Анна Маркія́нівна Волко́вич, у шлюбі Агейкіна (1876, Городня Чернігівської губернії — † ?) — українська революціонерка, громадська діячка та лікарка, ініціаторка та організаторка створення осередків Всеросійської Селянської спілки в Кобеляцькому повіті Полтавської губернії.
Походження Народилася в провінційному містечку Городня Чернігівської губернії у 1876 році, в родині дрібного чиновника (місцевого казначея, за іншими даними — церковного дяка) Маркіяна Волковича було троє. Мала двох братів. Всі діти закінчили медичний факультет університету Святого Володимира в місті Києві і стали лікарями. Причому обидва брати Анни здобули ступінь доктора медичних наук. Найвідомішим є старший з братів Микола, який був одним із найавторитетніших хірургів свого часу, професором, академіком Української академії медичних наук (1928).
В образі «сивого старого професора» біля постілі пораненого Олексія Турбіна у сцені із роману Михайла Булгакова «Біла гвардія» ми можемо побачити саме Миколу Волковича, якого надзвичайно поважали в сім'ї письменника.
За соціальним походженням Анна Волкович була спадковою дворянкою.
Проте молоду лікарку Волкович вабила не стільки медицина, стільки суспільно-політична діяльність.
Лікарка Хорішківської земської лікарні та громадська діячка
Відомо, що на 1905 рік Анна Волкович працювала лікаркою Хорішківської земської лікарні Кобеляцького повіту Полтавської губернії.
Вир революційних подій захопив 29-річну Волкович. Саме з ініціативи земської лікарки у Хорішках виникла волосна Селянська спілка, створена задля захисту інтересів селянства.
Найближчими помічниками Анни Волкович були звільнений за революційну діяльність робітник Полтавських залізничних майстерень Кирило Стешенко, працівники Хорішківської земської лікарні фельдшер Позя Гуревич і акушерка, дочка священника Анастасія Міщенко, вчителі Михнівської початкової земської школи Ксенія Михайловська і Лідія Червоненко та Піщанської земської школи Степан Лимар і Йосип Сапітий. Активну участь в роботі Селянської спілки брали, також, учителька, уроженка Борзненського повіту Чернігівської губернії Олександра Гофман та студент Томського технологічного інституту Борис Бровко.
Предметом постійних обговорень на селянських зібраннях у Хорішках і навколишніх селах був царський маніфест 17 жовтня 1905 року. Члени ініціативної групи по створенню комітету Селянської спілки бесіди з селянами спочатку проводили по приватних помешканнях, але зони не могли вмістити всіх охочих послухати. Тоді сільська інтелігенція вирішила відремонтувати силами громади нежиле приміщення і перетворити його на своєрідний Народний дім. Селяни власним коштом засклили вікна, відремонтували піч, позносили столи і стільці. Охочих узяти участь в обговоренні революційних подій в Росії виявилося так багато, що зібрання перетворювалися на мітинги і їх доводилося переносити на вулицю. Кожного разу на імпровізовані мітинги збиралося по 200—300 селян з Хорішків; Говтви, Юрків та інших навколишніх сіл. Всі збори підтримували програмні вимоги Всеросійської Селянської спілки, але й виступали за необхідність створення національної Української селянської спілки.
У листопаді 1905 року Анна Волкович звернулася до голови Кобеляцької земської управи з проханням відкрити в Хорішках громадську бібліотеку. Після того, коли їй у цьому відмовили, заявила, що створить її власним коштом. З цією метою Волкович купила доступних для селянського розуміння книг, передплатила кілька прогресивних газет і почала влаштовувати у приміщенні бібліотеки колективні читання для селян, позаяк більшість з них були неграмотними. Читання вона поєднувала з агітацією вступати до Селянської спілки з метою відстоювання своїх класових і майнових інтересів.
Активна громадська діяльність Анни Волкович та її спільників не залишилася поза увагою царської влади. За розпорядженням Кобеляцького повітового справника для наведення «порядку» в Хорішки було послано 25 стражників, але селяни влаштували їм бойкот: відмовлялися надавати квартири для постоїв, продавати продукти і фураж для коней тощо. Батькам, чиї сини служили в поліції, не стало життя від постійних дорікань односельців. З ними перестали вітатися і навіть не дозволяли брати воду з громадських криниць. В результаті кілька поліцейських змушені були залишити службу.
У кінці листопада 1905 року Анна Волкович написала «резолюцію» (програму) Хорішківської волосної Селянської спілки, яка містила сім пунктів і базувалася на програмних засадах Всеросійської селянської спілки. Окрім чисто економічних та соціальних вимог, у ній містилися і політичні: скликання законодавчих Всеросійських Установчих зборів, передача поміщицьких, державних та удільних земель селянам без викупу, знищення поділу суспільства на стани тощо. Під час обговорення «резолюції» до неї було внесено кілька суттєвих доповнень і уточнень. Зокрема, на пропозицію Позі Гуревич «резолюція» була доповнена вимогою: "Закони для місцевого населення мають прийматися його представниками в особливій місцевій установі — Сеймі, утвореному для всіх тих губерній, де проживає українське населення. Таким чином, політичні і соціальні вимоги українського селянства поєднувалися з національними — створенням автономного представницького органу влади.
Анна Волкович і діяльність Селянської спілки в Кобеляцькому повіті 28 листопада 1905 року з ініціативи Анни Волкович у Кобеляках була скликана «аграрна нарада» із залученням представників від волосних селянських громад, на якій була прийнята розроблена Хорішківською ініціативною групою Програма створення і діяльності місцевих осередків Селянської спілки в Кобеляцькому повіті. Учасники одностайно вирішили створити їх у кожній волості Кобеляцького повіту, затвердили Статут селянських комітетів та єдину тактику боротьби за права селянства. На другий день учасники «аграрної наради» на чолі з представниками Хорішківської волосної Селянської спілки з'явилися на зібрання гласних Кобеляцького повітового земства і перетворили його на мітинг. Вони вимагали схвалення органом місцевого самоврядування прийнятих на «аграрній нараді» політичних рішень, у тому числі скликання замість Державної Думи Всеросійських Установчих зборів.
Зібрання повітового земства було зірване. Місцева влада в особі повітового справника розцінила це як посягання на устої російського самодержавства в окремо взятому регіоні і відповідно зреагувала. 30 листопада поліція заарештувала найбільш активних членів Селянської спілки: сестер Єлизавету і Марію Олексієнко, Дмитра Маляра, Кирила Стешенка, Рувіма Витліна та ін. Арешт активістів Селянської спілки, які користувалися незаперечним авторитетом серед селян, викликав хвилю обурення у них.
Натовп із п'яти тисяч селян під керівництвом Никифора Попруги цілий день 30 листопада облягав поліцейське управління в Кобеляках, домагаючись звільнення політв'язнів. Н. Попруга умовляв селян не розходитися до повного їх визволення. Афанасій Бобрук, Сергій Бондаренко, Сергій Гречкосій і Василь Онищенко приводили з базару все нові і нові групи людей. Загін кінно-поліцейської стражі намагався силою розігнати присутніх, але їх зустріли камінням і дрючками. В результаті сутички двох стражників було побито, а поліцейському уряднику розбили обличчя. Відтіснивши стражу, натовп надвечір увірвався у двір поліцейського управління. Щоб не допустити кровопролиття, повітовий справник змушений був дати наказ звільнити заарештованих. Після цього революційний рух у Кобеляцькому повіті почав розвиватися з наростаючою швидкістю, а місцева влада у своїх діях виявилася паралізованою і на неї мало хто зважав.
З документів слідчої «справи Анни Волкович» невідомо, був створений єдиний керівний орган Селянської спілки чи ні. Безумовно одне: керівники обох осередків (Кобеляцького і Хорошківського) координували свої дії і працювали спільно над згуртуванням селян в єдину професійно-класову організацію. У села Кобеляцького і сусідніх з ним повітів виїхали чисельні «оратори» — так представники царської влади називали агітаторів-активістів Селянської спілки. Вони організовували мітинги по селах, на яких закликали присутніх записуватися до Селянської спілки і створювати селянські комітети, захоплювати поміщицькі землі, не платити податків тощо.
Разом з Анастасією Мішенко Анна Волкович виїжджала в села Шамраївку, Піщане (нині Нагірне) і Куликівку, де проводила масові зібрання селян. Багатолюдний мітинг під час ярмарку був влаштований нею у селі Буняківка. Крім Анни Волкович, на ньому виступали Павло Облап і Дмитро Маляр. Натовп селян відтіснив стражників і поліцейського урядника, які намагалися перешкодити мітингу, а потім взагалі прогнав поліцію з села.
У Сокілці Кобеляцького повіту ідеї Селянської спілки поширювали молоді вчительки Марія Бондарева та Меланія Яковенко. Результатом їх діяльності, як зазначалося в поліцейських рапортах, були значні «хвилювання» серед селян.
07 грудня 1905 року Анна Волкович зібрала багатолюдний мітинг у Хорішках. Під впливом її запальної промови селяни прогнали з села поліцію і паралізували роботу волосного правління. Те ж саме було зчинено і в селах Куликівської волості.
Учителі Піщанської початкової земської школи Степан Лимарь і Йосип Сапітий неодноразово виступали на мітингах у селах Куликівської волості та в Михнівці, закликаючи селян до повалення російського самодержавства, непокори царській владі і боротьби за автономію України. 12 грудня Дмитро Маляр і Павло Облап влаштували масове зібрання селян у Верхній Мануйлівці Кременчуцького повіту, а Панас Бобрунь разом з Павлом Обляпом двічі протягом грудня 1905 року відвідували Сухорабівку Хорольського повіту, агітуючи селян вступати до Української Селянської спілки.
17 і 22 грудня багатолюдні мітинги пройшли в селі Комарівці Чорбівської волості Кобеляцького повіту. Під впливом революційної агітації жителі містечка Голтви вирішили всією громадою записатися до Селянської спілки. Від їх імені Анну Волкович про це повідомила місцева поміщиця Наталія Остроградська.
Велелюдні селянські зібрання, на кожному з яких були присутні по кілька тисяч осіб, відбулися 04, 18, 23 і 24 грудня 1905 року в Кобеляках. Згідно з повідомленнями поліції, їх організатори проводили під червоними прапорами і транспарантами з написами «Селянська спілка», «Земля і воля» та «Хай живуть Установчі збори». У прийнятих на мітингах резолюціях переважали політичні вимоги: ліквідація самодержавства в Росії і негайне скликання Всеросійських Установчих зборів.
Посилення політичної активності селянства в період найвищого піднесення революції наприкінці 1905 року супроводжувалося сутичками селян з представниками царської влади на місцях: в Сокілці і Царичанці був змінений склад волосного правління, а в Маячці «відбулося насильство натовпу над владою».