився Девід разом з Тедді. Таким чином Девід та Тедді спускаються на дно в амфібієльоті на пошуки Феї, яка виявляється статуєю з атракціону на Коні-Айленд. Нараз Тедді та Девід опиняються в пастці, коли колесо огляду падає на їхній транспортний засіб. Девід вірить, що Блакитна Фея реальна, тож він просить її, аби вона перетворила його на справжнього хлопчика, Девід повторює своє бажання доти, поки його внутрішнє джерело живлення не вичерпується.
Так минає дві тисячі років. Людство вимирає, а Мангеттен похований під декількома сотнями метрів льоду. Роботи перетворилися у високорозвинені гуманоїдні форми. Вони знаходять Девіда та Тедді, з'ясовують, що ті є прадавніми роботами, які бачили живих людей, та розморожують їх. Коли Девід «прокинувся», то підходить до замороженої статуї Блакитний Феї, яка від його дотику тріскається і руйнується. Футуристичні роботи отримали й осмислили спогади Девіда, вони реконструюють будинок родини Свінтонів та пояснюють йому за допомогою інтерактивного зображення Блакитний Феї, що його неможливо зробити людиною. Проте, за наполяганням Девіда, вони відтворюють Моніку за зразком ДНК з відстриженого уночі пасма її волосся, яку зберіг Тедді. Але відроджена Моніка може жити лише один день, і процес відродження людини за ДНК неможливо повторити. Девід проводить свій найщасливіший день з Монікою та з Тедді. Наприкінці дня вона лягає спати востаннє; Девід лягає поруч з нею, закриває очі й нарешті стає майже людиною, бо разом зі своєю «мамою» вирушає «туди, де народжуються мрії».
Акторський склад
Історія створення Створення кіноадаптації твору «Суперіграшки живуть ціле літо» почалося в 1970-і роки. Кубрик найняв автора оповідання, Браяна Олдіса, написати спільну концепцію майбутнього фільму. 1985 року Кубрик запросив свого давнього друга, Стівена Спілберга, попрацювати над створенням кінострічки разом з Яном Харланом. Компанія Warner Bros. погодилася співфінансувати «Штучний розум» та покрити прокатні витрати.
Фільм застряг на стадії так званого виробничого пекла, і 1989 року Олдіс був звільнений Кубриком через творчі розбіжності. Боб Шоу виступив у ролі автора сценарію зовсім короткий термін: він покинув проєкт через шість тижнів з початку своєї роботи через напружений робочий графік, запроваджений Кубриком; і тоді в березні 1990 року місце Шоу зайняв Єн Ватсон. Олдіс пізніше зазначив: «Він [Кубрик] не лише звільнив мене, але і найняв мого ворога [Ватсона]». Кубрик доручив Ватсону прийняти за основу «Пригоди Піноккіо»; він вважав «Штучний розум» «крутійською кібер-версією 'Піноккіо'».
За три тижні Ватсон подав Кубрику першу концепцію сценарію, а закінчив він свою роботу над «Штучний розум» лише в травні 1991 року вже з іншою версією сценарію розміром 90 сторінок. Спочатку жиголо Джо замислювався як робот-військовий, але Ватсон запропонував замінити його на андроїда-жиголо. З цього приводу Кубрик жартував: «Мені здається, ми втратили дитячу аудиторію». Тим часом Кубрик закинув проєкт заради роботи над кіноадаптацією автобіографічного роману американського письменника Луїса Беглі (Військова брехня, 1991), оскільки прийшов до висновку, що можливості комп'ютерної анімації не могли на той момент створити повноцінного персонажа Девіда.
Однак після виходу фільму «Парк Юрського періоду» Стівена Спілберга (з інноваційним використанням згенерованих на комп'ютері художніх прийомів) в листопаді 1993 року пішов офіційний анонс, за яким виробництво «Штучного розуму» мало початися 1994 року. Денніс Мьюрен і Нед Горман, що працювали над «Парком Юрського періоду», були залучені в проєкт в ролі супервізорів візуальних ефектів. Але Кубрик був незадоволений їхньою превізуалізацією і, взагалі, витратами на співпрацю з Industrial Light & Magic.
На початку 1994 року фільм знаходився в стадії так званого пре-продакшну, де в ролі концептуального художника виступав Крістофер «Фангорн» Бейкер, а асистуючим автором сценарію була Сара Майтленд, яка, мовляв, долучила «феміністський погляд на казку». Вона розповідала, що Кубрик завжди називав фільм «Піноккіо», а не «Штучним розумом». Кріс Каннінгем став новим супервізором візуальних ефектів. Деякі з його робіт не увійшли до фільму, але пізніше вийшли на DVD The Work of Director Chris Canningham (робота режисера Кріса Канінгема). Каннінгем допоміг в моделюванні серії невеликих роботів для створення персонажа Девіда. «Ми намагалися сконструювати маленького хлопчика з рухомим гумовим обличчям… Але це було повним провалом та виглядало жахливо», — говорив Ян Харлан. На посаду технічного консультанта був запрошений Ганс Моравець. Відомо, що Джозеф Маццелло проходив проби на одну з головних ролей фільму.
Тим часом Кубрик та Харлан прийняли рішення, що право на режисуру «Штучного розуму» треба надати Стівену Спілбергу. Кубрик запропонував йому це 1995 року, але Спілберг вже був зайнятий в інших проєктах і переконав Кубрика залишитися режисером цього фільму. Невдовзі проєкт був заморожений через зайнятість Кубрика у створенні фільму «Із широко заплющеними очима» (1999). Але до проєкту він так і не повернувся: 7 березня 1999 року режисер помер. Зважаючи на таку ситуацію Харлан та Крістіана Кубрик, дружина Стенлі Кубрика, переконали Спілберга зайняти місце режисера.
Аж до листопада 1999 року Спілберг займався написанням сценарію, заснованому на 90-сторінковій концепції Ватсона. Спілберг сам працював над сценарієм уперше після «Близьких контактів третього ступеня» (1977). Спілберг залишив загальну концепцію Ватсона, але усунув деякі сцени сексуального характеру за участю жиголо Джо, задумані Кубриком. Стадія пре-продакшна була припинена протягом лютого 2000 року, оскільки Спілберг обдумував режисирування інших проєктів: «Гаррі Поттер і філософський камінь», «Особлива думка» та «Мемуари гейші». Коли ж він все-таки вибрав, тоді знову запросив Кріса Бекера як концептуального художника. Спочатку датою початку знімання фільму мало стати 10 липня 2000 року, але знімання відклали до серпня. Після кількох тижнів знімання просто неба в Орегоні знімання повністю було перенесено в павільйони Warner Bros. Studios. Будинок родини Свінтонів був споруджений на майданчику номер 16 (), а майданчик номер 20 () було використано для Червоного Міста та інших сцен. Спілберг вирішив скопіювати манеру секретного кіновиробництва Кубрика: не дав повну версію сценарію ні акторам, ні знімальній команді, заборонив пресі знаходитися на знімальному майданчику та змусив акторів тримати проєкт у таємниці.