Сукабу́мі ( — місто в Індонезії, на острові Ява, в провінції Західна Ява. Територія міста виділена у самостійну адміністративну одиницю — муніципалітет (ко́та). Населення станом на кінець 2011 року становить понад 356 тисяч осіб, площа — 48 км².
Розташоване у гористій місцевості біля підніжжя вулкана Геде в південно-західній частині провінції за 120 кілометрів на південь від столиці країни Джакарти. Основне населення — сунданці, переважне віросповідання городян — іслам сунітського напряму.
Засноване у 1815 році в період британської окупації Нідерландської Ост-Індії, офіційний статус міста отримало у 1914 році. В період японської окупації під час Другої світової війни в місті знаходився великий концентраційний табір для військовополонених союзників. Під час війни Індонезії за незалежність в місті та його околицях відбувалися серйозні зіткнення збройних сил Республіки з британськими і нідерландськими військами.
Гірськокліматичний курорт. Міська поліцейська академія є найстарішим, найбільшим і багатопрофільним поліцейським навчальним закладом Індонезії. Наявна низка промислових підприємств провінційного значення.
Історія
Доколоніальний період Час утворення перших населених пунктів на місці Сукабумі не встановлений, але відомо, що до кінця першого тисячоліття нашої ери на цій території здійснювалась організована господарська діяльність. Саме тут була виявлена найбільш давня пам'ятка яванської мови, яка у наукових колах отримала назву «сукабумський надпис»: в тексті, вирізьбленому на кам'яні плиті і датованому 25 березня 804 року, описується будівництво іригаційних споруд. В цей період територія міста належала до володінь королівства Сунда ().
В кінці XVI століття ця місцевість була захоплена султанатом Бантам, яке підкорило королівство Сунда, проте вже у 1620-ті роки спроби заволодіти нею відбулися одночасно з боку східного сусіда Бантама султанату Матарам і Нідерландської Ост-Індійської компанії (НОІК), що заснувала до цього часу у декількох десятках кілометрів на північ від майбутнього Сукабумі свій яванський форпост — Батавію. Після низки військових зіткнень між бантамцями, матарамцями і голландцями вона опинилась у складі території буферної зони, створеної між володіннями НОІК і Матарамом.
Колоніальний період У 1677 році, після того, як голландці змусили Матарам підписати серію нерівноправних угод, територія Сукабумі опинилась під контролем НОІК. До цього часу тут існувало декілька сунданських поселень сільського типу, найбільшим з яких був Чіколе (в теперішній час цю назву зберігає один з районів міста).
Спершу місцевість не становила істотного господарського інтересу для колонізаторів. Однак після завезення на Яву голландцями наприкінці XVII століття кави, вона стала одним з перших районів насаджень цієї культури: розбиті тут кавові плантації почали давати врожай на початку 1710-х років. Протягом наступних десятиліть поселення, яке тут знаходилось, поступово збільшувалось, однак місцевість переважно залишалася зайнятою сільськогосподарськими угіддями. 1786 року голландська влада проклала сюди дорогу, що з'єднала Чіколе з Батавією та іншими населеними пунктами Західної Яви — Богором і Бандунгом.
Наприкінці XVIII століття місцевість, як і вся територія Нідерландської Ост-Індії, пережила поетапний процес переходу під управління від НОІК до безпосередньо Нідерландів. 1796 року управління збанкрутілою компанією було передано урядовому комітету з остіндських справ, у 1798 році нідерландська держава прийняла на себе всі борги і зобов'язання НОІК, і, одночасно, права щодо її володінь. Якихось істотних адміністративних перетворень за цим не відбулося — генерал-губернатор, зберігаючи колишню систему управління, почав представляти не Ост-Індську компанію, остаточно ліквідовану в 1800 році, а безпосередньо нідерландський уряд. Водночас, оскільки в цей період Нідерланди були підпорядковані наполеонівській Франції, черговий генерал-губернатор, Герман Віллем Дендельс, який прибув на Яву у 1808 році, отримав це призначення від Людовика I Бонапарта і, відповідно, проводив курс на забезпечення саме французьких інтересів.
У 1811 році ця територія, як і вся Ява, опинилася під окупацією британців, які висадилися на острові і придушили франко-нідерландські сили. Саме до періоду британського контролю відноситься створення тут населеного пункту з його сучасною назвою. 1813 року землі, на яких розташоване теперішнє місто, були придбані нідерландським лікарем і плантатором Андрієсом де Вілде (), який зайнявся облаштування місцевості. 5 січня 1815 року де Вілде офіційно об'єднав місцеві селища Чікола і Парунг-Сеах в єдине поселення, яке, за дозволом британської адміністрації, отримало назву «Сукабумі» — похідну від сунданського «suka bumen», буквально «земля, що подобається», «приємна земля».
Нове поселення зберегло свою назву після повернення колонії під контроль Нідерландів у 1816 році. В наступні десятиліття воно доволі швидко збільшувалось за рахунок тубільного і європейського населення: голландців приваблювали не тільки можливості комерційної діяльності в районі активного плантаційного господарства (1849-х роках, окрім кави, в цьому районі почали активну культивацію чаю), але й місцевий відносно прохолодний клімат, якій вигідно відрізняв Сукабумі від сусідньої Батавії. Багато чиновників колоніальної адміністрації і великі банкіри будували тут літні резиденції.
У 1870 році Сукабумі отримало статус низової адміністративно-територіальної одиниці в рамках системи управління колонією. Формальним керівником місцевості вважався представник місцевої феодальної знаті, діяльність якого повністю контролювалась прикомандированим до нього нідерландським чиновником — «асистент-резидентом» (). 1 квітня 1914 року Сукабумі був наданий статус міського муніципалітету () — саме ця дата відзначається в теперішній час в Сукабумі як день заснування міста.
У 1926 році Сукабумі очолив нідерландський колоніальний чиновник у званні бургомістра — це підкреслювало економічну і адміністративну значущість міста, а також істотну чисельність місцевої голландської общини, — близько 1,5 тисячі осіб з 24-тисячного населення міста (ще близько 3 тисяч становили етнічні китайці, решта були місцевими жителями, переважно сунданцями). В цей час тут існувала досить розвинена за мірками Нідерландської Ост-Індії міська інфраструктура, що включала різноманітні адміністративні будівлі, окремі школи для голландців і тубільців, лікарню, системи електропостачання і телефонного зв'язку. 1925 року в місті була створена поліцейська академія, яка стала найбільшим і багатопрофільним навчальним закладом такого роду у всій колонії. 1926 року тут був побудований залізничний вокзал, у 1927 році зведена католицька церква Святого Йосипа, пізніше вона стала кафедральним собором місцевої римо-католицької єпархії.
У 1920-ті роки, у міру становлення національно-визвольного руху, в місті створювались осередки різних політичних партій і громадських організацій. Водночас, оскільки в Сукабумі була наявна велика в'язниця і численні поліцейські сили, сюди нерідко висилалися або переводилися для відбування ув'язнення багато антиколоніальних активістів. Так, у 1942 році, безпосередньо перед японським вторгненням, в місто під нагляд поліції був направлений Мохаммад Хатта, майбутній віце-президент Республіки Індонезії.
Період Японської окупації В березні 1942 року Сукабумі був зайнятий збройними силами Японії, які вдерлись у Нідерландську Ост-Індію. Місто, як і більша частина території Яви, було включене до зони окупації 16-ї японської армії.
В перші тижні окупації японцями в Сукабумі був створений найбільший на Яві концентраційний табір військовополонених. В числі тисяч солдатів і офіцерів союзницьких військ тут, зокрема, утримувався південноафриканський письменник і громадський діяч Лоренс ван дер Пост. Пізніше, після облаштування концентраційних таборів в інших районах Яви, значна частина військовополонених була звідси переведена.
В рамках впроваджуваного японцями курсу на стимулювання націоналістичних, антиголландських настроїв серед індонезійського населення місцеві жителі були широко допущенні до обіймання різних адміністративних посад. В місті був розміщений один з центрів підготовки створюваного окупаційною адміністрацією індонезійського військового ополчення ПЕТА ( — «Захисники батьківщини»).
Окупація міста завершилась 21 серпня 1945 року, коли японський гарнізоном був роззброєний силами місцевого індонезійського ополчення, основу якого складали частини ПЕТА, що вийшли з-під японського контролю.
В складі незалежної Індонезії
Після проголошення 17 серпня 1945 року незалежної Республіки Індонезії Сукабумі опинився на території нової держави. В серпні-жовтні 1945 року в місті були частково сформовані органи влади, підзвітні уряду Сукарно, почали створюватися територіальні підрозділи національних збройних сил і поліції. В грудні 1945 — березні 1946 року відбулася серія зіткнень між частинами індонезійських збройних сил, що базувалися в Сукабумі, і британськими військами, які висадилися на Яві для роззброєння японців, а також звільнення і вивезення союзницьких військовополонених: зокрема, індонезійці здійснили декілька нападів на британські автомобільні конвої. Пізніше в районі міста почалися бойові дії між індонезійцями і голландцями, які намагалися відновити контроль над колишньою колонією. 21 липня 1947 року Субакумі був зайнятий нідерландськими військами.
В лютому 1948 року місто було включене у склад квазінезалежної держави Західна Ява (), перейменованої у квітні того ж року на Державу Пасундан (), яка була створена за ініціативи Нідерландів у розрахунку перетворити свої колишні колоніальні володіння в Ост-Індії на незалежне федеративне утворення. В грудні 1949 року Парсудан увійшов до складу Сполучених Штатів Індонезії (СШІ), , утворених за результатами Гаазької конференції круглого столу.
У лютому 1950 року Сукабумі в результаті поразки Пасундану у швидкоплинному конфлікті з Республікою Індонезією, що також входила до складу СШІ, місто було включене до складу останньої. Це було офіційно оформлене у серпні 1950 року з проголошенням Індонезії унітарною державою.
У 1050 році Сукабумі був наданий адміністративний статус «маленького міста» () в складі провінції Західна Ява, у 1957 році — статус «середнього самоврядованого міста» (). 1965 року був місто отримало статус міського муніципалітету, який, за деяких змін назви даної адміністративної одиниці, зберігається дотепер.
Фізико-географічна характеристика
Географія Географічні координати Сукабумі —
Місто знаходиться в західній частині острова Ява, в південно-західній провінції Західна Ява приблизну у 120 км на південь від столиці країни Джакарти і у 95 км на захід від Бандунга, адміністративного центру провінції. Займає площу 48,00231 км². Має неправильну форму «чобота», «носок» якого направлений на захід, а інша частина — на північ. Максимальна протяжність з півночі на південь близько 7,5 км, з заходу на схід — близько 6 км. Територія міста зі сіх сторін оточена територією однойменного округу (кабупа́тена).
Рельєф, геологічні особливості, природні умови Розташоване на плоскогір'ї біля підніжжя стратовулкана Геде, вершини якого знаходяться приблизно за 6—8 км на північ від міста. На відстані близько 35 км на захід знаходиться інший великий вулкан — Салак.
Місцевість у місті переважно відносно рівна з поступовим підвищенням з півдня на північ. Середня висота місцевості над рівнем моря в межах міста становить 584 метри. В геологічній структурі ґрунтів переважають вулканічні осадові породи.
Місто належить до сейсмічно активної зони, на його території періодично фіксуються підземні поштовхи. Останній (на січень 2013 року) серйозний землетрус — магнітудою 5,5 за шкалою Ріхтера відбувся тут 10 листопада 2012 року (епіцентр знаходився біля узбережжя Яви за 85 км на північний захід від міста).