Червоний терор у Криму — червоний терор на території Кримського півострова у 1917—1921 роках в періоди становлення і панування окупаційної радянської влади. Історики виділяють два періоди червоного терору на території Криму. Перший припав на зиму 1917—1918 років (період післяреволюційного хаосу) і став першим випадком масового червоного терору в ході Перших визвольних змагань. Другий тривав з листопада 1920 року до кінця 1921 року, коли в Криму фізично знищувалися всі «класові вороги» радянської держави, які залишилися на півострові після евакуації Армії Врангеля. Для першого періоду характерні самосуди, підготовлені безвідповідальною екстремістською агітацією ліворадикальних партій у попередні місяці і зумовлені фактичним безвладдям у Криму, що настало наприкінці 1917 року. Терор 1920—1921 років став наслідком прямої директиви правлячої партії.
В радянських дослідженнях ці події замовчувалися.
Історичне тло
Теоретичне обґрунтовування допустимості масового терору Терор завжди розглядався російськими революційними партіями як теоретично обґрунтований та прийнятний засіб боротьби, зокрема есерами, анархістами і більшовиками. Останні, виключаючи (але застосовуючи на практиці) індивідуальний терор, виправдовували застосування масового терору в період «найвищого загострення класової боротьби» — пролетарської революції. При цьому для більшовиків терор був лише тактичним способом досягнення цілей — знищення ворогів і залякування тих, хто не визначився .
Висунувши з початком Першої світової війни гасло «Перетворимо імперіалістичну війну у війну громадянську», Психологічно більшовики були готові розв'язати громадянську війну, що супроводжувався масовим терором, задля перетворення світової війни в світову революцію. Не відмовилися більшовики від ідеї проведення терору, в певних умовах, і після закінчення Громадянської війни.
Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту
До кінця ліві політичні партії отримують більшу популярність серед населення. Якщо влітку 1917 року на виборах у Криму пройшов лише один більшовик — у Севастополі, то вибори до Всеросійських установчих зборів,, що проходили в Криму у листопадіГолоси кримських виборців розподілилися таким чином. За партійними списками: Партія соціалістів-революціонерів різних фракцій отримала 352 726 голосів, або 67,9 %; кадети — 38108 голосів, або 6,8 %; більшовики — 31154 голосів, або 5,5 %; меншовики — 14 693 голосів, або 3,3 %; за національними списками: мусульмани — 64 880, або 11,9 %; німці — 23590, або 4,8 %; євреї — 13145 голосів, або 2,4 %. Крим, як і вся Росія, голосував за соціалістів. (), дали більшовикам значний відсоток у таких містах як: Сімферополі, Севастополі, Ялті, Феодосії, Судаку, Коктебелі та ряді інших населених пунктах.
Видну роль в Кримських події другої половини 1917 грали анархісти. Групи анархістів діяли в усіх великих містах Криму і на Чорноморському флоті — про ступінь впливу анархістів на останній свідчить той факт, що головою створеного вересня Центрального комітету Чорноморського флоту (Центрофлот) був обраний анархіст. Недосвідчені в політиці матроси не відокремлювали більшовиків від анархістів — більшовичка Н. І. Островська, у посланні до Криму ЦК РСДРП (б) писала: «…їх (анархістів) вважають за нас…».
За винятком значної (але не більшоїНа виборах до Всеросійських установчих зборів на Чорноморському флоті за есерів проголосувало 22 000 моряків, за більшовиків — 10800, за інші партії та національні списки — 19 з 500 ()) частини Чорноморського флоту, робітників Сімферопольського заводу А. А. Анатра і Севастопольського морського заводу, населення Криму, в тому числі кримський пролетаріат, зустріло жовтневий переворот різко негативно.
До кінця 1917 року на території Кримського півострова сформувалося три фактичних центри влади: традиційні земства, міські думи профспілка и фабзавком и і поради не визнали Жовтневий переворот, представлялися Таврійською губернською радою народних представників — органом управління Таврійської губернією, обраним з'їздом представників згаданих організацій. Рада представників стояла на традиційних загальноросійських позиціях (скликання Установчих зборів і т. ін.), засуджуючи захоплення влади більшовиками; Курултай кримськотатарського народу, що засуджував передачу влади радам, який взяв курс на досягнення державної самостійності Криму; Севастопольський Рада і створений Військово-революційний комітет, контрольовані більшовиками і їх союзниками лівими есерами не визнали ні ради представників, ні претензії на владу Курултаю, хоча з останнім могли вступати у тимчасові союзи з окремих питань.
Претендувала на владу також адміністрація Тимчасового уряду. Все разом утворювало в Криму суцільний хаос. У політичному плані Крим являв собою арену боротьби двох основних ідей — більшовизму і кримськотатарського націоналізму. Російське офіцерство і росіяни інших соціалістичних напрямків, що були противниками і першого, і другого, по суті усунулися від участі в цьому конфлікті.
Головною і визначальною силою на Кримському півострові був Чорноморський флот. Не беручи участі в бойових діях з літа 1917 року, моряки Чорноморського флоту, зібрані з усіх регіонів колишньої Російської імперії, все більше і більше залучалися до вирішення поточних кримських проблем, хоч сам Крим був для них чужою землею. Незважаючи на розкладання дисципліни, а можливо і завдяки цьому, Чорноморський флот залишався грізною силою — тільки в Севастополі на кораблях і у фортеці знаходилося близько 40 тисяч моряків. На інших кораблях склалися стосунки, подібні поширених у злочинних колах.Сухопутні частини, дислоковані в Криму, знаходилися в ще більшому ступені розкладання. Після Наказу № 1 нормальної армійської і флотської служби не стало. Після провалу Корніловського виступу були відзначені випадки побиття офіцерів. До кінця 1917 флотське середовище більш екстремістським, ніж самі більшовики. В цих умовах вже навіть перед більшовиками Криму стояло завдання не збудження військовослужбовців, а їх стримування. Самі ж моряки, маючи власні нові революційні органи влади (Севастопольська рада, Військово-революційний комітет, Центрофлот), були готові почати стихійні погроми поза всяким зовнішнього керівництва.
Рада народних представників і Курултай спиралися на військову силу, що стояла за колишнім штабом кримських військ колишньої Російської армії — Об'єднаний кримський штаб. На чолі його стояли кримськотатарський лідер Джафер Сейдамет і полковник Макухін. Крім кримськотатарських національних частин — «ескадронців» — він теоретично міг спертися на 2 ½ тисячі російських офіцерів, що знаходилися на території Криму. Загальне число бійців, що стояли за Раду представників, оцінювалося в 6000 багнетів і шабель.
Крім того на Чорноморський флот претендувала Українська Центральна Рада з метою подальшого підпорядкування Україні. З листопада 1917 року Центральна рада вже відкрито заявляла про підпорядкування Криму своєї влади. При цьому і Центральна рада, і Мусвиконком кримськотатарського Курултаю, не довіряючи жодній зі сторін у боротьбі за владу в Криму, проте намагалися використовувати один одного в боротьбі проти найбільш небезпечного супротивника — радянського більшовизму, вступаючи для цього у тимчасові союзи.
З усіх політичних сил Криму тільки дві були противниками насильства — народні соціалісти і меншовики. Всі інші партії, насамперед більшовики, ліві есери і анархісти, мали намір досягти свої політичні цілі збройним насильством.
Терор зими 1917—1918 років
Початок терору З'їзд екіпажів кораблів та берегових команд Чорноморського флоту, що проходив у Севастополі , ухвалив рішення про направлення на Дон збройних загонів моряків Чорноморського флоту для допомоги місцевим радам в захопленні влади та придушенні опору «контрреволюції». Командування Чорноморського флоту та офіцерство виступало проти цього. Ця позиція офіцерства була розцінена як «контрреволюційна». З в Севастополі розпочалися самочинні арешти офіцерів.
В боях з частинами отамана Каледіна загони чорноморців були розбиті. Вина за це була покладена на командування загоном — ще під Тихорецькою матроси розстріляли лейтенанта А. М. Скаловського, одного з чотирьох офіцерів, які входили до Чорноморського революційного загону. в Севастополь були доставлені тіла 18 матросів, убитих у сутичках із донськими козаками. Через день в Севастополь повернулися перші матроси з розбитого загону. Похорон убитих в бою з козаками матросів вилилися у величезну демонстрацію, яка вимагала «негайного побиття офіцерів…». Після похорону відбулося перше вбивство офіцера — на борту есмінця «Фідонісі», що знаходився в морі, кочегар Коваленко вбив мічмана Миколу Скородинського після зауваження за недбайливу службу.
Вбивства офіцерів флоту у грудні 1917 року в Севастополі
Приводом для початку розправи з морськими офіцерами стали спогади про Морський суд 1905 і 1912 років, в якому матросів, які брали участь у бунтах, офіцери засуджували до каторги й розстрілів. Було вирішено знайти всіх офіцерів, що брали участь у тих подіях та вбити їх. На ділі репресії були спрямовані на всіх морських та деяку частину сухопутних офіцерів. матроси есмінців «Фідонісі» та «Гаджибей» розстріляли на Малаховому кургані всіх своїх офіцерів (32 чоловіки). До вечора того ж дня різанина офіцерів йшла вже по всьому Севастополю. Трупи були викинуті в море в Південній бухті. Всього в Севастополі за час цих подій було вбито 128 офіцерів. Севастопольська Рада, напередодні подій розігнана більшовиками, нічого не зробила для припинення вбивств. Лише наступного дня, , Рада висловила вбивцям «осуд» (). Втім, історики відзначають, що для самого більшовицького керівництва ці ексцеси не були несподіванкою. Так, коли колишній член Севастопольської ради А. Каппа після грудневої різанини запитав голову Ради Н. А. Пожарова, чи це кінець терору, то отримав відповідь: «Наразі так, але спалахи ще будуть…».
Очевидно кимось з освічених свідків ці криваві події були названі «варфоломіївською ніччю». Ця назва одразу прижилася в матроському середовищі та увійшла в повсякденний побут не лише в Криму, а й на всьому просторі колишньої Російської імперії. Незабаром однак з'явився більш «русифікований» термін — . Вирази «варфоломіївські ночі», «єреміївські ночі» надалі широко застосовувалися при описі подальших актів червоного терору в Криму.
Встановлення радянської влади в січні 1918 року Проведені наприкінці грудня вибори до Севастопольської ради та ЦК Чорноморського флоту дали більшість коаліції більшовиків та лівих есерів. Весь Чорноморський флот і найбільше місто Криму перебувало в руках більшовиків. «Севастополь став Кронштадтом Півдня», — писав у своїх спогадах Ю. П. Гавен. За прикладом Севастополя більшовики почали утворювати Військово-революційні комітети (ВРК) по всьому Криму. ВРК фактично підміняли ради, що існували до цього. У них панування більшовиків вже було безумовним. виконавчий комітет Севастопольської ради випустив звернення: «… до всіх рад Кримського півострова з пропозицією негайно приступити до створення Червоної гвардії для захисту завоювань революції від зазіхань контрреволюціонерів, під яким би прапором вони не виступали». був створений Військово-революційний штаб, що претендував на командну роль у військових питаннях, до якого делегували своїх представників ЦК ЧФ, Севастопольський ВРК, Севастопольська рада і головний заводський комітет. Однак цей орган виявився недієздатним через різноманітність думок та відсутність технічного апарату управління.