Хосе́ Дороте́о Ара́нго Ара́мбула (; більш відомий під псевдонімом Франсі́ско Ві́лья, або під бойовим псевдо Па́нчо Ві́лья, ; 5 червня 1878, Асієнда де Ріо Гранде, Дуранго, Мексика — 20 липня 1923, Ідальго-дель-Парраль, Чіуауа) — один із лідерів Мексиканської революції, національний герой Мексики.
Біографія
Ранні роки Народився в бідній селянській родині, рано осиротів. У помсту за зґвалтування своєї сестри, 15-річний Вілья вбив одного з власників маєтку, де він працював, вкрав коня і був згодом змушений втекти в гори, де провів 6 років в бігах, приєднавшись до групи розбійників, яку очолював відомий в регіоні бандит Ігнасіо Парра.
Розбійна діяльність У 1902 році поліція заарештувала Панчо за крадіжку мулів і за розбійний напад. Через його зв'язки з місцевим багатієм Пабло Валенсуела, який імовірно був одержувачем товарів, вкрадених Вілья, Панчо замінили смертний вирок, який іноді накладали на захоплених бандитів, на примусове зарахування до федеральної армії, яке часто застосовували на той час. Кілька місяців по тому, він дезертував і втік до штату Чіуауа.Katz, Friedrich. The Life and Times of Pancho Villa, Stanford University Press, 1998. Через певний час він почав грабувати банки і забирати кошти від багатих, роздаючи велику частку їх бідним, через що швидко став популярним серед бідноти. У 1903 році він застрелив офіцера і вкрав його коня. Через необхідність приховати своє справжнє ім'я від поліції він відтоді називався «Франсіско Вілья», а згодом, й «Панчо Вілья». «Вілья» було взято начебто на честь його діда по батьківській лінії або було раніше ім'ям іншого бандита. Він був також відомий своїм друзям, як «Ла Кукарача» («Тарган»).
До 1910 року Вілья чергував епізоди крадіжок та розбоїв з більш легітимними заняттями.
Революційна діяльність У 1910 році Вілья приєднався до повстання Франсіско Мадеро проти диктатора Мексики Порфіріо Діаса. Під час повстання, Вілья, який не мав формально освіти, але навчився читати і писати, показав свої таланти як солдат і організатор. Усе це разом з глибоким знанням місцевості та народів на півночі Мексики призвело до того, що Мадеро віддав навчених солдатів під його командування. Вілья вдало провів декілька боїв, зокрема, захопив цілий потяг з федеральними військами, потім місто Сан-Андреас. Після успіху революції Вілья залишився в нерегулярній армії. Мадеро послав Вілью розібратися з опозиційними йому анархо-синдикалістами, які чинили опір. Панчо блискуче виконав це завдання, за що Мадеро надав йому чин полковника. У 1911 році бої на півночі Мексики могли викликати реакцію з боку США та дати їм підставу для інтервенції до Мексики. Тому Мадеро наказав Вільї зняти блокаду прикордонного міста Сьюдад-Хуарес, але Вілья не виконав цього наказу, натомість взяв це місто через 2 дні облоги. Зрештою Діас пішов у відставку 25 травня 1911 року, революція перемогла, а Мадеро став повноправним президентом.
Протягом свого життя, Вілью ніколи не турбували звичайні домовленості, які існують у сімейному житті, і він уклав декілька шлюбів, не шукаючи скасування їх або розлучення. Саме так 29 травня 1911 року Вілья одружився з Марією Луз Коррал, яку описували як найбільш говірливу серед численних його дружин. Після смерті Вільї його шлюб з Марією двічі оскаржували в суді як незаконний і двічі суд робив висновок, що він є законним. У Вільї та Марії було одна дитина, дочка, яка померла ще малою. Окрім шлюбу з Марією Панчо мав довгострокові відносини з декількома жінками. З Аустребертою Рентерією він мав двох синів, Франсіско та Іпполіто. З Мануелою Касас він мав сина, а з Хуаною Торрес, на якій одружився 1913 року, мав дочку.
Боротьба проти Ороско Однак Мадеро виявився поганим політиком — він зробив прихильника Діаса Венустіано Каррансу військовим міністром, що не схвалював Вілья. Мадеро настроїв колишнього товариша Панчо, Паскуаля Ороско, на бунт проти влади.
1912 року під час контрреволюційного повстання Ороско Вілья на прохання губернатора Чіуауа Абрагама Гонсалеса сформував кавалерійський загін, що брав участь у придушенні бунту разом із урядовими військами. Хоча Ороско запропонував Вілья приєднатися до нього, Панчо цього не зробив. Він спочатку з 400 кавалеристами захопив Ідальго-дель-Парралі, а після об'єднався з федеральними військами на чолі з генералом Хосе Вікторіано Уерта. Вілья організував Північну дивізію, що діяла в Чіуауа та Коавілі.
Боротьба проти Уерти (1913—1914 роки) Уерта спочатку цінував Вілью і прагнув повернути його під свій контроль, зробивши Панчо почесним бригадним генералом у федеральній армії, але Вілья не схотів стати лояльним Уерті. Уерта став дискредитувати Панчо, звинувативши його в крадіжці прекрасного коня і привселюдно назвав бандитом. Вілья вдарив Уерту, який одразу заарештував Панчо за непокору і крадіжки. Вілья мав бути розстріляний, тому він звернувся до генералів Еміліо і Рауля Мадеро, братів президента. Їх втручання затримало виконання вироку, поки президент не зміг зв'язатися по телеграфу і наказати Уерті пощадити Вілью, але дав згоду на його ув'язнення.
Але Вілья втік з в'язниці на різдво 1912 року та подався до Сполучених Штатів Америки. Він намагався попередити Мадеро про планований Уертою заколот, але це йому не вдалося. Мадеро вбили у лютому 1913 року, в країні запанував режим Уерти, який захопив верховну владу. Вілья повернувся з декількома вірними йому людьми до Мексики у квітні 1913 року і швидко сформував військовий загін з декількох тисяч вояків. Відтоді його ще називали «Кентавр з півночі» за його неперевершене вміння триматися верхи.
Уерта наказав вбити губернатора Чіуауа Абрагама Гонсалеса, який був другом Вільї, і розкидати його останки по різних місцях.Надалі Вілья розшукав усі рештки друга та поховав його достойно. А згодом почав широкий наступ на сили Панчо. Але Уерта зіштовхнувся із спротивом Сапати, який не виступив проти Вільї. Суперник Вільї, губернатор Коауїли також не став вести бойові дії проти Панчо і виступив проти Уерти. Об'єднавши свої сили з такими Венустіано Карранси, Панчо разом з ним, а також іншими політиками, що до них приєдналися,Серед них, зокрема був Альваро Обрегон, якого надалі звинуватили у замовному вбивстві Вільї. повстали проти все більш репресивного і неефективного режиму Уерти. Вони створили рух проти Уерти під назвою Конституційна армія Мексики ().
Період 1913—1914 років був часом найбільшої міжнародної популярності Вільї і його військово-політичного успіху. Вілья продемонстрував знову свої військові таланти, вигравши кілька битв. Він долучив до своєї діяльності багато талановитих офіцерів і солдат. Вілья одержав багато коштів для революції через експропріації у можновладців та просто грабуючи потяги, які перевозили гроші. Так він забрав з одного потягу 122 злитки срібла компанії «Wells Fargo», вимагаючи в неї викупити їх за готівку.Burress, Charles (5 May 1999). «Wells Fargo's Hush-Hush Deal With Pancho Villa». San Francisco Chronicle. Відомий американський журналіст і письменник-фантаст Амброз Бірс, який надалі таємниче зник в Мексиці, супроводжував армію Вільї в цей період і став свідком битви при Тьєрра Бланка, описав її. Вілья вважав цю битву, яка тривала протягом 23-24 листопада 1913 року, своєю найвидовищнішою перемогою. Американський журналіст Джон Рід провів з Вільєю 4 місяці та описав яскраво не тільки самого Панчо та його біографію, але й його вояків, жінок, їхні щоденні вчинки, побут, тощо. Прочитавши такі описи, президент США Вудро Вільсон відгукнувся на діяльність Вільї так:
Вілья був блискучим тактиком на полі бою, що відзначилось й на його політичній підтримці. У грудні 1913 року місцеві військові командири обрали його тимчасовим губернатором штату Чіуауа проти бажання Карранси. Панчо добре організував губернаторські обов'язки, долучивши до виконання завдань багатьох свої командирів. Вілья вивчав тактику американської армії, що допомогло йому у військових діях. Разом з тим він підписав контракт із Голлівудом, надавши йому ексклюзивні права на зйомки усіх його дій, при цьому половина коштів відраховувалась на підтримку революції. Як губернатор Чіуауа, Вілья надрукував свою власну валюту і постановив, що вона може бути продана і має бути прийнята за номіналом на рівні з золотими мексиканськими песо. Його авторитет у той час був настільки високим, що банки в Ель-Пасо, штат Техас, прийняли його паперові песо за номіналом. Він змусив багатьох, багатіїв дати кредити для фінансування революційної війни.Taibo II, Paco Ignacio, Pancho Villa: Una Biografia Narrativa, Planeta, 2006. Вілья конфіскував золото у кількох банках, а у банку «Мінеро» він тримав члена сім'ї, що володіла цим банком, як заручника, поки не було виявлено місце знаходження прихованих золотих запасів банку. Він також захопив земельні ділянки, що належали багатим гасієндадос, і віддав їх вдовам і сім'ям загиблих революціонерів.
З такою великою кількістю джерел отримання грошей, Вілья розширив і модернізував свої військові сили, придбав артилерію, тяглову худобу, кавалерійських коней, зброю, боєприпаси, мобільні засоби для військової медицини (залізничні вагони і машини швидкої допомоги). Панчо укомплектував їх мексиканськими та іноземними лікарями-добровольцями, зробивши службу, відому як . Йому вдалося відновити залізницю на південь від міста Чіауау. Він також створив велику військову одиницю, відому як знаменитий «Дивізіон-дель-Норте» (з іспанської мови — дивізія півночі), яку боялися військові частини регулярної армії. Потужна залізниця дала можливість Вільї перевезти війська і артилерію на південь,Kennedy Hickman Pancho Villa: Mexican Revolutionary де він переміг сили федеральної армії в ряді битв при Гомес Паласіо, Торреоні, та, в кінцевому підсумку, в самому серці режиму Уерти в штаті Сакатекас. Хоча Карранса ультимативно наказав Вільї не лізти в Сакатекас, але той після деяких вагань атакував це місто, яке було джерелом поставок федеральній владі великої частки срібла і, також, мало стратегічну залізничну станцію. Вілья повів «Дивізіон-дель-Норте» в атаку вверх по крутих схилах, загубив багато своїх вояків вбитими і пораненими, але зрештою розбив федеральні війська і взяв місто. Битва за Сакатекас була найкровопролитнішою серед таких під час революції, з обох боків загинуло близько 7 тисяч і було поранено до 5 тисяч, тоді як кількість загиблого мирного населення достеменна невідома. Перемога Вільї зламала хребет режиму Уерти, останній втік з країни 14 липня 1914 року, федеральна армія повністю розвалилася. Карранса попереду Вільї увійшов у серпні 1914 року до Мехіко.
Боротьба з Каррансою Недовіра і суперництво між керівниками революції була очевидною, тому була скликана спеціальна конференція, яка ухвалила рішення про те, що жодний з керівників не має права зайняти державні пости й оголосила тимчасовим президентом країни Еулаліо Гуттієреса. Проте Карранса, який чекав, що саме його оголосять першим, виступив проти цього. Вілья, який тоді познайомився з іншим керівником революції Еміліано Сапатою, прийшли згоди, що Карранса не має права бути президентом через його явно диктаторські амбіції. Карранса і його прихильник Альваро Обрегон відступили до Веракрусу, залишивши Вілія і Сапату у Мехіко. Хоча Вілья мав більш грізну армію, яка продемонструвала свій блиск у битві проти федеральної армії, Обрегон з Каррансою були кращими тактиками. Зокрема вони використали мексиканську пресу, щоб зобразити Вілью соціопатичним бандитом і підірвати його позиції в США. Наприкінці 1914 року Вільї було завдано додаткового удару, коли помер від тифу один з його найталановитіших генералів Торібіо Ортега.